ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ.

теоретичні основи розвитку креативної особистості.

У сучасних умовах одним із основних завдань, що стоять перед педагогами, є розвиток креативної особистості, здатної до самовдосконалення під впливом різних зовнішніх факторів із урахуванням природних задатків і ціннісних орієнтацій кожного індивіда.

Розвиток творчого потенціалу особистості, креативних інтелектуальних здібностей, творчого мислення ‒ досить актуальне питання в освітньому процесі. У сучасному, швидкоплинному світі затребувана особистість, яка не просто володіє сумою знань, а яка здатна до творчості, до генерування нестандартних ідей, яка вміє прогнозувати, проявляти ініціативу.

У психолого-педагогічній літературі креативність розглядалася, як правило, з трьох аспектів: як процес творчості, як його продукт і як властивість особистості. Сучасні науковці вивчали процес креативного мислення (Д. Богоявленська, М. Лейтес, О. Матюшкін, Я. Пономарьов); розглядали креативність як різновид інтелектуальної поведінки (Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг), інтелект як компонент креативності (Д. Гетцельс, П. Джексон, Е. Торренс), самоактуалізацію особистості у зв’язку з креативністю (Л. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.), рефлексію креативності і творчу продуктивність особистості, зокрема у педагогічної роботі (В. Пятруліс, М. Гнатко, У. Кала, В. Козленко та ін. Вчені Т. Сидорчук, Л. Степанова досліджували шляхи і засоби формування креативності; Т. Колошина, Г. Похмелкіна, В. Шинкаренко – розвиток креативності в педагогічному спілкуванні; Т. Галич, Л. Подимова, В. Сластьонін – креативність у зв’язку з інноваційною діяльністю учителя.

Варто зазначити, що в психологічних дослідженнях немає єдиної думки щодо природи креативності. Незважаючи на значну кількість наукових розвідок, спрямованих на вивчення різних аспектів креативності, невирішеними залишаються такі питання: чи є креативність вродженою якістю, чи її розвиток залежить від виховання або навчання? Чи є креативність виявом закладених природою здібностей, чи вона продукт інтелектуальної діяльності? Які чинники впливають на розвиток нестандартного мислення? Як виховувати дитину, щоб розвивати в ній уміння нестандартного творчого мислення?

Сьогодні є чотири основні підходи до розуміння феномену креативності. Згідно з першим, якого дотримувалися Т. Амабайл, Х. Гарднер, В. Дружинін, К. Тейлор, П. Торранс, креативність є продуктом творчої діяльності. Послідовники другого підходу, до яких належать С. Бірюков, Т. Тихомірова, В. Дружинін, уважають креативність результатом впливу зовнішніх умов. Ф. Баррон, Р. Джонс, Д. Дьюї, П. Ленглі, Я. Пономарьов, П. Торранс, З. Фрейд, Дж. Уоллес наполягають на тому, що креативність є повністю творчим процесом. Представники четвертого підходу (Г. Айзенк, Г. Альтшуллер, Д. Векслер, Х. Гоу, Р. Кеттелл, А. Маслоу, І. Павлов, К. Роджерс, Р. Стернберг, К. Юнг) пов’язують креативність з інтелектуальними здібностями [12, с. 107].

Слово «креативність» (від лат. creatio, creare) означає створення, творіння, сотворіння. Поняття «креативність» позначає творчу, конструктивну, новаторську діяльність. Творчість виконує трансформаційну функцію та становить глибинну галузь психічних процесів людини, основу внутрішнього механізму таких когнітивних процесів, як увага, сприйняття, мислення, пам’ять, уява.

Уперше поняття «креативність» використав 1922 року Д. Сімпсон. Цим терміном він окреслив здатність людини відмовлятися від стандартних способів мислення. Незважаючи на те, що значна кількість людей визнає креативність одним із головних чинників успіху в різних видах діяльності, визначення поняття креативності залишається багатоваріантним, неточним і залежить від контексту його використання.

Л. Б. Єрмолаєва-Томіна визначає креативність як особистісну якість, яка ґрунтується на розвитку вищих психічних функцій, коли творчість, як автоматизована навичка, включається у всі види діяльності, поведінки, спілкування, контакту з середовищем. Вона вважає, що креативність на 95% формується завдяки впливу соціального середовища, його ціннісних орієнтацій, вимог до людини, організації інформаційного потоку та цільового напряму всіх видів діяльності, починаючи з навчальної [4, c. 65].

