Теоретичний матеріал з варіативного модулю «Легка атлетика»
для учнів 5-го класу
План
Результати бігових дисциплін оцінюються з огляду на місце, яке спортсмен посів, або на час, який був ним показаний, на фініші, в той час як переможцем у стрибках та метаннях є атлет, що найдовше або найвище стрибнув, чи найдовше метнув знаряддя за результатами серії спроб. Відносна простота змагань та відсутність необхідності у коштовному обладнанні роблять легку атлетику одним з найпопулярніших видів спорту у світі. Легка атлетика складається, переважно, з індивідуальних дисциплін за виключенням естафетних стартів та змагань, в яких додаються індивідуальні показники спортсменів задля визначення команди-переможця (наприклад, у кросі).
Організовані легкоатлетичні змагання беруть свій початок з 776 до н. е., коли були проведені перші античні Олімпійські ігри. Правила та формат проведення змагань із сучасних легкоатлетичних дисциплін були розроблені у Західній Європі та Північній Америці у 19 та 20 сторіччях, та були згодом перейняті в інших куточках планети. Переважна більшість сучасних найважливіших змагань організовуються та проводяться під егідою керівного органу світової легкої атлетики — Світової легкої атлетики (англ. World Athletics) та її 214[1] країн-членів.
Легкоатлетичні види формують кістяк змагань на літніх Олімпійських іграх. Крім цього, найголовнішим легкоатлетичним змаганням є Чемпіонат світу з легкої атлетики, що включає змагання з бігових та технічних дисциплін на стадіоні, марафонський біг та спортивну ходьбу. Інші найбільш престижні змагання включають, наприклад, Чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні, Чемпіонат світу з напівмарафону та змагання серії «Діамантова ліга».
Легка атлетика — один з найдавніших видів спорту. За багато століть до нашої ери деякі народи Азії і Африки влаштовували легкоатлетичні змагання. Але справжній розквіт цього виду спорту настав в Стародавній Греції. Перші Олімпійські ігри давнини, про які збереглись достовірні записи, відбулися в 776 році до н. е. Тоді в програму змагань входив лише біг на 1 стадій (192,27 м). У 724 році до н. е. проводився біг вже на 2 стадія, а ще через чотири роки відбувся перший олімпійський забіг на довгу дистанцію — 24 стадія. Перемога на іграх цінувалася дуже високо. Чемпіонам надавали великі почесті, обирали на почесні посади, в їх честь будували монументи. Великою популярністю в Стародавній Греції користувалися стрибки в довжину і естафетний біг (лампадеріомас), учасники якого передавали один одному палаючий факел. Пізніше в програму Олімпійських ігор були включені метання диска і метання списа, а 708 року до н. е. вперше були проведені змагання з багатоборства — пентатлону, в який входив біг на 1 стадій, метання диска, списа, стрибок в довжину (під час розбігу атлет тримав в руках гантелі масою від 1,5 до 4,5 кг) і боротьба (панкратіон). У 393 році н. е. Олімпійські ігри припинили своє існування у зв'язку з втратою Грецією самостійності та переходом її під владу Римської імперії. Разом з Олімпійськими іграми античності на довгий час зник і грецький ідеал виховання гармонії тіла й духу, фізичної краси й духовного благородства. Більше тисячоліття повинно було пройти, щоб у новій ситуації, тепер вже не на національному, а на міжнародному рівні було відроджено Олімпійські ігри[2].
У середньовіччі великих змагань з легкої атлетики не проводилося, хоча є відомості, що в святкові дні люди розважалися, змагаючись в метанні каменів, стрибках в довжину і у висоту, в бігу на швидкість. Пізніше в Західній Європі біг, стрибки і метання увійшли в систему фізичного виховання лицарів. Чітких правил змагань в цей період ще не було, тому на кожному змаганні вони встановлювались за домовленістю між спортсменами. Однак поступово правила ставали все більш стабільними. Одночасно вдосконалювалися і легкоатлетичні снаряди. Після винаходу в XIV сторіччі вогнепальної зброї від метання важкого каменю перейшли до штовхання металевого гарматного ядра. Ковальський молот поступово замінили молотом на ланцюгу, а згодом ядро на ланцюгу (на сьогодні — ядро на сталевому дроті з ручкою).
