Теоретико- методичні основи соціально-педагогічного супроводу батьків молодших школярів з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої освіти

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ БАТЬКІВ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Постановка проблеми. Сучасний стан розвитку України зумовлює визначення нових пріоритетів і перспектив функціонування інклюзивних закладів освіти та висуває нові вимоги до змісту навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку, до розробки інноваційних технологій психолого-педагогічної підтримки і корекції. У нашій державі на достатньому рівні розроблено нормативно-правову базу, яка визначає основні засади здійснення освітньої діяльності в умовах інклюзії.

Інклюзивна освіта як сучасна інноваційна тенденція нині широко обговорюється в наукових колах, педагогічною та громадською спільнотами. Як показує практика, ефективність роботи інклюзивного навчального закладу залежить від створення особливого освітнього середовища, командного підходу, психологічного та корекційного супроводу, раціонально підібраних стратегій навчання.

Соціальна робота з сім’ями відноситься до найбільш важливих сфер діяльності фахівців з соціальної роботи тому що зосереджує всю сукупність соціальних проблем властивих  сучасному суспільству та способу життя. Це зумовлює необхідність надання допомоги сім’ї з боку суспільства. Особливе місце і значення приділяється роботі з сім’ями «групи ризику» (неповні, молоді сім’ї, позашлюбні сім’ї, сім’ї в повторному шлюбі та ін.), але особливої уваги заслуговують сім’ї, які виховують дитину з особливими потребами.

З перших днів появи дитини з особливими потребами в сім’ї, батьки гостро потребують допомоги спеціалістів різних сфер діяльності, так як не всі батьки можуть самостійно справлятися в таких життєвих обставинах.

Сім’я, де народжується дитина з особливими потребами, переживає дві кризи: по-перше - народження такої дитини виявляється кризисом в життєвому циклі сім’ї, веде до переосмислення соціальних ролей і функцій, нерідко породжуються сімейні конфлікти, погіршується економічне положення сім’ї. це надзвичайно різко змінює соціально-економічний статус сім’ї, порушує соціальні зв’язки. встановлено, що у більшості батьків (в першу чергу у матерів) виникають нервово-психічні розлади, почуття провини, відчуття власної неповноцінності, вони починають відчувати незручність і сором перед оточуючими, зменшується коло соціальних контактів [1].

Особливої уваги потребують батьки, адже проблему значна частина батьків, намагається приховати ваду своєї дитини, примушуючи відвідувати уроки у навчальному закладі за загальною навчальною програмою, сподіваючись, що ситуація зміниться на краще сама по собі. При цьому не усвідомлюючи, що власними діями вони загонять дитину у глухий кут, не створюють необхідних умов для розвитку та самореалізації дитини, тому такі діти приречені на самотність та соціальне відчуження [3].

В реаліях сьогодення є дуже важливим саме соціально-педагогічного супроводу батьків дітей з особливими освітніми потребами.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сьогодні вітчизняними науковцями, методистами (А. Колупаєва, Т. Сак, В. Снігульська, О. Таранченко, О. Хохліна, В. Шинкаренко) та педагогами-практиками (Ю. Артемова, Л. Івахненко, В. Кулик, Г. Войтенко та ін.) активно розробляється концепція ефективної інклюзивної освіти [5].

Дитина з особливими потребами є предметом дослідження психологів, дефектологів, педагогів та соціальних педагогів, а саме: 
Л. Акатова, О. Безпалько, І. Богданової, М. Галагузової, Т. Ілляшенко,
І. Звєрєвої, А. Капської, О. Катаєвої, А. Колупаєвої, А. Малько,
О. Мартинчук, С. Пальчевського, Г. Першко, М. Сварника, О. Романчука, О. Холостової та багатьох інших, які у своїх працях висвітлюють види порушень психофізичного розвитку дітей, використовують різні поняття для їх означення («дитина-інвалід», «дитина з особливими освітніми потребами», «дитина з обмеженими функціональними можливостями») та різні підходи до визначення й обґрунтування особливостей розвитку всіх сфер дитини залежно від виду порушення.

