Теоретичний матеріал з варіативного модулю "Легка атлетика" для учнів 5-го класу

Про матеріал

В данному текстовому документі поєднано теоретичний матеріал з варіативного модулю "Легка атлетика" для учнів 5-класу (1-ий рік вивчення). Розглянуто такі пункти, як історія розвитку легкої атлетики, легкоатлетичні види спорту та інструкція з техніки безпеки під час занять легкою атлетикою.

Перегляд файлу

Теоретичний матеріал з варіативного модулю «Легка атлетика»

для учнів 5-го класу

План

Історія розвитку легкої атлетики;
Легкоатлетичні види спорту;
Правила безпеки на уроках легкої атлетики.

Легка́ атле́тика — олімпійський вид спорту, який об'єднує спортивні дисципліни, що включають змагання з бігу, стрибків, метань та спортивної ходьби. Найбільш розповсюдженими видами легкої атлетики є бігові та технічні дисципліни на стадіоні, біг по шосе, крос та спортивна ходьба.

Результати бігових дисциплін оцінюються з огляду на місце, яке спортсмен посів, або на час, який був ним показаний, на фініші, в той час як переможцем у стрибках та метаннях є атлет, що найдовше або найвище стрибнув, чи найдовше метнув знаряддя за результатами серії спроб. Відносна простота змагань та відсутність необхідності у коштовному обладнанні роблять легку атлетику одним з найпопулярніших видів спорту у світі. Легка атлетика складається, переважно, з індивідуальних дисциплін за виключенням естафетних стартів та змагань, в яких додаються індивідуальні показники спортсменів задля визначення команди-переможця (наприклад, у кросі).

Організовані легкоатлетичні змагання беруть свій початок з 776 до н. е., коли були проведені перші античні Олімпійські ігри. Правила та формат проведення змагань із сучасних легкоатлетичних дисциплін були розроблені у Західній Європі та Північній Америці у 19 та 20 сторіччях, та були згодом перейняті в інших куточках планети. Переважна більшість сучасних найважливіших змагань організовуються та проводяться під егідою керівного органу світової легкої атлетики — Світової легкої атлетики (англ. World Athletics) та її 214^[1] країн-членів.

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Легкоатлетичні види формують кістяк змагань на літніх Олімпійських іграх. Крім цього, найголовнішим легкоатлетичним змаганням є Чемпіонат світу з легкої атлетики, що включає змагання з бігових та технічних дисциплін на стадіоні, марафонський біг та спортивну ходьбу. Інші найбільш престижні змагання включають, наприклад, Чемпіонат світу з легкої атлетики в приміщенні, Чемпіонат світу з напівмарафону та змагання серії «Діамантова ліга».

Легка атлетика — один з найдавніших видів спорту. За багато століть до нашої ери деякі народи Азії і Африки влаштовували легкоатлетичні змагання. Але справжній розквіт цього виду спорту настав в Стародавній Греції. Перші Олімпійські ігри давнини, про які збереглись достовірні записи, відбулися в 776 році до н. е. Тоді в програму змагань входив лише біг на 1 стадій (192,27 м). У 724 році до н. е. проводився біг вже на 2 стадія, а ще через чотири роки відбувся перший олімпійський забіг на довгу дистанцію — 24 стадія. Перемога на іграх цінувалася дуже високо. Чемпіонам надавали великі почесті, обирали на почесні посади, в їх честь будували монументи. Великою популярністю в Стародавній Греції користувалися стрибки в довжину і естафетний біг (лампадеріомас), учасники якого передавали один одному палаючий факел. Пізніше в програму Олімпійських ігор були включені метання диска і метання списа, а 708 року до н. е. вперше були проведені змагання з багатоборства — пентатлону, в який входив біг на 1 стадій, метання диска, списа, стрибок в довжину (під час розбігу атлет тримав в руках гантелі масою від 1,5 до 4,5 кг) і боротьба (панкратіон). У 393 році н. е. Олімпійські ігри припинили своє існування у зв'язку з втратою Грецією самостійності та переходом її під владу Римської імперії. Разом з Олімпійськими іграми античності на довгий час зник і грецький ідеал виховання гармонії тіла й духу, фізичної краси й духовного благородства. Більше тисячоліття повинно було пройти, щоб у новій ситуації, тепер вже не на національному, а на міжнародному рівні було відроджено Олімпійські ігри^[2].

