11 кл. Просте речення. Пряма мова

Означено-особове речення

Неозначено-особове речення

Узагальнено-особове речення

Безособове речення

Він вийшов з дому, супроводжуваний спокійною, ласкавою, ніжною материнською усмішкою.

Мово ненина, батьківська мово, що здолала найтяжчі віки, що засяяла так веселково, перелившись в пісенні рядки.

І золотої й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої.

Зрозуміло, цією теоремою Піфагор найбільше уславився серед математиків.

Його попросили помовчати.

Дідусь ліг перепочити перед дорогою.

Ідея потанцювати усім сподобалася.

Без діла жить – тільки небо коптить.

Нічна задуха насичена була сильними пахощами татарського зілля.

А тим часом ворог і не думав дрімати.

Човен стукнувсь об берег.

Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї.

Двоскладне речення

Називне речення

Неозначено-особове речення

Безособове речення

Твої очі як зорі.

Мова не полова.

Я полководець миру і добра.

Лиш боротись значить жить!

«Завжди! – просить хлопчина: Не тікай від мене, візьми мене із собою, перевези!» (Б. Лепкий) 

«Чого ж тебе понесло в поле? Чого?» допитувалась мати (С. Васильченко). 

Для цієї пори року існувало золоте правило, що опредметнилося в прислів’ї: «У хліба короткі ноги, - як утече, то не доженеш!» (В. Скуратівський) 

«Я цієї пісні ніколи не чув – сказав студентові Тарас. – Ви її всю знаєте?»

Хто б там що не говорив, а “дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю” – найміцніший матеріал. (А.Мокренко.)

Марко впівголоса звертається до темних з місячними гніздами верб:

Один у другого питаєм:

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

“Історія України – це нива в яругах, це вкрите бур”янами поле, яке не давали орати”, - написав Юрій Мушкетик в статті “Українці донині, нині, прісно і вовіки”.

Пригадалось, як одного разу всю конференцію розсмішив, видавши їм з “Енеїди”: “Зевес тоді лигав сивуху і оселедцем заїдав!” (О.Гончар.) 

 «П, - а , - П».

 «П, - а , - п».

«П! - а . - П».

 «П! – а: - П».

– Що ти хочеш від життя?

    – Небагато. Просто жити, працювати, як усі…

    – Так от і працюй, хлопче, а не розкатуй по степу.

«Сідай за книжки. Зубри!» - «Мамо, епоха зубрінь минула».  – «Це щось нове, хлопче. Зубрити не хочеш. Може, і вчитися не хочеш?» –  «Вчитись хочу, але по-справжньому».

– Не святий і він! До всіх добрими не будеш. – Оцінювати чиєсь життя – це, мабуть, найпростіше. – Правильно, нам пора про своє подумати.

– Доброго ранку! – каже Лукія, уповільнюючи крок.

– Доброго ранку, Лукіє.

– В область їду… Може, доручення буде яке?

Спали мені на думку відомі рядки, в яких Павло Тичина закликав природу хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди!

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова…» – писав Панас Мирний.

В. Сухомлинський зазначав, що любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова.

Уява поета малювала таку картину: «Летим. Дивлюся, аж світає, Край неба палає ,Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає» (Т. Шевченко).

 Іван Франко, як відомо, знав чотирнадцять європейських мов.

Довженко-оповідач, здається мені, перевершував Довженка-художника.

Хлопець я молодий і, на думку багатьох дівчат, навіть, симпатичний.

Вже, сказати правду, і я немолода, але ж і дячиха красуня — нічого сказати!