Питанню підтримки батьків в освітньому середовищі присвячені праці науковців Т. Александрової, Т. Алєксєєнко, Т. Валентьєвої,
О. Звєрєвої, Н. Колосової, К. Моісеєнко, О. Нагорної, О. Нікольської,
Т. Острянко, та ін.

Постановка завдання. На сьогодні проблема соціально-педагогічної супроводу батьків молодших школярів з особливим освітніми потребами в закладах загальної середньої освіти є недостатньо вивченою, що зумовлює необхідність аналізу суті супроводу батьків та визначення соціально-педагогічних аспектів його здійснення.

Виклад основного матеріалу.

Збільшення кількості дітей з особливими потребами є великою проблемою для України. Воно зумовлене цілим рядом різноманітних екологічних, соціальних, економічних та інших чинників, що негативно впливають на загальне здоров’я населення. Серед порушень фізичного характеру, що спричиняють інвалідність дітей, виділяються вроджені аномалії, захворювання органів чуття, опорно-рухового апарату, органів дихання, ендокринної системи тощо.

Останнім часом у вітчизняній науці приділяється багато уваги родині, яка виховує дитину з особливими потребами. Робота з сім’єю зумовлена необхідністю надати всебічну допомогу дитині, інтегрувати її у соціум. З цієї позиції проводиться робота з батьками, як необхідна складова загального процесу реабілітації дитини з особливими потребами. Більшість сучасних досліджень присвячені проблемам дитини, проте, на сьогодні, науковці починають зміщувати акценти: у центр уваги попадає сім’я як цілісність. Народження ослабленої, хворої дитини, як правило, змінює уклад і психологічний клімат у сім’ї. Всі члени родини, і особливо мати, знаходяться в стані емоційного стресу [4].

Розуміння сутності соціально-педагогічного супроводу батьків дітей з особливими потребами в закладі загальної середньої освіти передбачає, насамперед, знання про специфіку різних видів порушень розвитку, оцінку потреб і можливостей кожної такої дитини, виявлення наявних проблем і потреб самих батьків як її вихователів, а також створення доцільних умов в освітньому середовищі для надання їм необхідної допомоги [4].

До найбільш важливих завдань соціально-педагогічного супроводу  науковці Л. Аксьонова, М. Галагузова, І. Ліпський,
І. Макаренко зараховують такі: соціальний захист особистості, координація дій різних суб’єктів соціально-педагогічної підтримки
(Л. Аксьонова); сприяння соціальній адаптації особистості, використання суспільно-ціннісної діяльності як засобу соціального виховання, використання культурного дозвілля як засобу інтеграції дітей і молоді в суспільство (М. Галагузова); розробка та застосування технологій соціально-педагогічної підтримки, підтримка соціально значущої діяльності дітей і підлітків, здійснення заходів спрямованих на задоволення особистісних потреб дітей і підлітків (І. Ліпський); визначення клієнтів, яким необхідна соціальна і психологічна допомога, організація соціальної допомоги, надання різноманітної соціально- педагогічної допомоги батькам дітей молодшого шкільного віку
(І. Макаренко). У наукових джерелах зустрічаємо також обґрунтування дослідниками компонентів соціально-педагогічної підтримки [106].

Свою наукову позицію щодо соціально-педагогічної підтримки батьків виражає колектив дослідників О. Баєнська, М. Ліблінг,
О. Нікольська, зазначаючи, що підтримка має розвиватися, передусім, як допомога сім’ї в її основних турботах: вступ дитини до дошкільного навчального закладу, до школи, а головне – введення в життя. Водночас найголовніше, вказують науковці, дати батькам можливість зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною, допомогти встановити з нею емоційний контакт, відчути свої сили, навчитися впливати на ситуацію, змінюючи її на краще [2, с. 73].