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ У середньовіччі великих змагань з легкої атлетики не проводилося, хоча є відомості, що в святкові дні люди розважалися, змагаючись в метанні каменів, стрибках в довжину і у висоту, в бігу на швидкість. Пізніше в Західній Європі біг, стрибки і метання увійшли в систему фізичного виховання лицарів. Чітких правил змагань в цей період ще не було, тому на кожному змаганні вони встановлювались за домовленістю між спортсменами. Однак поступово правила ставали все більш стабільними. Одночасно вдосконалювалися і легкоатлетичні снаряди. Після винаходу в XIV сторіччі вогнепальної зброї від метання важкого каменю перейшли до штовхання металевого гарматного ядра. Ковальський молот поступово замінили молотом на ланцюгу, а згодом ядро на ланцюгу (на сьогодні — ядро на сталевому дроті з ручкою).

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Легка атлетика як вид спорту почала складатися лише наприкінці першої половини XIX ст. Були зафіксовані результати в стрибку з жердиною в 1789 (1,83 м, Д. Буш, Німеччина), в бігу на одну милю в 1792 (5.52,0, Ф. Павелл, Велика Британія) та в бігу на 880 ярдів в 1830 (2.06,0, А. Вуд, Велика Британія), в стрибках у висоту в 1827 (1,575, А. Вілсон, Велика Британія), в метанні молота в 1838 (19,71 м, Район, Ірландія), в штовханні ядра в 1839 (8,61 м, Т. Каррадіс, Канада) тощо. Вважається, що початок історії сучасної легкої атлетики поклали змагання в бігу на дистанції близько 2 км серед учнів коледжу в англійському Рагбі в 1837, після чого такі змагання стали проводитися в інших навчальних закладах Англії. Пізніше до програми змагань стали включати біг на короткі дистанції, біг з перешкодами, метання ваги, а в 1851 — стрибки в довжину і висоту з розбігу. У 1864 між університетами Оксфорда і Кембриджа були проведені перші змагання, які сталі надалі щорічними та започаткували традиційні двосторонні матчі, як формат легкоатлетичних змагань.

У 1865 був заснований Лондонський атлетичний клуб, що популяризував легку атлетику, організовував змагання та наглядав за дотриманням аматорського статусу спортсменів. Вищий орган британського легкоатлетичного спорту — Любительська атлетична асоціація, — що об'єднала всі легкоатлетичні організації Британської імперії, був організований в 1880. Дещо пізніше, ніж в Англії, стала розвиватися легка атлетика в США (в 1868 був організований легкоатлетичний клуб в Нью-Йорку, а 1875 — студентський спортивний союз), яка швидко стала популярною в університетах. Це забезпечило в наступні роки (до 1956) провідне становище американських легкоатлетів у світі. У 1880—1890 в багатьох країнах світу були організовані любительські легкоатлетичні асоціації, які об'єднали окремі клуби, ліги і отримали права вищих органів з легкої атлетики.

Широкий розвиток сучасної легкої атлетики пов'язане з відродженням Олімпійських ігор (1896), в яких, віддаючи данину давньогрецьким олімпіадам, їй відвели найбільше місце. Олімпійські ігри і сьогодні залишаються потужним стимулом для розвитку легкої атлетики в усьому світі.

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ 17 липня 1912 в Стокгольмі була створена Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація або ІААФ (англ. International Amateur Athletics Federation) як керівний легкоатлетичний орган в цілому світі. Першим президентом ІААФ був обраний швед Зігфрід Едстрем, який залишався на цьому посту до 1946. На момент створення федерації до неї входили 17 країн, а зараз вона вже налічує понад 200 країн-членів. Починаючи з 2002, федерація змінила власну назву, зберігши колишню абревіатуру (IAAF) і стала називатись Міжнародною асоціацією легкоатлетичних федерацій (англ. International Association of Athletic Federations).

Для керівництва розвитком легкої атлетики в країнах Європи і регулювання календаря європейських змагань та їх проведення створена Європейська легкоатлетична асоціація, яка об'єднує легкоатлетичні федерації європейських країн. Подібні асоціації і конфедерації створені і в інших регіонах світу: Азійська легкоатлетична асоціація, Легкоатлетична асоціація Північної і Центральної Америки та країн Карибського басейну, Південноамериканська легкоатлетична конфедерація, Африканська легкоатлетична конфедерація, Легкоатлетична асоціація Океанії ^[3].

