Територія склад та ідентичність населення українських земель в історичній ретроспективі

Територія склад та ідентичність населення українських земель в історичній ретроспективіЛекція 1

План. Територія та склад населення українських земель із давніх часів – до кінця XVIII ст. Етнічні процеси та формування національної території України в ХІХ-ХХ ст. Формування ідентичності на українських землях від ранньомодерного суспільства до сучасної української нації.

Сучасні кордони України окреслились лише в II половині XX ст.

Перша письмова згадка про цілісну територію – Трактат візан.імператора Констянтина Багрянородного «Про управління імперією» (948-952рр.)Зовнішня Русь: «Терени між Новгородом і Смоленським»Внутрішня Русь: Київська, Чернігівська і Переяславська землі

Нестор Літописець у «Повісті минулих літ» поняттям «Русь» охоплює весь східнослов`янський ареал»

Володимир Великий (980-1015рр) завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі. На півночі вони простягнулися до Чудського, Ладозького та Онезького озер, на півдні – до Дону, Росі, Сули та Південного Бугу, на сході – до межиріччя Оки і Волги, на Заході – до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни. Простягаючись майже на 800 тис. км. кв., Давньоруська держава стала найбільшою країною Європи.

Оберігаючи власні кордони, Володимир не покладався лише на ефект потужних ударів воєнних походів, а й ґрунтовно готувався до тривалої оборони, розбудовуючи цілу систему воєнно-феодальних замків на південноруському порубіжжі, створюючи могутні земляні вали і рови, які тягнулися вздовж лівого берега Росі, між нею і Роставицею, а також уздовж лівого берега Стугни.

Після смерті Ярослава Мудрого у Київській Русі набирають розвитку децентралізаційні тенденції. Врешті, у 1097 р. з‘їзд князів у Любечі узаконив існуючий стан речей в державі –проголошувалась засада вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов'язувався не зазіхати на володіння інших князів. У результаті роздроблення Київської Русі виділилося ряд більших і потужніших князівств – Київське, Галицьке, Волинське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Смоленське, Ростово-Суздальське. Децентралізаційні тенденції продовжувалися і в наступні десятиліття. Так, якщо в XII ст. утворилося 15 князівств (земель), то їхня кількість на початку XIII ст. сягала вже 50.

Монголо-татарське завоювання спричинилось до подальших важливих змін. Центр політичного і економічного життя Київської Русі перемістився на захід – у Галицьке князівство. Це державне утворення стає могутнім за часів Ярослава Осмомисла (1153-1187). Він розширив його територію, приєднавши землі між Дністром і Карпатами та пониззя Дунаю.

У 1199 р. Роману Мстиславовичу – талановитому державному діячу, полководцю, волинському князю вдалося об'єднати Галичину та Волинь в один державний організм, створивши Галицько-Волинську державу. У 1203 р. князь навіть оволодів Києвом. У результаті політичної і військової діяльності Романа Мстиславовича до складу його держави увійшли Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське князівства. Таким чином під умовною назвою «Галицько-Волинська держава» було об‘єднано більшу частину українських земель.

Після падіння Галицько-Волинської держави прийшов час перебування українських земель у складі Великого Князівства Литовського і Корони Польської, а з 1569 р. – Речі Посполитої. Литовський князь Ольгерд Гедимінович (1345-1377) заявив, що руські землі мають бути у литовської держави і почав їх відвойовувати у Золотої Орди.1362 р. – битва на р. Сині Води – переможено татарське військо і приєднано до Литви: Київщину, Чернігівщину, Переяславщину, східне Поділля. До Корони Польської з 1387 року остаточно відійшли території Галичини та Західної Волині, тут утворено 3 воєводства: Руське (Галицька, Львівська, Перемишльська, Сяноцька землі) з центром у Львові;Белзьке з центром у БелзіПодільське на Західному Поділлі з центром у Кам`янці-Подільському. Невдовзі литовський уряд почав ліквідовувати удільні руські князівства (останнє з них, Київське перестало існувати у 1471 р.). Згодом тут утворились Волинське, Київське і Подільське воєводства. Від складу останнього у 1566 р. виокремилось ще й Брацлавське воєводство.

