2

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

так

ні

а) давніх цивілізацій;

б) середньовіччя;

в) Нового часу. 

а) людина весь час стикається із життєвими негараздами та змушена їх долати;

б) людина від народження не отримує людські якості в готовому вигляді;

в) людина не знає всіх умов і обставин свого життя. 

а) Феноменологія духу;

б) Сума теології;

в) Повість врем’яних літ

а) неотомізм;

б) неопозитивізм;

в) постмодернізм.

а) привносить у дійсність дещо фантастичне;

б) краще пристосовує нас до дійсності;

в) надає людині орієнтири для оцінок дійсності.

а) виявляти схильності до абстрактно-раціональних системних побудов;

б) мати автономного характеру розвитку;

в) схильність до моральних настанов та життєвого повчання

а) окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення;

б) дозволяє об’єднати в одне ціле усі науки;

в) вказує на недоліки та переваги філософії;

г) дозволяє визначати поняттєвий апарат наук.

а) синоніми, оскільки позначають те ж саме – теорію пізнання;

б) різні напрями вивчення пізнання, оскільки гносеологія досліджує загальні умови пізнання, а епістемологія – знання (переважно – наукове);

в) різні напрями пізнання та різні науки. 

а) дуалістична;

б) теологічна;

в) теорія єдиного інформаційного поля.

а) буття постає найпершим предметом людського пізнання;

б) буття постає вищою людською цінністю та мірою людської відповідальності за наслідки своїх дій;

в) буття людини постає частиною буття як такого

А) люди від природи є істотами розумними і допитливими, їм дуже хочеться знати відповіді на найперші питання життя тому вони винайшли численні науки та філософію. 

Б) людина народжується без вродженої, готової програми свого життя, тому в неї існує потреба у виробленні таких життєвих орієнтирів, що допомогли би їй вирішувати життєві завдання; філософія і виробляє такі орієнтири.

В) конкретні науки прив’язують людину до природної необхідності; щоби реалізувати свою свободу та творчу уяву людина починає філософувати, тобто вигадувати питання, на які немає відповідей.

А) античність була космоцентр-ричною, політеїстичною, вважала богів уособленням сил природи, а їх завдання – прикрашати космос; метою людського життя вважався подвиг в ім’я полісу або держави. Середньовіччя ж постало теоцентричним, монотеїстичним, розуміючи Бога творцем світу із нічого; головне для людини – спасіння душі.

Б) античність була реалістичною, сприяла розвитку наук і пізнання, розвивала демократію, а середньовіччя було фантастичним щодо розуміння природи, не визнавало науку, насаджувало невігластво та монархічну владу.

В) в античному світі високо шанувались наука, мистецтво, філософія, панували дружні стосунки між різними народами, а середньовіччя забороняло науку, мистецтво і філософію, визнаючи лише релігію та розпалювало війни між іновірцями.

А) некласична філософія погоджувалася вести розмови про буття лише в межах усвідомлення дійсності з якою людина перебуває у безпосередніх контактах, оскільки буття є внутрішньою умовою самоздійснення, самореалізації людського інтелекту в його діяльності.

Б) некласична філософія стверджувала, що буття – це, впершу чергу, незалежна від людської свідомості субстанція, головним чином духовної природи, яка лежить в основі усіх явищ та процесів реальності.

В) некласична філософія наполягала на тому, що буттям є вічний і незмінний початок, як матеріальної, так і духовної природи, і що він є один, з якого походить усе розмаїття світу. 

А) той факт, що наука вивчає світ на трьох різних рівнях його проявів: макропроцеси, мікропроцеси та мегапроцеси. Єдність цих процесів і позначається терміном екзистенція: всі вони існують та взаємодіють між собою.

Б) існування, тому це є термін онтології і метафізики, що розглядають питання про види існування, про джерела та причини усього існуючого. Вважається, що сутність та існування співпадають лише у Бога, а для людини існування передує сутності.

В) від часів С.Кьєркегора цей термін трактується як провідна особливість людського способу буття, як здатність людини виходити за будь-які межі, її неузасадненість, закинутість у світ