Подальші віхи розвитку світової легкої атлетики складались із наступних подій:

1914 — третій Конгрес ІААФ затвердив перші технічні правила проведення змагань та перші світові легкоатлетичні рекорди.
1919 — у Монтевідео був проведений перший чемпіонат Південної Америки з легкої атлетики.

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Франческа П'янцола, переможниця перших Всесвітніх жіночих ігор з метання списа

1921 — у Парижі створюється Міжнародна жіноча спортивна федерація, до якої увійшли національні організації шести країн. Тоді ж, на паризькому стадіоні «Персен»^[fr] відбулися перші Всесвітні жіночі ігри. Популярність цих Ігор сприяла тому, що в 1928 п'ять жіночих видів легкої атлетики були включені до олімпійської програми. Всесвітні жіночі ігри проводилися ще тричі — в 1926 (Гетеборг), 1930 (Прага) і 1934 (Лондон). У 1936 Міжнародна жіноча федерація об'єдналася з ІААФ.
1922 — в Женеві вперше побачив світ міжнародний легкоатлетичний щорічник, підготовлений Морісом Лойшем. Видання містило велику кількість статистичних матеріалів (рекорди, результати великих змагань, списки кращих атлетів). Після виходу другого видання в 1923, його випуск після смерті автора перервався на довгі роки.
1923 — у Парижі вперше були проведені Всесвітні студентські ігри — Універсіада.
1926 — у Мехіко відбулися перші Ігри країн Центральної Америки і Карибського басейну.

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Фініш забігу на 100-метрівці на першому чемпіонаті Європи

1934 — у Турині відбувся перший чемпіонат Європи, в якому виступали тільки чоловіки.
1940 — перший показ змагань легкоатлетів по телебаченню. Це відбулося під час чемпіонату американських атлетів в приміщенні знаменитого Медісон-сквер-гарден в Нью-Йорку.
1946 — новим, другим за ліком, президентом ІААФ стає олімпійський чемпіон-1928 з бігу на 400 метрів з бар'єрами Девід Берглі
1950 — у Брюсселі була створена Асоціація легкоатлетичних статистиків (англ. Association of Track and Field Statisticians). Починаючи з 1951 Асоціація поновлює, після 28-річної перерви, випуск щорічного статистичного видання «ATFS International Athletics Annual».
1951 — у Буенос-Айресі проводяться перші Панамериканські ігри, а у Нью-Делі проходять перші Азійські ігри.
1961 — у швейцарському Лугано проводяться перші командні змагання ІААФ зі спортивної ходьби, що отримали назву «Трофей Лугано», а пізніше стали Кубком світу, трансформованим у Командний чемпіонат світу зі спортивної ходьби.
1965 — у Штутгарті проходить перший фінал розіграшу Кубку Європи, а у Браззавілі — перші Африканські ігри.
1966 — у Дортмунді відбулися перші Європейські ігри в приміщенні, які в 1970 були перетворені в чемпіонат Європи в приміщенні.
1973 — ІААФ бере під свою юрисдикцію міжнародні змагання з кросу, що проводяться з 1903, перетворивши їх на чемпіонат світу з кросу.
1975 — ІААФ приймає рішення про автоматичне відсторонення від змагань спортсменів, викритих у застосуванні анаболічних стероїдів.
1976 — третім президентом ІААФ стає колишній бігун на 400 і 800 метрів, голландець Адріан Паулен.

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Адріан Паулен, третій Президент ІААФ