Кримське ханство у 1449-1783 рр.

Достатньої чіткості обриси українських земель в уяві сучасників набули аж у першій половині – середині ХVІІ ст., ототожнюючись з Київщиною, Чернігово-Сіверщиною, Волинню, Поділлям і Галичиною. Водночас точніше окреслились і кордони. Наприклад, у 1670-х рр. гетьман Іван Самойлович бачив західні межі України такими, що обіймають «Поділля, Волинь, Підляшшя, Підгір‘я і всю Червону Русь, де стоять славні міста Галич, Львів, Перемишль, Ярослав, Люблін, Луцьк, Володимир, Заслав, Корець»Висунутим далеко в Степ форпостом стояла на варті Русі Запорозька Січ. Такий географічний образ власної території втримався у сприйнятті українців і в пізніші часи, всупереч тому, що багаторазово перерозподілявся. Згадки про південні й східні терени сучасної України у деклараціях ХVІІ ст. відсутні: людям тих часів здалась би абсурдною думка про приналежність до неї татарських кочовищ у Приазов‘ї та причорноморських степах, а Закарпаття й Буковина сприймалися за органічні частини Трансільванії і Молдови.1556- Перша Запорізька Січ

З початком Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького формується держава Військо Запорізьке. Кордони цього утворення спершу визначалися умовами Зборівського 1649 р. і Білоцерківського 1651 р. мирних договорів. Згідно умов першого, до складу козацької держави входили терени Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств. Початково Військо Запорозьке займало 200 тис. км² території. За умовами Білоцерківського миру територія обмежилася Київським воєводством. Однак після перемоги Хмельницького під Батогом у 1652 р. де-факто умови цього миру були анульовані Після смерті Б. Хмельницького у 1657 р. Військо Запорозьке Низове надалі існувало як автономне утворення з осідком на Січі. Задля забезпечення контролю над угіддями та людністю, що від середини XVII ст. накочувалась на терени Запорожжя все новими колонізаційними хвилями. Територія на 1734 рік була поділена на 7 паланок.

Полки Гетьманщини

Андрусівське перемир'я 1667— угода між Московським царством і Річчю Посполитою про припинення війни, За умовами договору:припинялась польсько-московська війна 1654—1667 років;встановлювалося перемир'я на 13,5 років;під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;1781 р. було скасовано полковий устрій, а Гетьманщину розділено на три намісництва: Новгород-Сіверське, Чернігівське та Київське, що разом творили Малоросійське генерал-губернаторство.

Ліквідація Січі 1775 р. ліквідації Кримського ханату (1783 р.) експансія Російської імперії на південь набула масштабів організованого колонізаційного руху: сюди поселяють іммігрантів з Балкан, Молдови та Волощини + тут є власне населення, яке на дві третини складалося з українського та швидко зукраїнізованого румунсько-сербського компоненту. Усе ж разом це строкате новообжите пасмо від р. Дінця до р. Дунаю отримало назву Новоросії.

СЛОБОЖАНЩИНА

Слобожанщина першою з українських земель була інтегрована до складу Російської імперії. Цей регіон, розташований у верхів‘ях рік Ворскли, Донця та Дону в добу Київської Русі лежав на межі з відкритим степом, у східній околиці Переяславського князівства. Через те, що ці землі першими наражалися на удари кочовиків, вони були малозаселені. Коли ж у XVI ст. Московське царство поширило свої кордони на південь, ці землі увійшли до сфери його впливу. Заселення Слобожанщини починається щойно з другої третини XVII ст., а серед прибульців переважали козаки, селяни та всі ті, хто рятувався від наслідків війни. 1650 р. тут існувало 4 полки – Сумський, Охтирський, Харківський та Ізюмський,з 1685 – + Острогозький. Населення наприкінці XVII ст. складало 120 тис., а в 1773 р. – 660 тис. У 1765 р. автономний статус Слобідської України був скасований Зеленим позначена територія Слобідських полків, синім — Гетьманщина, помаранчевим — Військо Запорозьке Низове.