Легка атлетика як вид спорту почала складатися лише наприкінці першої половини XIX ст. Були зафіксовані результати в стрибку з жердиною в 1789 (1,83 м, Д. Буш, Німеччина), в бігу на одну милю в 1792 (5.52,0, Ф. Павелл, Велика Британія) та в бігу на 880 ярдів в 1830 (2.06,0, А. Вуд, Велика Британія), в стрибках у висоту в 1827 (1,575, А. Вілсон, Велика Британія), в метанні молота в 1838 (19,71 м, Район, Ірландія), в штовханні ядра в 1839 (8,61 м, Т. Каррадіс, Канада) тощо. Вважається, що початок історії сучасної легкої атлетики поклали змагання в бігу на дистанції близько 2 км серед учнів коледжу в англійському Рагбі в 1837, після чого такі змагання стали проводитися в інших навчальних закладах Англії. Пізніше до програми змагань стали включати біг на короткі дистанції, біг з перешкодами, метання ваги, а в 1851 — стрибки в довжину і висоту з розбігу. У 1864 між університетами Оксфорда і Кембриджа були проведені перші змагання, які сталі надалі щорічними та започаткували традиційні двосторонні матчі, як формат легкоатлетичних змагань.
У 1865 був заснований Лондонський атлетичний клуб, що популяризував легку атлетику, організовував змагання та наглядав за дотриманням аматорського статусу спортсменів. Вищий орган британського легкоатлетичного спорту — Любительська атлетична асоціація, — що об'єднала всі легкоатлетичні організації Британської імперії, був організований в 1880. Дещо пізніше, ніж в Англії, стала розвиватися легка атлетика в США (в 1868 був організований легкоатлетичний клуб в Нью-Йорку, а 1875 — студентський спортивний союз), яка швидко стала популярною в університетах. Це забезпечило в наступні роки (до 1956) провідне становище американських легкоатлетів у світі. У 1880—1890 в багатьох країнах світу були організовані любительські легкоатлетичні асоціації, які об'єднали окремі клуби, ліги і отримали права вищих органів з легкої атлетики.
Широкий розвиток сучасної легкої атлетики пов'язане з відродженням Олімпійських ігор (1896), в яких, віддаючи данину давньогрецьким олімпіадам, їй відвели найбільше місце. Олімпійські ігри і сьогодні залишаються потужним стимулом для розвитку легкої атлетики в усьому світі.
17 липня 1912 в Стокгольмі була створена Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація або ІААФ (англ. International Amateur Athletics Federation) як керівний легкоатлетичний орган в цілому світі. Першим президентом ІААФ був обраний швед Зігфрід Едстрем, який залишався на цьому посту до 1946. На момент створення федерації до неї входили 17 країн, а зараз вона вже налічує понад 200 країн-членів. Починаючи з 2002, федерація змінила власну назву, зберігши колишню абревіатуру (IAAF) і стала називатись Міжнародною асоціацією легкоатлетичних федерацій (англ. International Association of Athletic Federations).
Для керівництва розвитком легкої атлетики в країнах Європи і регулювання календаря європейських змагань та їх проведення створена Європейська легкоатлетична асоціація, яка об'єднує легкоатлетичні федерації європейських країн. Подібні асоціації і конфедерації створені і в інших регіонах світу: Азійська легкоатлетична асоціація, Легкоатлетична асоціація Північної і Центральної Америки та країн Карибського басейну, Південноамериканська легкоатлетична конфедерація, Африканська легкоатлетична конфедерація, Легкоатлетична асоціація Океанії[3].
Подальші віхи розвитку світової легкої атлетики складались із наступних подій:
Франческа П'янцола, переможниця перших Всесвітніх жіночих ігор з метання списа
Фініш забігу на 100-метрівці на першому чемпіонаті Європи
Адріан Паулен, третій Президент ІААФ
Світова легка атлетика виділяє наступні групи легкоатлетичних дисциплін:
Біг
У бігових дисциплінах спортсмени, залежно від конкретної дисципліни, змагаються на:
Найбільш популярні бігові дисципліни (загалом — 15) представлені в легкоатлетичній олімпійській програмі:
Окремі інші популярні бігові дисципліни, що не входять до олімпійської програми, включають:
Загальноприйнятим є вказувати довжину шосейної дистанції у кілометрах, а стадіонної — у тисячах метрів.