1977 — у Дюссельдорфі вперше розіграний Кубок світу. Також набирає чинності рішення ІААФ про обов'язкову автоматичну фіксацію результатів з точністю до 0,01 с для реєстрації рекордів світу в спринтерському бігу на дистанціях до 400 метрів включно.
1981 — Президентом ІААФ стає італієць Прімо Небіоло.
1983 — у Гельсінкі проводиться перший чемпіонат світу з легкої атлетики.
1985 — вперше проводиться серія комерційних турнірів на запрошення «IAAF / Mobil Grand Prix». В японській Хіросімі проводиться перший Кубок світу з марафонського бігу. Починаючи з 1997, його розіграш включений до програми чемпіонатів світу.
1986 — в Афінах проходить перший чемпіонат світу серед юніорів.
1987 — в американському Індіанаполісі проводиться перший чемпіонат світу в приміщенні. За два роки до цього в Парижі пройшли так звані Всесвітні ігри в приміщенні. Їхній успіх і привів до створення нового чемпіонату світу.
1989 — ІААФ посилює заходи щодо боротьби з вживанням допінгу, зобов'язуючи національні федерації застосовувати санкції до порушників чинних правил.
1998 — організатори шести найбільш престижних етапів Гран-прі ІААФ, об'єднавши зусилля і фінанси, створюють нову форму змагань — «Золоту лігу», з найбільшим призовим фондом в історії легкої атлетики (1 мільйон доларів), що діставався атлетам, які перемогли на всіх шести етапах цього щорічного змагання.
1999 — від розриву серця вмирає четвертий президент ІААФ Прімо Небіоло. Відповідно до Статуту ІААФ, виконувачем обов'язків президента стає перший віцепрезидент, сенегалець Ламін Діак, якого на наступному Конгресі в 2001 в Едмонтоні обрали повноправним, п'ятим за рахунком президентом ІААФ.
2009 — приймається рішення перетворити «Золоту лігу» в «Діамантову».
2015 — шостим Президентом ІААФ обраний британець Себастьян Коу.

Легкоатлетичні види спорту.

Світова легка атлетика виділяє наступні групи легкоатлетичних дисциплін:

Бігові дисципліни, які включають:
- Спринтерський біг (дистанції до 400 метрів включно)
- Біг на середні (дистанції до 3000 метрів включно) та довгі дистанції (дистанції довші за 3000 метрів)
- Бар'єрний біг
- Шосейний біг (дистанції будь-якої довжини до марафонської включно)
- Естафетний біг
- Кросовий біг
- Гірський біг
- Біг на ультрамарафонські дистанції
- Трейловий біг
Спортивна ходьба
Стрибки
Метання
Багатоборство

Біг

У бігових дисциплінах спортсмени, залежно від конкретної дисципліни, змагаються на:

синтетичній доріжці стадіону на відкритому повітрі (довжина кола — 400 метрів) або арени під дахом (довжина кола — 200 метрів)
шосе з асфальтовим покриттям
пересіченій міцевості, гірських та інших трасах природного походження.

Найбільш популярні бігові дисципліни (загалом — 15) представлені в легкоатлетичній олімпійській програмі:

три дисципліни спринтерського бігу: 100, 200 та 400 метрів
три дисципліни бігу на середні дистанції: 800, 1500 метрів; 3000 метрів з перешкодами
дві дисципліни бігу на довгі дистанції: 5000 та 10000 метрів
одна «шосейна» дисципліна: марафонський біг
три дисципліни бар'єрного бігу: 100 метрів (суто у жінок), 110 метрів (суто у чоловіків) та 400 метрів
три естафетні дисципліни: 4×100 та 4×400 метрів у чоловіків та жінок, а також естафета 4×400 метрів серед змішаних команд (по два чоловіки та жінки у кожній).

Окремі інші популярні бігові дисципліни, що не входять до олімпійської програми, включають:

біг на 60 метрів у приміщенні
біг на 1 милю у приміщенні та на стадіоні
шосейний біг на 10-кілометровій та напівмарафонській дистанціях.

Загальноприйнятим є вказувати довжину шосейної дистанції у кілометрах, а стадіонної — у тисячах метрів.

Групи позастадіонних бігових дисциплін також включають крос, гірський біг, біг на ультрамарафонські дистанції та трейл.

Спортивна ходьба

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$

У порівнянні зі звичайною ходьбою, від учасників змагань зі спортивної ходьби, як групи легкоатлетичних дисциплін, вимагається дотримання двох ключових правил, за повторюване порушення яких спортсмен знімається з дистанції):

спортсмен повинен постійно здійснював контакт із землею, щоб при цьому не відбувалося видимої для людського ока втрати контакту з доріжкою
винесена вперед (опорна) нога повинна бути повністю випрямлена (не зігнута в колінному суглобі) з моменту першого контакту із землею до проходження вертикалі.

Швидкість спортивної ходьби в 2-2,5 рази вище звичайної, що досягається як довжиною (105—115 см), так і частотою (180—200 на хвилину) кроку.

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Починаючи з 1908, спортивна ходьба входить до програми Олімпійських ігор (за винятком Ігор-1928), а з 1934 — до програми чемпіонатів Європи з легкої атлетики. У 1976 були визначені перші чемпіони світу зі спортивної ходьби на 50 кілометрів.