Тривалий емоційний стрес, який відчувають батьки дитини з особливими потребами, формує певні особливості їх особистості, такі як підвищена чутливість і тривожність, невпевненість у собі, внутрішня суперечливість. Батьки скуті, напружені, вони рідко посміхаються, вкрай непослідовні в спілкуванні з власною дитиною. Все це заважає встановленню нормальних сімейних взаємин. В результаті у цій ситуації не тільки ускладнено проведення лікувально-педагогічних заходів, спрямованих на корекцію наявних порушень і відхилень у розвитку, але у дитини ще і формуються вторинні невротичні реакції, вона може вирости нервовою, збудливою, у неї можуть ще більшою мірою виявлятися відставання в розвитку, особливо затримується розвиток мовлення і моторики, процес адаптації у суспільство  [2, с. 58].

Звичайно, батьки по-різному реагують на інвалідність дитини, але не має сумнівів в одному – життя родини змінюється та з’являються специфічні проблеми, пов’язані з дезадаптацією сім’ї 3 При народженні у сім’ї дитини з вадами розвитку батьки переживають стрес, який може залишити слід на все життя. Іноді дитина зазнає менших психологічних проблем від своєї недуги, ніж її батьки Залежно від низки обставин, у тому числі й ступеня адаптованості членів родини до проблем інвалідності дитини, сім’я може сприяти або гальмувати процес її реабілітації [3]. Тому особливої актуальності набуває організація соціально-педагогічної роботи з батьками, спрямованої на підвищення рівня їх адаптації до життєвих умов, ускладнених інвалідністю дитини.

Різні аспекти порушеної визначеної проблеми знайшли висвітлення у роботах багатьох дослідників. Питання соціальної адаптації та соціалізації дітей з особливими потребами як важливої складової загального процесу допомоги родині вивчалися в дослідженнях А.Венгер, І.Іванової, М.Ніколаєва, М.Сварника, Н.Стадненко, Є.Стребелєвої, Л.Яскал та ін.

В першу чергу, поява у родині дитини з особливими потребами в більшості випадків має помітні наслідки для психологічного здоров’я сім’ї. Дослідники зазначають, що у вітчизняній практиці, до недавна особливості психічного стану родин, що мають дітей з вадами розвитку, вивчалися лише як супутній аспект для проектування реабілітаційної та навчально-виховної роботи із самими дітьми. Психотравмуючий вплив факту інвалідності дитини на особистість її родичів залишався без уваги. Проте, за ствердженням деяких дослідників: «ці дані – характерні особливості родинних стосунків, виникнення у батьків таких дітей негативних рис характеру та особистісних порушень, поява різних соматичних захворювань, астенічних та вегетативних розладів, депресивної симптоматики тощо, – характеризують екстремальність життя зазначених родин» [2, 106].

Також серед негативних явищ психоемоційної сфери часто спостерігається низький потенційний рівень психологічного прийняття в сім’ї дитини з функціональними обмеженнями, емоційне відторгнення дитини, гіперопіка, надмірне акцентування уваги на вадах дитини тощо. Можуть порушуватися і підсистеми зв’язків: між батьком та матір’ю, батьками та іншими дітьми, іншими родичами. Нерідко ці проблеми ускладнюються низьким ступенем розвитку соціально-психологічних механізмів внутрішньосімейної взаємодії (порозуміння, взаємодопомоги, взаємного терпіння) [2].

Дуже важливою і поширеною проблемою, яка може проявлятися у будь-яких сферах життєдіяльності родини, є проблема нестачі інформації. Брак інформації може відчуватися батьками та родичами стосовно особливостей порушення здоров’я дитини, можливостей корекції та лікування, особливостей виховання, прав на соціальну допомогу, пільги, відповіних закладів освіти, наявних державних та громадських організацій тощо. Саме відсутність чи низька доступність інформації найчастіше унеможливлює своєчасну і відповідну допомогу дітям з обмеженими можливостями та їх родинам.