Творчий процес ґрунтується на роботі несвідомого та підсвідомого. «Продукти» такої творчості наочніше виявляються в самовільній, несвідомій творчості дітей, яка за власним механізмом ідентична розвитку, що відбувається в живій природі. У дорослої людини вона переміщується в підсвідоме, яке містить індивідуальний життєвий досвід. У підсвідомості для творчості є найсприятливіші умови через вирівнювання за силою та важливістю всіх зафіксованих об’єктів і подій, зміщення часових інтервалів, що не може відбуватись у свідомості. Тому вирішення проблем, відкриття закономірностей, виникнення ідеї найчастіше відбувається на рівні підсвідомості. Результати такої роботи приходять у свідомість людини раптово, у виді готового рішення, «магічного» синтезу, осяяння, інсайту. У разі формування креативності відбувається злиття свідомого та підсвідомого в певну нову форму – надсвідоме, яке інтегрує в собі найбільш узагальнені механізми проходження творчого процесу в згорнутому виді, коли в акті сприйняття відбувається трансформація об’єкта в художній образ, відкриття закономірностей чи вирішення проблеми.

Творчий процес відбувається у трьох основних фазах: підготовчій, пошуковій, виконавчій. Перша фаза пов’язана з контактом із середовищем і вмінням бачити «необхідність», «потрібне майбутнє», ставити проблеми, задавати собі запитання та висувати ідеї. Друга пов’язана з мисленнєвою переробкою, пошуком способу вирішення проблеми. Третя – з втіленням знайденого рішення у конкретний продукт. Здібність до кожної фази може бути виражена в людини по-різному. Є люди, яких називають «генераторами» ідей, здатних висувати їх, але не вирішувати, других – розробниками, а третіх – «виконавцями» – здатних творчо втілювати ідеї у конкретний продукт.

Креативність виявляється в успішному втіленні всіх трьох фаз – умінні самостійно бачити та ставити завдання, вирішувати їх та творчо втілювати в певний результат. Окрім того, творчість може виявлятися в одному виді діяльності, який збігається зі спеціальними здібностями до неї. Кожен вид творчості: науковий, організаційний, конструктивно-технічний, художній має власний, специфічний об’єкт пошуку, процес, продукт. Оволодіння творчими навичками в конкретній професії не робить їх такими, що переносяться на інші види діяльності. Креативність як особистісна характеристика виявляється головно в тому, що людина вкладає творче начало у всі види діяльності.

Отже, креативність – це особистісна якість, яка ґрунтується на потенційних можливостях кожної людини, актуалізації потреби, що не усвідомлюється, бути неповторною індивідуальністю, вільною, але такою, яка приєднується до загального через продукти своєї творчості, гармонійно поєднує в собі індивідуальні та соціально-значущі інтереси. Структуру креативності можна визначити як оптимальний розвиток усіх потенційних можливостей індивідуальності та особистості .

Творча діяльність дозволяє повною мірою розкрити природні здібності, знайти своє місце в житті, ставити цілі та досягати їх. Розвиток творчих здібностей у ранньому віці робить усе подальше навчання в школі усвідомленим, виробляє в дітей потребу у творчій та дослідницькій роботі. Розвиток і вдосконалення творчого мислення, особливо в період серйозних соціальних змін в нашій країні, дозволить школяреві знаходити ефективні розв’язки будь-яких задач. Усвідомлене цілеспрямоване використання свого творчого мислення дає можливість особистості досягти бажаного результату, самореалізуватись. Вважається, що кожна людина має творчий потенціал. Водночас творча особистість – це не тільки особистість, що потенціально володіє здібностями до творчості, але й проявляє себе в систематичній творчій діяльності.

З точки зору гуманістичної психології кожна людина є унікальною неповторною особистістю, здатною до самореалізації, до розвитку власних творчих здібностей. Вона наділена багатим потенціалом, який часто буває реалізованим не повністю через об’єктивні та суб’єктивні причини. Тому головним завданням всіх закладів освіти є створення умов для розвитку дитячої особистості. Обдарованість, талант, здібність розглядаються з різних точок зору з урахування вікових особливостей учнів. Філософські, методологічні, психологічні засади розвитку творчої дитини формуються на основі понять:

•                задатки – спадкові анатомо-фізіологічні особливості;
•                здібності – індивідуальні особливості, що дозволяють за сприятливих умов більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розв’язати певні завдання;
•                обдарованість – специфічне поєднання здібностей високого рівня, а також інтересів, потреб, які дозволяють виховувати певну діяльність на якісно високому рівні, відмінному від умовно «середнього рівня»;
•                творча обдарованість – індивідуальний творчий мотиваційний і соціальний потенціал, що дозволяє отримати високі результати в одній або декількох таких сферах, як інтелект, творчість, художні, психологічні та біологічні можливості;
•                талант – система якостей, особливостей, яка дозволяє особистості досягти видатних успіхів в оригінальному здійсненні творчої діяльності.