Українські землі у складі Австрійської та Російської імперій (кін. XVIII – початок XX ст.)Австрійська (бл.15%)1772 р. – I поділ Речі Посполитої: Руське, Белзьке і частину Подільського (на захід від Збруча) воєводств. Із 2,6 млн. мешканців цих земель майже половину становили українці, решту – поляки і євреї. Тут Королівство Галичини і Володомерії.1774 – від Османської імперії забрано Буковину. Закарпаття ще з XI ст. угорське, а Угорщина в складі Австрійської імперіїРосійська (бл.85%)1793 – II поділ Речі Посполитої: Київське і Брацлавське воєводства, частина Поділля і східна Волинь1795 – III поділ Речі Посполитої: Західна Волинь1783 – Крим. Лівобережжя контрольоване. Слобожанщина інтегрована. Всю територію поділено на 9 губерній. Як проходила інтеграція???

Склад Населення

Буремне XX століття

Березень 1917 р. – створення Центральної Ради у КиєвіЛистопад 1917 – III Універсал Центральної Ради – 9 губерній до складу УНР12 грудня 1917 р. в Харкові більшовики проголосили Україну Республікою Рад27 січня 1918 – Брестський мир (УНР+ країни Четверного союзу) – міжнародне визнання кордонів УНР: кордон між УНР та Австро-Угорщиною пролягав по лінії Хотин-Гусятин-Збараж-Броди-Сокаль, майже вся Холмщина і Підляшшя входили до УНР;Також до УНР три південні повіти колишньої Мінської губернії: Пінський, Мозирський і Річицький, де проживало змішане українсько-білоруське населення

Павло Скоропадський (29 квітня 1918 – 14 грудня 1918). Українська Держававирішив кримське питання. Гетьман твердив, що «Україна не може існувати без Криму — це буде тулуб без ніг». Крим вдалося приєднати до України восени 1918 р. внаслідок спланованої економічної блокади. прагнув повернути від Румунії українську частину Бессарабії, а саме Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти, де більшість населення становили українці. До часу розв'язання територіальної проблеми Київ не встановлював дипломатичні відносини з Бухарестом на рівні послів. Особливі стосунки в Української Держави склалися з Доном. Початково обидві країни мали територіальні претензії одна до одної. Зважаючи на більшовицьку загрозу обидві сторони пішли на поступки. 8 серпня уряди Української Держави і Дону підписали договір, за яким визнали незалежність обох країн і зрікалися територіальних претензій. Міждержавний кордон було встановлено по межі між Областю війська Донського з одного боку та Воронезькою, Харківською і Катеринославською губерніями з іншого. В районі Маріуполя до України була приєднана невелика територія для забезпечення цілісності управління містом та портом

ЗУНР 13 листопада 1918 р. Галичина+Буковина+ Закарпаття. Петрушевич Євген

АКТ ЗЛУКИ УНР І ЗУНР22 січня 1919р., але недієвий. Серед.квітня 1919 Правобережжя під контролем більшовиків. Триває польсько-українська війна, липень 1919 поляки окупували Східну Галичину. Кінець літа Денікінці окупували Харківську, Київську, Новоросійську області21 квітня 1920 р. Варшавська угода: Директорія УНР+ Польща, до Польщі Східна Галичина, Зх. Волинь, Холмщина, Підляшшя, Полісся. Березень 1921 р. Ризький мир Польща+Росія(РСРР)+УСРР – визнано існування УСРР, до Польщі Зх. Волинь і Сх. Галичина

Міжвоєнний період«Радянські» землі:1922 –створення СРСР, у його складі УРСР (колишні 9 губерній)1924 р. створено автономну Молдавську СРР 1924 – забрано Таганрозький і Шахтинський округи де жили українціКубань теж в складі РСФРР, русифікація1932 – поділ центр-область-район. У складі Польщі: Сх. Галичина, Зх. Волинь, Зх. Полісся, Холм. У Румуні: Пн. Буковина, Бессарабія (Хотинський, Аккерманський, Ізмаїльський повіти)У Чехословаччини - Закарпаття