У межах сучасної олімпійської програми чоловіки змагаються на відкритому повітрі на двох дистанціях ходьби (20 (з 1956) та 50 кілометрів) (з 1932), в той час як у жінок олімпійське золото розігрується лише на 20-кілометровій дистанції (з 2000 — до цього з 1992 жінка змагались на вдвічі коротшій дистанції). На відміну від цього, на чемпіонатах світу обидві дистанції представлені як у жіночій, так і у чоловічій програмах. Відносно розповсюдженою (перш за все, у молодших вікових групах) є і 10-кілометрова дистанція ходьби^[11].

На відкритому повітрі дистанції ходьби прокладаються, як правило, колом довжиною 1-2 км.

Крім цього, змагання ходоків іноді проходять і на доріжці стадіону (як правило, це дисципліни ходьби на 10000, 20000 та, рідко, 50000 метрів), а також у приміщенні (стандартні дистанції на аренах під дахом, що проходять 200-метровим колом, становлять 3000, 5000 та, іноді, 10000 метрів).

Аналогічно із розрізненням шосейних та стадіонних бігових дистанцій, загальноприйнятим є вказувати довжину шосейної дистанції ходьби у кілометрах, а стадіонної — у тисячах метрів.

Стрибки

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Стрибкові дисципліни у легкій атлетиці, всі з яких — олімпійські, поділяють на горизонтальні та вертикальні.

До горизонтальних стрибків належать стрибки у довжину та потрійний стрибок.

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Вертикальні стрибкові дисципліни представлені стрибками у висоту та стрибками з жердиною.

Змагання зі стрибків у довжину включалися до програми Олімпійських ігор Давньої Греції (в складі пентатлона), з другої половини XIX століття — до програми національних змагань з легкої атлетики, з 1896 — до програми всіх Олімпійських ігор, з 1934 проводяться чемпіонати Європи, а з 1983 — чемпіонати світу. На перших сучасних Олімпійськихіграх проводились змагання зі стрибків з місця: в довжину, висоту (1900—1912) та в потрійному стрибку (1900—1904).

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ У програмі сучасних олімпійських змагань представлені все чотири стрибкових дисципліни як у чоловіків, так і у жінок.

У стрибку в довжину та потрійному стрибку спортсменам надається в кваліфікаційних змаганнях по 3 спроби. До фіналу потрапляють, як правило, 12 найсильніших за результатами кваліфікації, де кожен має змогу виконати три спроби, а 8 найсильніших у фіналі — ще по 3.

Стрибунам у висоту і з жердиною надається по 3 спроби на кожній висоті (в будь-якому випадку — допускається не більше трьох поспіль невдало виконаних спроб на будь-яких висотах).

Стрибки у висоту, довжину, з жердиною входять до програми легкоатлетичного десятиборства і чоловічого семиборства в приміщенні, а стрибки у висоту та довжину — до жіночих семиборства та п'ятиборства в приміщенні.

До програми чемпіонатів світу всі види стрибків були включени з самого першого чемпіонату — з 1983, за виключенням жіночих потрійного стрибку (вперше включений в 1993) та стрибку з жердиною (у 1999).

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$

Метання

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Метання являє собою комплекс спортивних дисциплін легкої атлетики, що включає метання диска, списа, молота та інших спортивних снарядів, а також штовхання ядра на дальність.

Змагання з метання диска та списа входили в програму Олімпійських ігор Давньої Греції.

Програма метань на сучасних Олімпійських іграх на перших порах постійно змінювалася.

У 1896 на Іграх I Олімпіади до програми були включені змагання зі штовхання ядра та метання диска У 1900 з'явилося метання молота.

На Іграх у 1904 та 1920 проходили змагання з метання ваги 56 фунтів (25,4 кг).

На Іграх-1908 у програмі з'явилося метання списа. Причому, крім класичного стилю, диск і спис також метали окремо античним (передбачав виконання атлетом спроб, стоячи на чотирикутній платформі^[13] замість класичного способу метання з кола) та довільним (передбачав можливість під час виконання спроби тримати спис не по центру, а в будь-якому іншому місці^[14]) стилями відповідно.

На Іграх-1912 нововведенням (яке не були представлено на наступних Олімпіадах) у легкоатлетичній олімпійській програмі були представлені як окремі три дисципліни метань (ядро, диск та спис), в яких підсумковий залік визначався залежно від суми найкращих спроб, виконаних обома руками (кожен спортсмен виконував по три спроби кожною рукою).