Групи позастадіонних бігових дисциплін також включають крос, гірський біг, біг на ультрамарафонські дистанції та трейл.
Спортивна ходьба
У порівнянні зі звичайною ходьбою, від учасників змагань зі спортивної ходьби, як групи легкоатлетичних дисциплін, вимагається дотримання двох ключових правил, за повторюване порушення яких спортсмен знімається з дистанції):
Швидкість спортивної ходьби в 2-2,5 рази вище звичайної, що досягається як довжиною (105—115 см), так і частотою (180—200 на хвилину) кроку.
Починаючи з 1908, спортивна ходьба входить до програми Олімпійських ігор (за винятком Ігор-1928), а з 1934 — до програми чемпіонатів Європи з легкої атлетики. У 1976 були визначені перші чемпіони світу зі спортивної ходьби на 50 кілометрів.
У межах сучасної олімпійської програми чоловіки змагаються на відкритому повітрі на двох дистанціях ходьби (20 (з 1956) та 50 кілометрів) (з 1932), в той час як у жінок олімпійське золото розігрується лише на 20-кілометровій дистанції (з 2000 — до цього з 1992 жінка змагались на вдвічі коротшій дистанції). На відміну від цього, на чемпіонатах світу обидві дистанції представлені як у жіночій, так і у чоловічій програмах. Відносно розповсюдженою (перш за все, у молодших вікових групах) є і 10-кілометрова дистанція ходьби[11].
На відкритому повітрі дистанції ходьби прокладаються, як правило, колом довжиною 1-2 км.
Крім цього, змагання ходоків іноді проходять і на доріжці стадіону (як правило, це дисципліни ходьби на 10000, 20000 та, рідко, 50000 метрів), а також у приміщенні (стандартні дистанції на аренах під дахом, що проходять 200-метровим колом, становлять 3000, 5000 та, іноді, 10000 метрів).
Аналогічно із розрізненням шосейних та стадіонних бігових дистанцій, загальноприйнятим є вказувати довжину шосейної дистанції ходьби у кілометрах, а стадіонної — у тисячах метрів.
Стрибки
Стрибкові дисципліни у легкій атлетиці, всі з яких — олімпійські, поділяють на горизонтальні та вертикальні.
До горизонтальних стрибків належать стрибки у довжину та потрійний стрибок.
Вертикальні стрибкові дисципліни представлені стрибками у висоту та стрибками з жердиною.
Змагання зі стрибків у довжину включалися до програми Олімпійських ігор Давньої Греції (в складі пентатлона), з другої половини XIX століття — до програми національних змагань з легкої атлетики, з 1896 — до програми всіх Олімпійських ігор, з 1934 проводяться чемпіонати Європи, а з 1983 — чемпіонати світу. На перших сучасних Олімпійськихіграх проводились змагання зі стрибків з місця: в довжину, висоту (1900—1912) та в потрійному стрибку (1900—1904).
У програмі сучасних олімпійських змагань представлені все чотири стрибкових дисципліни як у чоловіків, так і у жінок.
У стрибку в довжину та потрійному стрибку спортсменам надається в кваліфікаційних змаганнях по 3 спроби. До фіналу потрапляють, як правило, 12 найсильніших за результатами кваліфікації, де кожен має змогу виконати три спроби, а 8 найсильніших у фіналі — ще по 3.
Стрибунам у висоту і з жердиною надається по 3 спроби на кожній висоті (в будь-якому випадку — допускається не більше трьох поспіль невдало виконаних спроб на будь-яких висотах).
Стрибки у висоту, довжину, з жердиною входять до програми легкоатлетичного десятиборства і чоловічого семиборства в приміщенні, а стрибки у висоту та довжину — до жіночих семиборства та п'ятиборства в приміщенні.
