Аналіз тексту. Підготовка до ЗНО

Додано: 3 грудня 2020
Предмет: Українська мова, 11 клас
Тест виконано: 487 разів
12 запитань
Запитання 1

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Мурали Києва

(1–8) За кілька останніх років митці прикрасили зовнішні стіни київських будівель десятками яскравих і масштабних малюнків – муралів. Талановиті художники з України, Іспанії, Аргентини, Австралії та Франції оживили урбаністичний пейзаж столиці захопливими картинами. Неймовірні портрети, пейзажі й абстракції не лише тішать око своїми барвами та майстерністю виконання. Вони покликані привернути увагу до важливих тем і нагальних проблем: боротьби українців за свободу й гідність, загрози глобального потепління, видатних особистостей тощо.

(9–14) Мурали – один із різновидів сучасного вуличного живопису. Від звичайних графіті їх відрізняють зміст і масштабність. На думку багатьох, це справжні витвори мистецтва. Традиція стінопису в Києві як зовні, так і всередині будівель не нова. Зокрема, 1979 року відома майстриня петриківського розпису Марфа Тимченко разом із чоловіком Іваном Скицюком і дочкою Оленою створили ілюстрації майже до 50 казок у магазині іграшок «Казка».

(15–22) Сьогодні особливої популярності набули патріотичні картини. Найбільші з них можна побачити на Андріївському узвозі та на вулиці Боричів Тік. Їхнім автором є відомий стритарт художник із Франції Жульєн Маллан. На стіні п’ятиповерхової споруди зображено українку, її портрет доповнює пейзаж стародавнього Києва з украпленнями малюнків визначних пам’яток. Цей же майстер розписав будинок на вулиці Ольгинській: підлітки в одязі національних кольорів сидять спинами одне до одного й тримають ланцюг із підвіскою у вигляді українського герба.

(23–27) На стінописі «Я люблю Україну» зображено людину у вишиванці, долоні якої на тлі українського прапора складені у формі серця. Побачити малюнок можна у Виноградному провулку на Печерську. Цей патріотичний живопис створила команда «Uptown Team» – Максим Калмиков та Володимир Загородній із Вишгорода.

(28–31) Найвідоміший оболонський мурал – панорама Києва на вулиці Тимошенка, 13. Його автор – киянин Михайло Химич. Витвір вражає розмірами: 5 метрів заввишки та 27 – завдовжки. Майстер працював упродовж трьох місяців і витратив 15 літрів акрилової фарби.

(32–35) У центрі столиці, на бульварі Лесі Українки, з’явилося нове зображення – чарівна українка з вишиванкою. Це робота австралійського художника Ґвідо ван Хелтена, яку він присвятив красі наших жінок. До речі, цей настінний малюнок уважають найвищим у Європі – 42 метри.

(36–39) Місця для стінописів художники вибирають самі: знаходять потрібні за форматом і розташуванням, а потім отримують дозвіл в організаціях, що відповідають за благоустрій цієї території. Іноді авторам пропонують уже готові варіанти, вибрані заздалегідь представниками міської влади.

(40–46) Деякі кияни висловлюють думку, що такі малюнки виправдані лише на старих радянських спорудах – звичайних «коробках», яких багато в місті. Інші вважають, що доречність муралів залежить від того, де, на якій будівлі та в якому форматі вони виконані. Якщо це історична забудова, тоді категорично – ні; якщо житловий будинок непоказний, то настінний живопис, звичайно, прикрасить його. Головне, щоб був прихований сенс, спонука до роздумів, а не лише відображення авторової фантазії, зрозумілої виключно йому.

(47–51) До речі, у США стритарт розцінюють як облаштування міста. У Маямі, Сан-Франциско чи Атланті місцева влада залучає таких митців до благоустрою занедбаних районів, пустирів, парків і станцій метро. Є навіть спеціальні департаменти, що реалізовують ці проекти. Чому б не запозичити такий позитивний досвід?..

(52–54) Р.S. До речі, у рамках нового проекту City Art Гео ЛЕРОС у Києві, у парку ім. Т. Шевченка, поставили креативні лавки. Чим не об’єкти сучасного вуличного мистецтва?!

За О. Агарковою


На сайті цей текст доречно розмістити в рубриці

варіанти відповідей

«Сучасна урбаністична культура»

«Комунальні проекти Києва»

«Символіка українських орнаментів»

«Архітектурні пам’ятки Києва»

Запитання 2

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Мурали Києва

(1–8) За кілька останніх років митці прикрасили зовнішні стіни київських будівель десятками яскравих і масштабних малюнків – муралів. Талановиті художники з України, Іспанії, Аргентини, Австралії та Франції оживили урбаністичний пейзаж столиці захопливими картинами. Неймовірні портрети, пейзажі й абстракції не лише тішать око своїми барвами та майстерністю виконання. Вони покликані привернути увагу до важливих тем і нагальних проблем: боротьби українців за свободу й гідність, загрози глобального потепління, видатних особистостей тощо.