В орбіті Другої світової війни23 серпня 1939р. Пакт Молотова-Ріббентропа: до сфери СРСР: Зх. Україна, Зх. Білорусь, Прибалтика, Німеччина: Холмщина, Підляшшя28 вересня 1939 – Договір про дружбу і кордони: СРСР: Сх. Галичина, Зх. Волинь, Німеччині: Лемківщина, Холмщина,. Посяння,Підляшшя.1 листопада 1939 – Західну Україну включено до УРСР2 серпня 1940 шляхом тиску- Пн. Буковина і частина Бессарабії – до УРСР (8.8 млн населення), 1947 – закріплено договором1945 Ялтинська конференція: Лінія Керзона: по р. Буг (Зх. Волинь і Східна Галичина до УРСР); Червень 1945 – Закарпаття від Чехословаччини до УРСР1954 – Крим до УРСР частина Дрогобицької області

НАСЕЛЕННЯ УРСР1926р. 80% українців, 9,2 % росіян1959р. 76,8 % українців, 16,9 % росіян. Значна частка українців живе за межами УРСР: на Дону, Кубані, Придністров`ї (Молдавія)250 тисяч українців виселено з території Польщі на Холмщині та над Сяном у 1944-46рр, та 1947 «Вісла»1979 рік – 53% українців у містах, це вперше. Відсутній приріст населення – сучасний стан

Сучасні загрози територіальній цілісності України

Ідентичність – це феномен, що проявляється в колективній та індивідуальній свідомості і діях. Кожна етнічна або національна спільнота, що претендує на статус етносу або нації, мусить мати концепцію спільної ідентичності. Росіські історики: Київська Русь – колиска трьох братніх народів. Українські історики: Київська Русь – засадничо українська держава

У творах видатних мислителів XV – XVII ст з‘являється апеляція до давньоруської минувшини, полякам і литовцям українськими інтелектуалами протиставляється «старожитній народ руський», генеалогія якого виводиться від міфічного племені роксоланів, а згодом могутньої держави Володимира Великого. + окрема релігія – православ’я. Ранньомодерна ідентичність: розуміючи свою етнічну окремішність, українська еліта з числа шляхти і духовенства переважно підтримувала існуючий лад, який гарантував станові привілеї та особисті свободи. Асоціюючи середньовічну державу з особою монарха, українські еліти маніфестували лояльність до особи короля і до державного устрою, який забезпечував їм гарантоване правом привілейоване суспільне становище. Князь Костянтин Острозький. Завдяки перемогам в битвах проти московитів здобув право запечатувати документи червоним воском, як робили королі.

Козацтво стало новою і вкрай змілітаризованою провідною суспільною верствою, яка змінила стару шляхетську еліту і стала біля керма Руської держави, відновленої Богданом Хмельницьким. Однак лише за гетьманування Івана Самойловича та Івана Мазепи, коли наступила певна стабілізація як у внутрішньому житті країни, так і в зовнішньополітичній сфері, вималювалися усталені обриси нової еліти – її склад і соціальні ознаки

Результатом інтеграції Лівобережжя, Слобожанщини до Російської імперії стало виникнення своєрідної дихотомічної самосвідомості української еліти, яка коливалася між участю у творенні Російської імперії і збереженням традиційних автономічних рис України-Малоросії в її складі. Ця свідомість отримала назву малоросійської ідентичності. Водночас, ще у ХVIII ст. козацько-шляхетська еліта розпочала творення українського історичного міфу, який виокремлював український історичний процес з великоросійського, апелюючи як до давньоруської старовини, так і до козацької України. До 30-х років ХІХ ст. ― малоросійський патріотизм, зважаючи на нагромаджений розлогий історичний й етнографічний матеріал, фактично вичерпав себе, а українська аристократія і шляхта виявилася інтегрованою у російський імперський державний і культурний механізм.