$C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ $C:\Users\Ната\Desktop\1.JPG$ Починаючи з 1924, програма чоловічих змагань остаточно встановилася: штовхання ядра, метання диска, молота, списа.

До Ігор-1932 змагалися тільки чоловіки. Починаючи з 1932 в боротьбу за олімпійські нагороди включились жінки. З цього року в олімпійській програмі з'явилися змагання з метання диска та спису серед жінок. На Іграх-1948 до програми змагань включили штовхання ядра, а з 2000 — метання молота серед жінок.

Метання диска і списа є також дисциплінами чоловічого десятиборства, а штовхання ядра — жіночого семиборства.

Багатоборство

Багатоборства включають змагання із кількох легкоатлетичних дисциплін, і переможець визначається за сумою очок, які даються за результат у кожній дисципліні. До сучасної олімпійської програми входять десятиборство у чоловіків та семиборство у жінок. До 1980 року жіночі змагання проводилися з п'яти видів, утворюючи п'ятиборство. До чоловічого десятиборства входять чотири бігові дисципліни, три стрибкові та три метальні.

Змагання у залах проводяться зазвичай за вкороченою програмою, оскільки деякі з дисциплін, такі як метання списа, наприклад, потребують простору.

Правила безпеки на уроках легкої атлетики.

Інструкція
з охорони праці
для учнів під час проведення занять з легкої атлетики

1. Загальні положення інструкції з охорони праці на заняттях з легкої атлетики

1.1. Інструкція з охорони праці під час проведення занять з легкої атлетики розроблена у відповідності до Закону України "Про охорону праці" (Постанова ВР України від 14.10.1992 № 2694-XII) в редакції від 20.01.2018р, на основі «Положення про розробку інструкцій з охорони праці», затвердженого Наказом Комітету по нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 1998 року № 9 в редакції від 30 березня 2017 року, з урахуванням Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 № 15 в редакції від 30 січня 2017 року № 140.
1.2. Інструкція з охорони праці для учнів на занятті з легкої атлетики встановлює вимоги безпеки життєдіяльності для учнів 1-11 класів під час проведення уроків з легкої атлетики, а також виховних заходів та позашкільних занять з включенням занять з легкої атлетики.
1.3. Дана інструкція з охорони праці розроблена для учнів загальноосвітньої школи, які займаються на уроках фізичної культури легкою атлетикою.
1.4. До уроків легкої атлетики допускаються учні основної медичної групи. Заняття проводяться на корті і спортивних майданчиках.
1.5. Відкриті спортивні майданчики повинні бути розміщені в спортивній зоні на відстані не менше, як 10 м від навчальних корпусів.
1.6. Спортивна зона пришкільної ділянки повинна мати огорожу по периметру заввишки 0,5-0,8 м. Дозволяється як огорожу використовувати кущі з неотруйними, неколючими і не запиленими плодами.
1.7. Майданчики для ігор повинні бути стандартних розмірів, рівними, очищеними від каміння та інших сторонніх предметів.
1.8. Майданчики не можна огороджувати канавами, влаштовувати дерев'яні або цегляні бровки. Не менше ніж на 2 М від майданчика не повинно бути дерев, стовпів, парканів та інших предметів, що можуть спричинити травму.
1.9. Бігові доріжки повинні бути спеціально обладнаними, не мати бугрів, ям, слизького ґрунту. Доріжка повинна продовжуватися не менше 15 м за фінішну позначку.
1.10. Ями для стрибків повинні бути заповнені піском, розпушеним на глибину 20-40 см. Пісок повинен бути чистим, поверхня — розрівняною.
1.11. Місця, призначені для метання спортивних снарядів, розміщуються на такій місцевості, яка добре проглядається й знаходиться на значній відстані від громадських місць (тротуарів, доріг, майданчиків для дітей).
1.12. Під час сильного вітру, низької температури і підвищеної вологості треба збільшувати час, відведений на розминку перед виконанням легкоатлетичних вправ.
1.13. Уроки легкої атлетики включають в себе наступні розділи:

біг на короткі дистанції;
біг на середні дистанції;
біг на довгі дистанції;
метання на дальність (м'яч, гранати);
естафетний біг.