У контексті нашого дослідження варте уваги трактування дослідниками мети та завдань соціально-педагогічної підтримки. Так,
Л. Романовська пропонує два узагальнених наукових підходи до визначення її мети. Зміст першого підходу полягає у виявленні та розв’язанні соціальних і психологічних проблем індивідуумів завдяки організації діяльності соціально-педагогічного спрямування, покликаної об’єднати та інтегрувати зусилля різних суб’єктів – державних і недержавних організацій. Суть другого підходу – у сприянні, насамперед, дітям, підліткам і молоді в їхній соціалізації, в організації ефективного соціального виховання [4].

Науковець І. Макаренко вбачає мету соціально-педагогічної підтримки батьків у підвищенні їхньої реабілітаційної культури, яка становить специфічну систему цінностей, настанов, знань і навичок, що допомагають їм вирішувати конкретні завдання сімейного виховання дитини [4].

До найбільш важливих завдань соціально-педагогічного супроводу  науковці Л. Аксьонова, М. Галагузова, І. Ліпський, І. Макаренко зараховують такі: соціальний захист особистості, координація дій різних суб’єктів соціально-педагогічної підтримки (Л. Аксьонова); сприяння соціальній адаптації особистості, використання суспільно-ціннісної діяльності як засобу соціального виховання, використання культурного дозвілля як засобу інтеграції дітей і молоді в суспільство (М. Галагузова); розробка та застосування технологій соціально-педагогічної підтримки, підтримка соціально значущої діяльності дітей і підлітків, здійснення заходів спрямованих на задоволення особистісних потреб дітей і підлітків (І. Ліпський); визначення клієнтів, яким необхідна соціальна і психологічна допомога, організація соціальної допомоги, надання різноманітної соціально-педагогічної допомоги батькам дітей молодшого шкільного віку (І. Макаренко). У наукових джерелах зустрічаємо також обґрунтування дослідниками компонентів соціально-педагогічної підтримки [4].

Висновки.

Отже, з огляду на проведений аналіз різних джерел можемо дійти висновку, що є різні види, форми та методи щодо соціально-педагогічного супроводу  батьків, який здійснюють фахівці відповідно до свого функціоналу в закладах освіти.

Розуміння змісту цього поняття і виокремлення його особливостей виступають теоретико-методичним підґрунтям для розроблення діагностичного інструментарію, експериментальної програми та їхнього впровадження задля соціально-педагогічної підтримки батьків дітей з особливостями психофізичного розвитку в сучасних умовах розвитку інклюзивного освітнього середовища закладу загальної середньої освіти.

Проведений нами теоретичний аналіз та власний практичний досвід  доводить необхідність соціально-педагогічного супроводу  батьків дітей з особливими освітніми потребами.

Отже, встановлення стабільних взаємин із батьками є важливим аспектом роботи вчителів закладів освіти. Особливо в ситуації, коли батьки дітей з особливостями психофізичного розвитку одночасно взаємодіють із фахівцями з різних агентств чи дисциплін, встановлення співпраці стає ще більш актуальним.

Література

1. Грабовенко Н. В. Соціально-педагогічна робота з сім’ями, що виховують дітей з обмеженими фізичними можливостями, в умовах реабілітаційного центру : автореф. дис. … канд. пед. наук : спец. 13.00.05 «Соціальна педагогіка». Київ, 2008. 20 с. 2. На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами / Л.В. Борщевська, Л.В. Зіброва, І.Б. Іванова (керівник авт. кол.) та ін. – К.: Укр. соціальних досліджень, 1999. – 79 с. 3. Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами : навч.- метод. посіб. / ред. А. А. Колупаєва. Київ : Літопис–ХХ, 2010. 255 с.  4. Соловйова Т. Г. Соціально-педагогічні засади роботи з батьками дітей з особливими потребами : дис. … канд. пед. наук : 13.00.05. Запоріжжя, 2009. 253 с