ФОЛЬКЛОРНО-ФАНТАСТИЧНЕ НАЧАЛО БАЛАДИ «ПРИЧИННА» Т.Г.ШЕВЧЕНКА

ФОЛЬКЛОРНО-ФАНТАСТИЧНЕ НАЧАЛО БАЛАДИ «ПРИЧИННА» Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Говор Юлія Олександрівна,

викладач філологічних дисциплін

Дніпропетровського коледжу ракетно-космічного машинобудування

 У творчому доробку Т.Г.Шевченка балади посідають значне місце. Ними поет почав свою творчість, писав їх у засланні та в останні роки життя. Жанр балади імпонував поету, відповідав його художньому ідеалу. Спираючись на здобутки в словесній творчості попередників та сучасників, Шевченко досяг органічної єдності романтичної та реалістичної манер письма, що визначає основні риси образності його балад.

 Різноманітні та глибоко життєві мотиви балад Шевченка, зокрема, «Причинна» присвячена дуже поширеній в українських народних піснях та переказах темі нещасливого кохання і тяжкої долі жінки в тогочасному суспільстві. Незважаючи на фантастичні елементи, в цій баладі пробивається життєва правда одвічного і невтомного шукання людиною своєї долі.

 Відчуття поетичного слова і непересічну версифікаційну віртуозність Шевченко виявив у зачині до балади «Причинна». Вже перший рядок позначений чіткою семантико-стилістичною єдністю зорових і слухових образів: музичний акорд яскраво виражений персоніфікованим словосполученням «реве та стогне», а просторова пластика – текстуально-активним епітетом «широкий», стилістичне вживання якого в народних піснях здебільшого художньо нейтральне. У Шевченка номінативне значення слова текстуально багатше і підпорядковане відтворенню природної стихії. Навіть літературно незвична словоформа «Дніпр», генетично похідна від фольклорних зразків, формує ритміку вірша, органічно зв’язану зі смислом рядка.

 Слуховий образ вітру, доповнений аксіологічно увиразненим епітетом «сердитий», посилює семантичну напругу першого рядка, в якому однозначні слова «реве» та «завива» втрачають тавтологічне звучання, бо перше персоніфікує стихію води, а друге – стихію вітру. Цілісність картини не втратилась, ріка і вітер злютувались в єдинім пориві. Поглиблюється просторова перспектива, з’являються пригнуті до землі «верби…високі». Зображення бурі сприймається читачем як естетично прекрасне явище природи. Мікрообраз «верби…високі» посилює порівняння річкових хвиль з горами. Цікава граматична невідповідність фрази «горами хвилю підійма» ( «горами» вираження множинності, «хвилю» - одиничності) допомагає сильніше відчути авторський задум. Наскрізний образ вітру об’єднує зміст першої строфи і сприймається як своєрідний стрижень, навколо якого групуються інші образні компоненти.

 У наступній строфі, де авторський погляд від земного пейзажу переходить до небесних явищ, домінантна роль відведена місяцю. Словоформа «блідий місяць», передаючи динаміку кольорової та світлової гамми і сповнюючи свідомість читача тривожними передчуттями, непередбачуваними подіями, змінює емоційний темпоритм вірша: від величаво мажорного до напружено мінорного. Поетична привабливість рядків «І блідий місяць на ту пору із хмар де-де виглядав» створюється своєрідністю зображення місяця і хмари. Текстуально місяцеві притаманна змістова активність, і не випадково в наступних рядках розгортається його метафоричне втілення. Кольоровий епітет «у синім морі» - фольклорного походження. Проте його поетична дієвість полягає в тому, що він є структурною частиною порівняльного звороту. Орнаментальність образу текстуально мотивована і викликає антитетичний вислів: «то виринав, то потопав» асоційований з бурхливою рікою. Принцип контрастності, взагалі характерний для ранніх віршів Шевченка, віддзеркалює діалектизм образного мислення художника. У зачині «Причинної» такий спосіб дає поетові змогу досягти єдності епізодичності і безперервності дії, передати динаміку просторово-часової перспективи. Земний і небесний пейзажі, вітер і місяць зливаються в один стихійний вихор, гармонійно взаємно віддзеркалюються. Тут відсутні другорядні деталі, тла не існує. Нагнітається сюжетна напруга, читач очікує незвичайних подій, демонічних пристрастей.