До програми чемпіонатів світу всі види стрибків були включени з самого першого чемпіонату — з 1983, за виключенням жіночих потрійного стрибку (вперше включений в 1993) та стрибку з жердиною (у 1999).
Метання
Метання являє собою комплекс спортивних дисциплін легкої атлетики, що включає метання диска, списа, молота та інших спортивних снарядів, а також штовхання ядра на дальність.
Змагання з метання диска та списа входили в програму Олімпійських ігор Давньої Греції.
Програма метань на сучасних Олімпійських іграх на перших порах постійно змінювалася.
У 1896 на Іграх I Олімпіади до програми були включені змагання зі штовхання ядра та метання диска У 1900 з'явилося метання молота.
На Іграх у 1904 та 1920 проходили змагання з метання ваги 56 фунтів (25,4 кг).
На Іграх-1908 у програмі з'явилося метання списа. Причому, крім класичного стилю, диск і спис також метали окремо античним (передбачав виконання атлетом спроб, стоячи на чотирикутній платформі[13] замість класичного способу метання з кола) та довільним (передбачав можливість під час виконання спроби тримати спис не по центру, а в будь-якому іншому місці[14]) стилями відповідно.
На Іграх-1912 нововведенням (яке не були представлено на наступних Олімпіадах) у легкоатлетичній олімпійській програмі були представлені як окремі три дисципліни метань (ядро, диск та спис), в яких підсумковий залік визначався залежно від суми найкращих спроб, виконаних обома руками (кожен спортсмен виконував по три спроби кожною рукою).
Починаючи з 1924, програма чоловічих змагань остаточно встановилася: штовхання ядра, метання диска, молота, списа.
До Ігор-1932 змагалися тільки чоловіки. Починаючи з 1932 в боротьбу за олімпійські нагороди включились жінки. З цього року в олімпійській програмі з'явилися змагання з метання диска та спису серед жінок. На Іграх-1948 до програми змагань включили штовхання ядра, а з 2000 — метання молота серед жінок.
Метання диска і списа є також дисциплінами чоловічого десятиборства, а штовхання ядра — жіночого семиборства.
Багатоборство
Багатоборства включають змагання із кількох легкоатлетичних дисциплін, і переможець визначається за сумою очок, які даються за результат у кожній дисципліні. До сучасної олімпійської програми входять десятиборство у чоловіків та семиборство у жінок. До 1980 року жіночі змагання проводилися з п'яти видів, утворюючи п'ятиборство. До чоловічого десятиборства входять чотири бігові дисципліни, три стрибкові та три метальні.
Змагання у залах проводяться зазвичай за вкороченою програмою, оскільки деякі з дисциплін, такі як метання списа, наприклад, потребують простору.
Інструкція
з охорони праці
для учнів під час проведення занять з легкої атлетики
1. Загальні положення інструкції з охорони праці на заняттях з легкої атлетики
1.1. Інструкція з охорони праці під час проведення занять з легкої атлетики розроблена у відповідності до Закону України "Про охорону праці" (Постанова ВР України від 14.10.1992 № 2694-XII) в редакції від 20.01.2018р, на основі «Положення про розробку інструкцій з охорони праці», затвердженого Наказом Комітету по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 1998 року № 9 в редакції від 30 березня 2017 року, з урахуванням Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 № 15 в редакції від 30 січня 2017 року № 140.
1.2. Інструкція з охорони праці для учнів на занятті з легкої атлетики встановлює вимоги безпеки життєдіяльності для учнів 1-11 класів під час проведення уроків з легкої атлетики, а також виховних заходів та позашкільних занять з включенням занять з легкої атлетики.
1.3. Дана інструкція з охорони праці розроблена для учнів загальноосвітньої школи, які займаються на уроках фізичної культури легкою атлетикою.
1.4. До уроків легкої атлетики допускаються учні основної медичної групи. Заняття проводяться на корті і спортивних майданчиках.
1.5. Відкриті спортивні майданчики повинні бути розміщені в спортивній зоні на відстані не менше, як 10 м від навчальних корпусів.