Ідея єдиного українського народу, який проживає від давнини на різних історичних землях Східної Європи і повинен стати рівноправним серед інших європейських народів, ставила на перший план не державний чинник і не територію, а етнокультурні, соціальні та релігійні прикмети, апелюючи передусім до романтичного образу особливого «народного духу». На середину ХІХ ст. ця народна/національна ідея опанувала нечисленну нову, патріотичну «малоросійську» інтелігенцію, котра змінила «малоросійську» орієнтацію на українську. Особливо яскраво це відбилося в житті та творчості поета і національного пророка Тараса Шевченка, де національні, соціальні і релігійні мотиви переплавилися в оригінальну романтичну ідеологію новочасного українства.

У той же час в Галичині члени Руської Трійці прийшли до висновку про єдність галицьких русинів з «малоросами» в Російській імперії та їх глибоке закорінення в Київській державі. Це знайшло відображення в появі першого політичного маніфесту українців-русинів Галичини під час революційних подій 1848 р. у Львові – «Відозви до руського народу», проголошеного Головною Руською Радою. У відозві говорилося, що «русини» належать до великого руського народу, який розмовляє однією мовою і налічує 15 мільйонів, з яких «полтретя мільона землю Галіцкую замешкує». Далі йшлося про бажання русинів жити в Австрії не під владою «поляків», а під владою австрійського монарха, який повинен забезпечити рівноправні культурні і політичні права русинів

Культурно-просвітницька діяльність інтелігенції, спадщина староукраїнської козацької нації, ментальні особливості українства спричинилися до того, що напередодні 1917 р. визріла модерна українська ідентичність. Свідченням цьому стала реалізація проекту української державності у ході Національної революції 1917-1921 рр. Кристалізаціюмодерної української ідентичності пришвидшила Перша світова війна, яка справила глибокий вплив на українське суспільство. Зокрема вона сильно зактивізувала українське національне питання і спричинилася до зростання української національної свідомості.

Ідеальною рисою нової, радянської людини було підпорядкування своїх інтересів інтересам колективу. Загалом це була колективна істота, яка не виділялась нічим серед інших, свято вірила в політику партії і правильність її курсу. Облаштування умов для культивації нової суспільної свідомості радянського типу швидко набрало рис осібного релігійного культу. Його впровадження здійснювалося через потужну, добре продуману і з часом доведену до досконалости машину радянської пропаганди. Творенню нової ідентичності сприяло також радянське виховання

Суспільству, особливо у 30-х роках, цілеспрямовано прищеплювалась думка, що довкола держави і навіть всередині активну діяльність провадять вороги комунізму та радянської влади. Тому радянська людина завжди мала бути напоготові, бо ворог постійно десь поруч, він неявно намагається зривати поставлені партією плани, саботувати завдання керівництва, виробляти браковану продукцію на заводах і фабриках, завдавати шкоди виробничому процесу.

Здобуття Україною незалежності відкрило шлях до формування сучасної ідентичності українців, котру можемо розцінювати як не сталу, а динамічну константу, свідченням чому є події, які сколихали і сколихують новітню українську історію. Сучасна українська ідентичність – це продукт кількасотлітньої еволюції. Українці є унікальною нацією на світовій арені, не подібною ні на росіян ні на поляків, хоча спільні риси між ними безперечно є. Формування сучасної української ідентичності характеризується внутрішнім конфліктом між радянським і європейським.

Російське вторгнення в Україну стало каталізатором кристалізації української ідентичності, адже в тих не простих подіях останніх років мабуть кожен задав собі питання чи є він українцем, чи кимось іншим.від‘єднання України росіяни сприймають як втрату ключового аспекту їхньої національної ідентичності. Україна («Малоросія»), згідно з їхніми уявленнями, становила первісне ядро російської держави, а Київ був «матір‘ю руських міст». Без України (як і без Білорусі) позбавлена сенсу головна визначальна риса російської нації – її «общерускость». Без них Росія втрачаєсвою національно-історичну легітимність і виглядає штучним зліпком різних племен і народів, зменшеною копією СРСР. Окрім того, Україна і Білорусія, як західні території Російської і Радянської імперій, надавали російській ідентичності «європейського» характеру.

Травень 2020

Питання для роздумів. Чому в Криму та на Сході частина населення підтримувала окупацію російськими військами????