 Значну роль, крім грізних картин природи, відіграє в баладі і схвильована авторська мова, покликана зворушити читача, збудити в нього співчуття до героїні. Картини природи і ліричний відступ, хоч і органічно «вмонтовані» в сюжет, набувають і самостійного звучання: народними піснями стали «Реве та стогне Дніпр широкий», «Така її доля…». Саме «Така її доля…» найбільше дає уявлення про героїню, яка, власне в дії, в сюжеті участі не бере, не розкриває свого характеру, а тільки стає жертвою лихих обставин. Але те, що каже про неї поет, симптоматично:

Якби то далися орлинії крила,

За синім би морем милого знайшла,

Живого б любила, другу б задушила,

А до неживого у яму б лягла…

 Цей мотив у різних варіантах поглиблюватиметься у баладах Шевченка, стане одним із провідних, визначальних.

 У Шевченка фантастичність подій не затінює соціально-побутової домінанти твору, тому змінюється функціональне значення пейзажу. Слухові образи наступних рядків передають відлуння стихії, де сичі і ясен сприймаються як уособлення оточуючої природи. Таке вміле й невимушене втілення в образному ладові гармонії живопису й мелодійності засвідчує непересічні поетичні можливості автора балади, його прагнення до самобутності. Звертаючись до апробованих прийомів романтичної поетики, Шевченко прагне до правдоподібності відтворення життєвих фактів і явищ, досягаючи цим художньої переконливості.

 Баладний світ Шевченка сюжетно трагічний, проте не фатально безвихідний. Загибель героїв – результат сюжетних соціально-побутових чи морально-етичних колізій, поведінка персонажів детермінована конкретними художніми ситуаціями. Причому вчинки героїв мотивуються в ході розгортання художнього конфлікту.

 Шевченко оновлює і збагачує стиль традиційного літературного жанру, виробляє самобутній підхід до осмислення життєвих і фольклорно-фантастичних явищ. У баладі «Причинна», скажімо, русалки уособлюють потойбічну силу. Вони залоскотали до смерті дівчину. Зрозуміло, їх вчинок виправдовується міфологічною традицією: русалки вчинили так, як звеліла їхня природа. Міфічні істоти – це сліпа воля, знаряддя смерті, але не вони привели дівчину до загибелі. У долю героїні втручаються ворожки-знахарки – образи суто фольклорного походження. Фантастичне начало окреслено рамками реального: русалки – утоплениці, скривджені недолею. Така інтерпретація фольклорно-романтичного образу – нове явище в класичній українській поезії. Русалки – діти гріха, що спокутують вину матерів. Отже, вже тут намічаються підходи до соціального мотивування вчинків персонажів.

 Побутові деталі, цікаві психолого-етнографічною достовірністю, збагачують текстуально-смислові зв’язки, вносять освіжаючий демократичний струмінь. Фрагменти, в яких зображується смерть головних героїв, - конструктивна складова частина поетики літературної балади. У художньому світі Шевченка важливий не сам факт загибелі персонажів, а його мотивування. Помітно, що слово «смерть» майже ніколи в тексті не зустрічається. Кульмінаційний епізод загибелі дівчини в «Причинній» виписаний без особливих словесно-емоційних ефектів.

 Отже, в баладі «Причинна» ми бачимо, казково-фантастичні елементи, драматично-напружений сюжет, ліро-епічність викладу, що безпосередньо пов’язано з фольклором, усною народною творчістю, легендами та переказами.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

1.Грабович Г. Шевченко, якого ми не знаємо // Сучасність. – 1992. - №11. –        С. 100 – 112.

2.Каніболоцька Л. художній світ ліро-епічних творів Т.Г.Шевченка //Літературознавчі студії. – Д.: Пороги. – 2011. – С. 28 – 31.

3.Качуровський І. Поет самоти і безнадії // Українська мова і література в школі. – 1992. – №3-4. – С. 7 – 11.

4.Маланюк Є. Ранній Шевченко // Українська мова і література в школі. – 1993. - №3. – С.5 – 18.

5.Шевченко Т. Кобзар. – К.: Наукова думка. – 1983. – 683 с.