1.6. Спортивна зона пришкільної ділянки повинна мати огорожу по периметру заввишки 0,5-0,8 м. Дозволяється як огорожу використовувати кущі з неотруйними, неколючими і не запиленими плодами.
1.7. Майданчики для ігор повинні бути стандартних розмірів, рівними, очищеними від каміння та інших сторонніх предметів.
1.8. Майданчики не можна огороджувати канавами, влаштовувати дерев'яні або цегляні бровки. Не менше ніж на 2 М від майданчика не повинно бути дерев, стовпів, парканів та інших предметів, що можуть спричинити травму.
1.9. Бігові доріжки повинні бути спеціально обладнаними, не мати бугрів, ям, слизького ґрунту. Доріжка повинна продовжуватися не менше 15 м за фінішну позначку.
1.10. Ями для стрибків повинні бути заповнені піском, розпушеним на глибину 20-40 см. Пісок повинен бути чистим, поверхня — розрівняною.
1.11. Місця, призначені для метання спортивних снарядів, розміщуються на такій місцевості, яка добре проглядається й знаходиться на значній відстані від громадських місць (тротуарів, доріг, майданчиків для дітей).
1.12. Під час сильного вітру, низької температури і підвищеної вологості треба збільшувати час, відведений на розминку перед виконанням легкоатлетичних вправ.
1.13. Уроки легкої атлетики включають в себе наступні розділи:
1.14. Учні займаються на уроці в спортивній формі і взутті встановленого зразка з урахуванням всіх санітарно-гігієнічних вимог і норм.
1.15. Учні, які не допущені до занять через відсутність належної спортивної форми, хвороби, погане самопочуття і ін., присутні на уроці.
1.16. Урок починається і закінчується за дзвінком відповідно до розкладу занять.
1.17. Взуття учнів має бути на підошві, що виключає ковзання, щільно облягає ногу і не заважає кровообігу.
1.18. Під час проведення занять з метання не дозволяється перебувати в зоні кидка, перетинати цю зону.
1.19. Перебуваючи поблизу зони метання, не можна повертатися спиною до напрямку польоту об'єкта метання.
1.20. Забороняється виконувати довільні кидання, залишати без нагляду спортивний інвентар для поштовхів і метання, зокрема інвентар, який не використовується в цей момент на уроці.
1.21. Зберігати і переносити спортивний інвентар для метання треба в спеціальних укладках.
1.22. Гімнастичні мати повинні впритул укладатися навколо гімнастичного приладу (снаряда) так, щоб вони перекривали площу зіскоку або передбачуваного зриву й падіння.
1.23. Місток гімнастичний повинен бути підбитий гумою, щоб запобігти ковзання під час відштовхування.
1.24. М'ячі набивні використовують за номерами відповідно до віку й фізичної підготовки учнів.
1.25. Розміщувати обладнання треба так, щоб навколо кожного гімнастичного приладу (снаряду) була безпечна зона.
1.26. Необхідно регулярно очищати робочу поверхню перекладини, брусів, слідкувати за тим, щоб вона була гладенькою і без іржі.
2. Вимоги безпеки перед початком заняття легкою атлетикою на уроці фізкультури
2.1. Перед початком занять спортивний зал повинен бути ретельно провітрений. Припливно-витяжні системи повинні знаходитись у робочому стані. Повинно бути забезпечено достатнє природне та штучне освітлення
2.2. Перевірити надійність кріплення гімнастичних приладів. Пояснити учням, де можуть бути зриви і що потрібно зробити при невдалому виконанні вправи.
2.3. Пояснити й показати техніку виконання вправ, правильність вибору місця для страхування.
2.4. Враховувати індивідуальні особливості учнів при індивідуальному чи груповому страхуванні.
2.5. На перерві учні переодягаються в роздягальнях в належну спортивну форму. У роздягальнях дотримується чистота і порядок. Кожен клас складає свої речі окремо від іншого.
2.6. Урок починається за дзвінком з шикування.
2.7. Перед вивченням нової теми учні проходять інструктаж з охорони праці, про що робиться запис у відповідному журналі реєстрації проведення інструктажу з питань охорони праці.