1.14. Учні займаються на уроці в спортивній формі і взутті встановленого зразка з урахуванням всіх санітарно-гігієнічних вимог і норм.
1.15. Учні, які не допущені до занять через відсутність належної спортивної форми, хвороби, погане самопочуття і ін., присутні на уроці.
1.16. Урок починається і закінчується за дзвінком відповідно до розкладу занять.
1.17. Взуття учнів має бути на підошві, що виключає ковзання, щільно облягає ногу і не заважає кровообігу.
1.18. Під час проведення занять з метання не дозволяється перебувати в зоні кидка, перетинати цю зону.
1.19. Перебуваючи поблизу зони метання, не можна повертатися спиною до напрямку польоту об'єкта метання.
1.20. Забороняється виконувати довільні кидання, залишати без нагляду спортивний інвентар для поштовхів і метання, зокрема інвентар, який не використовується в цей момент на уроці.
1.21. Зберігати і переносити спортивний інвентар для метання треба в спеціальних укладках.
1.22. Гімнастичні мати повинні впритул укладатися навколо гімнастичного приладу (снаряда) так, щоб вони перекривали площу зіскоку або передбачуваного зриву й падіння.
1.23. Місток гімнастичний повинен бути підбитий гумою, щоб запобігти ковзання під час відштовхування.
1.24. М'ячі набивні використовують за номерами відповідно до віку й фізичної підготовки учнів.
1.25. Розміщувати обладнання треба так, щоб навколо кожного гімнастичного приладу (снаряду) була безпечна зона.
1.26. Необхідно регулярно очищати робочу поверхню перекладини, брусів, слідкувати за тим, щоб вона була гладенькою і без іржі.

2. Вимоги безпеки перед початком заняття легкою атлетикою на уроці фізкультури

2.1. Перед початком занять спортивний зал повинен бути ретельно провітрений. Припливно-витяжні системи повинні знаходитись у робочому стані. Повинно бути забезпечено достатнє природне та штучне освітлення
2.2. Перевірити надійність кріплення гімнастичних приладів. Пояснити учням, де можуть бути зриви і що потрібно зробити при невдалому виконанні вправи.
2.3. Пояснити й показати техніку виконання вправ, правильність вибору місця для страхування.
2.4. Враховувати індивідуальні особливості учнів при індивідуальному чи груповому страхуванні.
2.5. На перерві учні переодягаються в роздягальнях в належну спортивну форму. У роздягальнях дотримується чистота і порядок. Кожен клас складає свої речі окремо від іншого.
2.6. Урок починається за дзвінком з шикування.
2.7. Перед вивченням нової теми учні проходять інструктаж з охорони праці, про що робиться запис у відповідному журналі реєстрації проведення інструктажу з питань охорони праці.

3. Вимоги охорони праці під час занять учнів легкою атлетикою

3.1. На уроках легкої атлетики учні виконують програмні вправи і здають навчальні нормативи, згідно з якими отримують поточні, підсумкові і четвертні оцінки.
3.2. У підготовчій частині уроку учні отримують відомості щодо безпечної організації занять, про прийоми і методи безпечного виконання вправ, спортивних завдань.
3.3. На уроках легкої атлетики учні виконують наступні вимоги:
3.3.1. Біг на короткі дистанції:

при груповому старті бігти тільки по своїй доріжці;
виключити різку зупинку при фініші.

3.3.2. Біг на середні дистанції:

при груповому старті бігти перші 200 м тільки по своїй доріжці;
не зупинятися відразу після пробігу дистанції, 100 м пройти кроком.

3.3.3. Біг на довгі дистанції:

при груповому старті перші 200 м бігти тільки по своїй доріжці;
не зупинятися відразу після пробігу дистанції, 100 м пройти кроком, виконуючи вправи на відновлення дихання.

3.3.4. Метання м'яча (м'ячі, гранати) на дальність:

дистанція між снарядом і основною групою повинна бути не менше 3 м;
основній групі учнів перебувати позаду або ліворуч від учня, що виконує метання;
не подавайте снаряд кидком;
не ловіть снаряд стоячи зімкнув ноги разом;
перед метанням в мокру погоду витирайте снаряди насухо;
не метайте снаряд вологими долонями;
не переходьте на місця, на яких йдуть заняття з метання, бігу.

