Тематична лінійка на тему "Новорічні свята"

Новорічні свята

Тематична лінійка

1. Надворі панує зима. Все довкола засипало білим снігом, тріщить морозець, співає свої пісні віхола-хуга. А в гості до всього українського народу одне за одним приходять радісні свята. І скільки їх узимку! Усе це пов'язане з давнім українським народним буттям. Дехто із сучасних українців навіть не уявляє, що святкування традиційних новорічних свят – це в першу чергу ритуальне дійство, яке походить ще з язичницьких часів. Коли сідаємо за святковий стіл, вітаємо рідних з якимось зимовим святом, ми тим самим вшановуємо наших пращурів, повторюючи давні ритуали.
2. Вечорниці на Андрія (13 грудня)

Українці завжди вміли не тільки добре працювати, але й відпочивати. Особливо взимку, коли обсяг робіт зменшувався. Зимовими вечорами, коли на землі вже ніхто не працював, молодь поєднувала плідну роботу та відпочинок, збираючись на вечорницях. Вечорниці проходили у досить невимушеній атмосфері. Молоді дівчата і хлопці збиралися в хаті, розповідали смішні історії, співали пісень або грали в карти. Досить часто вечорниці проходили на тлі різноманітних домашніх робіт: дівчата займалися пряжею та іншим рукоділлям, а парубки ремонтували різне знаряддя і, звісно, знаходили хвилинку, щоб позалицятися до красунь. У різних куточках країни до сьогодні існує багато видів ворожіння та різних обрядових ігрищ, покликаних отримати допомогу вищих сил для створення щасливого майбутнього.

3. День Святого Миколая (19 грудня)

Легендарний святитель Миколай – це не вигадана постать, на кшталт Діда Мороза чи Санта Клауса. Він народився приблизно 275 року в Патарі в Малій Азії (нині – територія Туреччини) і став одним із найвидатніших праведників християнського світу. Для більшості простих українців день Святого Миколая став одним із канонічних свят, що святкується 19 грудня.

Ще з дитинства Микола був досить релігійним (завдяки вихованню батьків та дядька-єпископа). З юних літ він вирішив присвятити себе богослужінню. За життя святитель Миколай відзначився багатьма благодійними справами.

У спадщину від батьків йому дісталися досить великі статки, які він витрачав на допомогу нужденним і в першу чергу – дітям. За легендою, більшість своїх справ він намагався робити без розголосу, допомагав анонімно. Саме тому в день Святого Миколая повелося робити подарунки дітям у вигляді сюрпризу, потай, неначебто від Миколая.

На Миколая традиційно випікають особливий вид печива – «миколайчики». Його разом з іншими подарунками кладуть дітям уночі під подушку.

4. Новий рік

Святкування Нового року в ніч з 31 грудня на 1 січня офіційно з’явилося в Україні відносно недавно – у 1918 році.

Святкування Нового року в ніч на 1 січня – це світське дійство, майже не пов’язане з традиційними українськими віруваннями. Завдяки Петру І змінився не тільки час святкування Нового року, але й основ­ні атрибути. Якщо раніше на Новий рік українці прикрашали оселю дідухом (сніп із зернових колосків, доповнений сіном та стилізований під людську фігуру) і проводили різні обряди, пов’язані з плодючістю та здоров’ям, то на зміну йому прийшла ялинка, запозичена з європейської культури святкування Нового року, з усіма сучасними атрибутами. Слід зауважити, що сучасна ялинка встановлюється на підлозі, тоді як раніше її підвішували до стелі.

Свято Нового року стало одним із найпоширеніших у сучасності, воно поєднало традиційні родинні зустрічі та народні гуляння всією громадою з неодмінними привітаннями та обміном подарунками.

5. Православне Різдво (7 січня)

Одне з найбільш шанованих свят на території України – Різдво. Святкова трапеза напередодні Різдва (Святвечір, Багата кутя) має урочистий характер. Головна страва вечері – кутя. Традиційно до куті додають мак, родзинки та горіхи. Раніше, готуючись до свята, земляну долівку та стіл вкривали соломою. Хтось із старших членів родини розкидав у соломі горіхи та пшеницю. Розшукуючи їх, діти квоктали, мекали, мукали, вдаючи різних тварин. Таким чином проводився обряд, що мав за мету закликати до господарства достаток, а хазяям та худобі – здоров’я. На другий день удосвіта солому виносили з хати і розкладали багаття – «палили дідуха» (але перед цим хазяїн обмолочував жито чи пшеницю, з яких складався дідух, потім із цього зерна починалася весняна сівба). Дорослі й діти перестрибували через вогонь, розкладений із винесеного сіна, щоб очиститися від різної скверни та запобігти хворобам.

Сьогодні під час колядок у першу чергу славляться церковні персонажі, але язичницькі традиції постійно нагадують про себе, визираючи на світ у вигляді різних тотемів. Під час колядування ватагу ряджених парубків (хтось вдягався козою, хтось перевтілювався у вовка чи тура) супроводжують музики. Всі ці персонажі виконують обрядові дійства, співають колядки та славлять новий рік, що має бути кращим за минулий. Коли юрба колядників приходить до чийогось двору, там, з дозволу хазяїна, вони починають співати колядки та славити хазяїв, за що останні мають їм віддячити. Подяка традиційно складалася з різних наїдків та грошей.

Отримавши подяку, колядники мають тричі вклонитися хазяям і, не обертаючись спиною до них, вийти з двору.

6. Щедрий вечір та Маланки (13 січня)

Через тиждень після Різдва і Коляди, напередодні Старого Нового року, святкують Щедрий вечір. Це свято також дійшло до нас із дохристиянських часів. Як і більшість язичницьких свят, Щедрий вечір замаскувався під християнське свято – день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Меланки.

Щедрий вечір отримав свою назву завдяки тому, що час його святкування припадає на закінчення посту. Тому на столі з’являється скоромна їжа, вживання якої до цього дня потрібно було уникати.
Надвечір 13 січня люди йдуть щедрувати. Зібравшись гуртом та перевдягнувшись у різне вбрання, юрба щедрувальників обходить двори з ритуальними піснями, що славлять господарів, та вітає їх зі святом.

Наступного ранку, після святкування Щедрого вечора, заведено ходити до родичів та знайомих – засівати. Засівають хлопчики-підлітки віком до 15–16 років (вважається, що цим мають займатися лише чоловіки, бо тільки чоловік, який першим прийде до оселі, принесе щастя до хати).

Підлітки носять у рукавиці або мішечку зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя, вважається добрим знаком, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів. Зайшовши до оселі, засівальник, як на ниві, засіває зерном оселю та вітає мешканців із Новим роком.

7. Водохреща (19 січня)

Водохреща – традиційне церковне свято, яке з’явилося в українській культурі разом із християнством. За давньою традицією церемонія хрещення води відбувається просто неба, на найближчій водой­мі. Зазвичай о цій порі стоять досить сильні морози. Тому для проведення церемонії на водоймі вирубують спеціальну ополонку у вигляді хреста. Самого льодяного хреста ставлять поруч з ополонкою, яку ще називають йордань, на честь місця, де хрестили Ісуса.

1. Тож вітаємо вас з наступаючими новорічними святами. Хай щастя, як чарівна сніжинка, опуститься на ваші долоні і ніколи не розтане. Нехай його сріблисте сяйво наповнює ваше життя ніжним незгасним світлом. Нехай радує погляд його неповторний вигадливий візерунок. Повірте у диво і новорічні свята  допоможуть здійснити найпотаємніші мрії!