3. Вимоги охорони праці під час занять учнів легкою атлетикою
3.1. На уроках легкої атлетики учні виконують програмні вправи і здають навчальні нормативи, згідно з якими отримують поточні, підсумкові і четвертні оцінки.
3.2. У підготовчій частині уроку учні отримують відомості щодо безпечної організації занять, про прийоми і методи безпечного виконання вправ, спортивних завдань.
3.3. На уроках легкої атлетики учні виконують наступні вимоги:
3.3.1. Біг на короткі дистанції:
3.3.2. Біг на середні дистанції:
3.3.3. Біг на довгі дистанції:
3.3.4. Метання м'яча (м'ячі, гранати) на дальність:
3.4. Вибирати правильні способи й прийоми страхування та допомоги, враховуючи характер вправ, рівень фізичної і технічної підготовленості учня.
3.5. Під час занять у гімнастичному залі використовувати магнезію або каніфоль, які зберігаються в спеціальних укладках або ящиках, що виключають розпилювання.
3.6. При виконанні вправ потоком (одна за другою), витримувати достатні інтервали.
3.7. Виконуючи стрибки й зіскоки з приладів (снарядів), приземлятись м'яко, на носки, пружинясто присідаючи.
3.8. Не виконувати без страхування складні елементи й вправи.
3.9. Пам'ятайте, що під час виконання вправ на гімнастичних приладах (снарядах) безпека багато в чому залежить від їхньої справності.
3.10. Під час занять на паралельних брусах ширину жердин встановлювати залежно від індивідуальних даних учня. Ширина жердин повинна приблизно дорівнювати довжині передпліччя.
3.11. Змінюючи висоту брусів, послабивши гвинти, піднімати одночасно обидва кінці кожної жердини; висовувати ніжки в стрибкових приладах (снарядах) по черзі з кожного боку, нахиливши прилад (снаряд). 3.12.Підіймаючи або опускаючи жердини брусів, триматись за жердину, а не за її металеву опору. Щоразу перед виконанням вправи перевіряти, чи закріплені стопорні гвинти.
3.13. На уроках легкої атлетики учні опановують методами самоконтролю. При поганому самопочутті на уроці фізкультури учень повинен припинити заняття, повідомити вчителя і звернутися в медпункт школи.
4. Вимоги техніки безпеки після закінчення заняття легкою атлетикою
4.1. За командою вчителя фізкультури учні організовано шикуються в шеренгу.
4.2. Вчителю необхідно перевірити самопочуття учнів. Прибрати спортивні прилади (снаряди).
4.3. Після підведення підсумків, оголошення оцінок, домашнього завдання, учні ладом залишають спортивний майданчик і розходяться по роздягальнях, уникаючи зіткнень.
4.4. Вивести дітей організовано з спортивного залу, провітрити приміщення. Після занять ретельно вимити руки з милом. Якщо з'явилась біль у руках, почервоніння шкіри або натерті місця (водяні пухирі) на долонях, звернутися за порадою й допомогою до вчителя, лікаря, медичної сестри.
5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях на заняттях з легкої атлетики
5.1. В процесі роботи попереджати виникнення аварійних ситуацій:
5.2. При отриманні травми, погіршенні самопочуття негайно повідомити вчителя.
5.3. Надати потерпілому першу медичну допомогу, повідомити шкільного лікаря (медсестру), а в разі необхідності викликати швидку медичну допомогу по телефону 103. У випадку пожежі — викликати пожежну службу по телефону 101.
6. Завершальні положення інструкції
6.1. Перевірка і перегляд інструкції з охорони праці на заняттях з легкої атлетики повинна здійснюватися не рідше одного разу на 5 років.
6.2. Дана інструкція повинна бути достроково переглянута в наступних випадках:
6.3. Якщо протягом 5 років з дня затвердження (введення в дію) даної інструкції з техніки безпеки на заняттях з легкої атлетики умови праці не змінюються, то її дія автоматично продовжується на наступні 5 років.
6.4. Відповідальність за своєчасне внесення змін і доповнень, а також перегляд даної інструкції з охорони праці під час проведення занять з легкої атлетики покладається на відповідального за охорону праці співробітника загальноосвітнього навчального закладу.