Питання розвитку творчої особистості вивчалось та продовжує цікавити вітчизняних і західних психологів, серед яких можна назвати таких як  Г. С. Костюка, З. І Калмикову, В. А. Роменця, Я. А. Пономарьова, В. О. Моляко, В. М. Дружиніна, О. І. Кульчицьку, Т. М. Титаренко, В. В. Клименко. Серед західних психологів вагомий внесок у розуміння творчої природи особистості зробили видатні вчені З.Фрейд, К. Юнг, Є.Фромм, Т. Рібо, А. Маслоу, Д. Дьюї, Р. Стернберг, Дж. Гілфорд, Е.де Боно та ін.

В сучасній психології існує уявлення про особистість як  відкриту багатовимірну цілісну систему, що розвивається (Костюк Г. С., Ананьєв Б. Г.,  Максименко С. Д., Непомнящая Н.

Метою навчання ми називаємо передбачений у думках кінцевий результат, спрямований на засвоєння учнями певного кола знань, навичок. Мета повинна стосуватись насамперед учнів. Вони мають чітко знати, якими знаннями, уміннями, навичками та на якому рівні (репродуктивному, творчому) вони повинні оволодіти, які вимоги до них будуть висунути по закінченні того чи іншого уроку. Такий результат завжди можна перевірити та виявити, наскільки мета досягнута, які є прогалини в знаннях, в чому криється їх причина і як їх можна ліквідувати.

Правильно поставлена мета дає прогнозований стан системи, який обов’язково передбачає досягнення певного результату, інакше кажучи, мету можна розглядати як ідеальний образ результату.

Важливим завданням сьогодення є зміцнення інтелектуального потенціалу України, оптимізація процесу навчання. Одне з основних завдання школи та всього суспільства – створити психолого-педагогічні умови розвитку творчої індивідуальності школяра, виховати людину з активною життєвою позицією, з умінням свідомо регулювати власну діяльність на всіх її етапах та творчо підходити до будь-якої діяльності. Тож необхідним є визначення факторів та умов, які сприятимуть розвитку школярів як творчих індивідуальностей.

Отже, сучасний етап розвитку суспільства вимагає оптимізації навчально-виховного процесу, забезпечення його відповідності умовам і тенденціям Європейського поступу України. Тож перед педагогами, психологами стоїть важлива проблема розвитку творчої індивідуальності учня, і це питання потребує проведення наукових досліджень відповідно до вимог нашого часу.

Проблема творчої обдарованості та розвитку творчих здібностей набуває надзвичайної ваги для українських письменників. Педагогу важливо мати поняття про деонтологію. Деонтологія – це наука про мораль, обов’язок і професійну етику. Це можна трактувати як сукупність принципів доцільного конструктивного поводження фахівця, а саме:

•                бути духовно багатою особистістю;
•                бути творчою індивідуальністю;
•                мати професійну компетентність, особистим авторитетом і іміджем;
•                володіти всім арсеналом традиційною й інноваційною психолого-педагогічною і спеціальною технологією;
•                бути творчим фахівцем;
•                бути здатним до глибокого аналізу і самоаналізу;
•                бути відкритим до нового, ініціативним і проникливим;
•                дотримувати етичні норми взаємини при реалізації конфіденційного принципу, створюючи атмосферу довіри;
•                усвідомлювати глибокий зміст професійної життєдіяльності.

Творчі здібності та творча обдарованість розглядається у взаємозалежності у процесах результату й розвитку особистості. Виходячи з цього, об’єктивно існує закономірний зв'язок творчого навчально-виховного процесу і продуктивного результату в креативному розвитку творчої індивідуальності. У нинішній період розвитку української держави потрібний творець, духовно багатий та вільний. Іншими словами, потреба сучасного суспільства полягає в людях, які мають якості, що притаманні цілісній, творчій особистості. Це ентузіазм, ініціативність, самостійність мислення та дій, сприйнятливість до нового, енергійність, допитливість.

