Тест. "Упізнай твір за цитатою"

                  Упізнай твір за цитатою

1. В сьому короткому нарисі ... автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний повсякденний світ що не день, то частіше починають вторгатися спогади. Що викликає їх? Довгі роки розлуки з землею батьків, чи то вже так положено людині, що приходить час, коли вивчені в давно минулому дитинстві байки й молитви виринають у пам’яті і заповняють всю її оселю, де б не стояла вона.

А « Зачарована Десна»   О.П. Довженко

Б « Кайдашева сім’я»   І.С.Нечуй- Левицький

     В  « Хіба ревуть воли , як ясла повні?» Панас Мирний

2. Спереду Дніпро мов спинився в несподіваній затоці, оточений праворуч, ліворуч і просто зелено-жовтими передосінніми берегами. Але пароплав раптом звернув, і довга, спокійна смуга річки протяглася далі до ледве помітних пагорків на обрії. Степан стояв коло поруччя на палубі, мимоволі пірнаючи очима в ту далечінь…

А  « Місто» В.Підмогильний

Б  «Сом» Остап Вишня

В  «Мина Мазайло» П. Куліш

3. Лишилось тільки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних «треба», які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике, — вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.

А « Intermezzo” М.Коцюбинський

Б  «Камінний хрест» В.Стефаник

В    «Зачарована Десна» О.П.Довженко

4. Не можу слухати меланхолійної музики. А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючися їх незамітно, ллється лиш одною широкою струєю смутку! Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко. Зате, як пронесеться музика блиску, я подвійно живу.

А  « Вальс меланхолійний»   О. Кобилянська

Б  « Intermezzo”   М.Коцюбинський

В   « Місто»       В.Підмогильний

5.      Надворі весна вповні. Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні… Поле — що безкрає море — скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється в очах. Над ним синім шатром розіп’ялось небо — ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре — погляд так і тоне…

А     « Хіба ревуть воли , як ясла повні?»   Панас Мирний

Б      « Intermezzo»   М.Коцюбинський

В      «Зачарована Десна»    О.П.Довженко

         6. ... був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині ... Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі.

А  « Тіні забутих предків» М. Коцюбинський

Б  « Хіба ревуть воли , як ясла повні?»   Панас Мирний

          В   «Зачарована Десна»    О.П.Довженко

     7.   Бачу, як ти виходиш з своєї гірської оселі й дивишся вниз. — Терезо! — гукає тебе мати, а ти стоїш не озиваючись. — Терезо! А ти посміхаєшся комусь. Вітер гуляє в Рудних горах. Дзвенить суха весна, гуде зелений дуб на згір'ях, і облизане каміння сміється до сонця.

А   « Модри Камень» О.Гончар

Б  « Захар Беркут» І.Франко

В  « Місто»   В.Підмогильний

8.  Недалеко от Богуслава, коло Росi, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою мiж крутими горами, мiж зеленими терасами; од яру на всi боки розбiглись, неначе гiлки дерева, глибокi рукави й поховались десь далеко в густих лiсах.

А  « Тіні забутих предків» М. Коцюбинський

 Б   « Захар Беркут» І.Франко

В   « Кайдашева сім’я»   І.С.Нечуй- Левицький

9.  У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм - рокiв, мабуть, iз десять пiдряд - мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.

А « Моя автобіографія»   Остап Вишня

Б «Зачарована Десна»    О.П.Довженко

В   « Кайдашева сім’я»   І.С.Нечуй- Левицький

10.  По весні ... ро­ку двоє по­до­рожніх, вер­хи на доб­рих ко­нях, ізбли­жа­лись до Києва з Біло­го­родсько­го шля­ху. Один був мо­ло­дий собі ко­зак, зброй­ний, як до війни; дру­гий по одежі і по сивій бо­роді, ска­зать би, піп, а по шаб­люці під ря­сою, по пісто­лях за по­ясом і по дов­гих шра­мах на ви­ду - ста­рий «ко­зар­лю­га»

А   «Чорна рада»  П.Куліш

Б   « Захар Беркут» І.Франко

В   « Модри Камень» О.Гончар

11. .  Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті, зелені узберіжжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел-беркут, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося! І ліси, і села, і люди!

А  « Захар Беркут» І.Франко

Б   « Тіні забутих предків» М. Коцюбинський

В    «Чорна рада»  П.Куліш

12.  Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу—хату .... А перед нею— молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску.

А  « Три зозулі з поклоном»   Гр. Тютюнник

Б   « Модри Камень» О.Гончар

 В     « Моя автобіографія»   Остап Вишня

12.  Я виходжу з-за клуба, в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями-однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу—хату .... А перед нею— молоденька сосна рівними рядочками на жовтому піску.зозулі

11.  Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині! Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті, зелені узберіжжя, луги її однаково покриваються весною травами та цвітами і в її лазуровім, чистім повітрі однаково плавле та колесує орел-беркут, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося! І ліси, і села, і люди!

10.  По весні ... ро­ку двоє по­до­рожніх, вер­хи на доб­рих ко­нях, ізбли­жа­лись до Києва з Біло­го­родсько­го шля­ху. Один був мо­ло­дий собі ко­зак, зброй­ний, як до війни; дру­гий по одежі і по сивій бо­роді, ска­зать би, піп, а по шаб­люці під ря­сою, по пісто­лях за по­ясом і по дов­гих шра­мах на ви­ду - ста­рий «ко­зар­лю­га»

9.  У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм - рокiв, мабуть, iз десять пiдряд - мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.

16.  З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю.

17.  Сиве волосся до чогось зобов'язує. Старечі ноги йдуть уже просто до могили. Багате досвідом життя лежить переді мною, як рельєфна мапа моєї Республіки. Скільки-то води втекло з того дня, коли я, молодий, зелений юнак, окунувся в життя! Зараз мені — за сімдесят, мене термосить іноді ломота, руки дрижать, і на очі набігає сльоза.

18.  Влітку ... року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев’яних церков. Вітер був сильний. Полум’я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату легенький попіл спалених паперів — всіх отих книг міських полтавських, де були записи поточних судових справ.