3.4. Вибирати правильні способи й прийоми страхування та допомоги, враховуючи характер вправ, рівень фізичної і технічної підготовленості учня.
3.5. Під час занять у гімнастичному залі використовувати магнезію або каніфоль, які зберігаються в спеціальних укладках або ящиках, що виключають розпилювання.
3.6. При виконанні вправ потоком (одна за другою), витримувати достатні інтервали.
3.7. Виконуючи стрибки й зіскоки з приладів (снарядів), приземлятись м'яко, на носки, пружинясто присідаючи.
3.8. Не виконувати без страхування складні елементи й вправи.
3.9. Пам'ятайте, що під час виконання вправ на гімнастичних приладах (снарядах) безпека багато в чому залежить від їхньої справності.
3.10. Під час занять на паралельних брусах ширину жердин встановлювати залежно від індивідуальних даних учня. Ширина жердин повинна приблизно дорівнювати довжині передпліччя.
3.11. Змінюючи висоту брусів, послабивши гвинти, піднімати одночасно обидва кінці кожної жердини; висовувати ніжки в стрибкових приладах (снарядах) по черзі з кожного боку, нахиливши прилад (снаряд). 3.12.Підіймаючи або опускаючи жердини брусів, триматись за жердину, а не за її металеву опору. Щоразу перед виконанням вправи перевіряти, чи закріплені стопорні гвинти.
3.13. На уроках легкої атлетики учні опановують методами самоконтролю. При поганому самопочутті на уроці фізкультури учень повинен припинити заняття, повідомити вчителя і звернутися в медпункт школи.

4. Вимоги техніки безпеки після закінчення заняття легкою атлетикою

4.1. За командою вчителя фізкультури учні організовано шикуються в шеренгу.
4.2. Вчителю необхідно перевірити самопочуття учнів. Прибрати спортивні прилади (снаряди).
4.3. Після підведення підсумків, оголошення оцінок, домашнього завдання, учні ладом залишають спортивний майданчик і розходяться по роздягальнях, уникаючи зіткнень.
4.4. Вивести дітей організовано з спортивного залу, провітрити приміщення. Після занять ретельно вимити руки з милом. Якщо з'явилась біль у руках, почервоніння шкіри або натерті місця (водяні пухирі) на долонях, звернутися за порадою й допомогою до вчителя, лікаря, медичної сестри.

5. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях на заняттях з легкої атлетики

5.1. В процесі роботи попереджати виникнення аварійних ситуацій:

не курити в спортивних приміщеннях, роздягальнях, тренажерній кімнаті, хореографічній кімнаті
не приносить отруйні речовини і не розпорошувати їх в роздягальнях, спортивних приміщеннях, на території школи;
не приносить вибухонебезпечні речовини;
не йти самовільно з уроку;
не залишатися роздягальнях на час уроку;
в разі аварійної ситуації, слідувати вказівкам вчителя фізичної культури.

5.2. При отриманні травми, погіршенні самопочуття негайно повідомити вчителя.
5.3. Надати потерпілому першу медичну допомогу, повідомити шкільного лікаря (медсестру), а в разі необхідності викликати швидку медичну допомогу по телефону 103. У випадку пожежі — викликати пожежну службу по телефону 101.

6. Завершальні положення інструкції

6.1. Перевірка і перегляд інструкції з охорони праці на заняттях з легкої атлетики повинна здійснюватися не рідше одного разу на 5 років.
6.2. Дана інструкція повинна бути достроково переглянута в наступних випадках:

при перегляді міжгалузевих і галузевих правил і типових інструкцій з охорони праці та техніки безпеки;
при черговому впровадженні нової техніки і (або) нових технологій;
за результатами аналізу матеріалів розслідування аварій та нещасних випадків на робочому місці, а також професійних захворювань;
у разі вимоги Державної служби України з питань праці та її територіальних органів.

6.3. Якщо протягом 5 років з дня затвердження (введення в дію) даної інструкції з техніки безпеки на заняттях з легкої атлетики умови праці не змінюються, то її дія автоматично продовжується на наступні 5 років.
6.4. Відповідальність за своєчасне внесення змін і доповнень, а також перегляд даної інструкції з охорони праці під час проведення занять з легкої атлетики покладається на відповідального за охорону праці співробітника загальноосвітнього навчального закладу.

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Гончарова Наталія Андріївна

Пов’язані теми

Фізична культура, Матеріали до уроків

Додано

2 листопада 2020

Переглядів

4414

Оцінка розробки

Відгуки відсутні