Розрізняють загальну та специфічну, а також освітню, виховну та розвивальну мету освіти.

Освітня мета філологічної освіти полягає у формуванні в учнів знань, системного та творчого мислення, застосуванні сформованих вмінь і навичок, одержаних знань тощо.

Мета розвивального навчання в тому, щоб розвивати у кожної дитини системне та творче мислення, історичну свідомість, повагу та інтерес до світової та вітчизняної історії, творчі здібності.

Отже, блок роботи в школі, який можна характеризувати як мікросередовище, що розвиває творчу індивідуальність повинен передбачати:

1.              наявність прикладу креативної поведінки у безпосередньому оточенні, який можуть наслідувати школярі;
2.              відсутність незрозумілих правил, наявність можливостей вільного формування власної думки, відхід від ригідності мислення;
3.              позитивне ставлення до учня, орієнтацію вчителя у процесі навчальної взаємодії на позитивні якості учнів.

Загальновизнаною умовою прояву творчої здібності як складової творчої індивідуальності є доброзичлива атмосфера спілкування, розвиток інтелекту та креативності. Це вимагає додаткових специфічних умов. Так, дія інтелекту спирається на швидке опрацювання інформації, готовність до нестандартних ситуацій, уміння працювати в обмежений час.

Основа формування мовної особистості – розвиток індивідуальних якостей мовотворчості, забезпечення вільного самовираження особистості, виховання патріота України. Ставлення до рідної мови, народу, країни є яскравим свідченням національної свідомості і рівня культури, цивілізованості людини. Тому повинен панувати культ рідної мови як вияв патріотизму і віри в своє майбутнє.

Спілкування рідною мовою вимагає не тільки досконалих знань, але й уміння нею користуватися. Мистецтво спілкування – це володіння правилами мовної етики, вміння донести всі відтінки думки до слухача або читача. Вивчаючи рідну мову, дитина повинна засвоїти ї літературні норми, навчатися вільно виражати свою думку усно і письмово.

У складних реаліях життя, які постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нового (свіжих ідей, задумів, підходів та рішень). Це людина, яка володіє сміливістю мислення, умінням бачити за межі того, що бачать сучасники і бачили попередники.

Головним завданням закладів освіти є створення умов для розвитку креативності, творчої обдарованості, найважливішими якостями якої є творча діяльність, вправне спілкування, креативний пошук, життєва активність, продуктивне мислення учнів. Потреби життя та шкільна практика дають нове розуміння процесу навчання, зокрема запровадження сучасних технологій, які зумовлюють пізнавальні інтереси школярів, глибше сприйняття й розуміння матеріалу на уроках української словесності тобто поетапне формування креативної особистості, ознаками якої є сміливість у розв'язанні життєвих проблем, імпульсивність, оригінальність та незалежність суджень, багата уява, без якої неможливе генерування оригінальної ідеї та важливого рішення.

На уроках української літератури треба постійно створювати ситуації, що сприяють творчій активності школяра, розвитку його уяви, асоціативного мислення, прагненню постійно вдосконалюватися. Сучасна методика має багатий арсенал методів та прийомів організації активного навчання та розвитку креативності, творчого мислення.

Електронні ресурси

1.     Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF
2.     Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс]. Режим доступу : http:// zakon.rada.gov.ua
3.     Ігнатишин Г. М. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках української мови та літератури. Українська мова. Режим доступу до журналу: https://vseosvita.uaє› .
4.     Каліцінська Р. О. Формування креативної особистості через призму театрального мистецтва (з досвіду роботи) Режим доступу : http://metod-zosh31.vn.sch.in.ua/Files/downloads/%D0%97%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%83%20%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%B8%20%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D1%86%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0%20%D0%A0.%20%D0%9E.pdf
5.     Лопакова Г. М. Розвиток креативних якостей у школярів на уроках української мови та літератури в системі особистісно зорієнтованого навчання у школі. Методика и технологія. Режим доступу: https://ru.osvita.ua
6.     Національна доктрина розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/347/2002.
7.     Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки. Режим доступу :  http://oneu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/11/nsro_1221.pdf
8.     Тупік С. П. Методика й організація уроків української мови та літератури за технологією розвитку критичного мислення. Методична розробка (із досвіду роботи). Режим доступу : http://www.nmc.od.ua/wp-content/uploads/2015/09/Typik_2012.pdf