(9–14) Мурали – один із різновидів сучасного вуличного живопису. Від звичайних графіті їх відрізняють зміст і масштабність. На думку багатьох, це справжні витвори мистецтва. Традиція стінопису в Києві як зовні, так і всередині будівель не нова. Зокрема, 1979 року відома майстриня петриківського розпису Марфа Тимченко разом із чоловіком Іваном Скицюком і дочкою Оленою створили ілюстрації майже до 50 казок у магазині іграшок «Казка».

(15–22) Сьогодні особливої популярності набули патріотичні картини. Найбільші з них можна побачити на Андріївському узвозі та на вулиці Боричів Тік. Їхнім автором є відомий стритарт художник із Франції Жульєн Маллан. На стіні п’ятиповерхової споруди зображено українку, її портрет доповнює пейзаж стародавнього Києва з украпленнями малюнків визначних пам’яток. Цей же майстер розписав будинок на вулиці Ольгинській: підлітки в одязі національних кольорів сидять спинами одне до одного й тримають ланцюг із підвіскою у вигляді українського герба.

(23–27) На стінописі «Я люблю Україну» зображено людину у вишиванці, долоні якої на тлі українського прапора складені у формі серця. Побачити малюнок можна у Виноградному провулку на Печерську. Цей патріотичний живопис створила команда «Uptown Team» – Максим Калмиков та Володимир Загородній із Вишгорода.

(28–31) Найвідоміший оболонський мурал – панорама Києва на вулиці Тимошенка, 13. Його автор – киянин Михайло Химич. Витвір вражає розмірами: 5 метрів заввишки та 27 – завдовжки. Майстер працював упродовж трьох місяців і витратив 15 літрів акрилової фарби.

(32–35) У центрі столиці, на бульварі Лесі Українки, з’явилося нове зображення – чарівна українка з вишиванкою. Це робота австралійського художника Ґвідо ван Хелтена, яку він присвятив красі наших жінок. До речі, цей настінний малюнок уважають найвищим у Європі – 42 метри.

(36–39) Місця для стінописів художники вибирають самі: знаходять потрібні за форматом і розташуванням, а потім отримують дозвіл в організаціях, що відповідають за благоустрій цієї території. Іноді авторам пропонують уже готові варіанти, вибрані заздалегідь представниками міської влади.

(40–46) Деякі кияни висловлюють думку, що такі малюнки виправдані лише на старих радянських спорудах – звичайних «коробках», яких багато в місті. Інші вважають, що доречність муралів залежить від того, де, на якій будівлі та в якому форматі вони виконані. Якщо це історична забудова, тоді категорично – ні; якщо житловий будинок непоказний, то настінний живопис, звичайно, прикрасить його. Головне, щоб був прихований сенс, спонука до роздумів, а не лише відображення авторової фантазії, зрозумілої виключно йому.

(47–51) До речі, у США стритарт розцінюють як облаштування міста. У Маямі, Сан-Франциско чи Атланті місцева влада залучає таких митців до благоустрою занедбаних районів, пустирів, парків і станцій метро. Є навіть спеціальні департаменти, що реалізовують ці проекти. Чому б не запозичити такий позитивний досвід?..

(52–54) Р.S. До речі, у рамках нового проекту City Art Гео ЛЕРОС у Києві, у парку ім. Т. Шевченка, поставили креативні лавки. Чим не об’єкти сучасного вуличного мистецтва?!

За О. Агарковою

Відповідно до тексту правильним є твердження

варіанти відповідей

Мистецтво вуличного живопису поширене в багатьох країнах.

Мурали найдоцільніше розміщувати на пам’ятках архітектури.

Найкращими в Києві є стінописи, створені зарубіжними митцями.

Місце для малюнків на будівлях вибирають лише художники.

Запитання 3

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Мурали Києва

(1–8) За кілька останніх років митці прикрасили зовнішні стіни київських будівель десятками яскравих і масштабних малюнків – муралів. Талановиті художники з України, Іспанії, Аргентини, Австралії та Франції оживили урбаністичний пейзаж столиці захопливими картинами. Неймовірні портрети, пейзажі й абстракції не лише тішать око своїми барвами та майстерністю виконання. Вони покликані привернути увагу до важливих тем і нагальних проблем: боротьби українців за свободу й гідність, загрози глобального потепління, видатних особистостей тощо.

(9–14) Мурали – один із різновидів сучасного вуличного живопису. Від звичайних графіті їх відрізняють зміст і масштабність. На думку багатьох, це справжні витвори мистецтва. Традиція стінопису в Києві як зовні, так і всередині будівель не нова. Зокрема, 1979 року відома майстриня петриківського розпису Марфа Тимченко разом із чоловіком Іваном Скицюком і дочкою Оленою створили ілюстрації майже до 50 казок у магазині іграшок «Казка».

(15–22) Сьогодні особливої популярності набули патріотичні картини. Найбільші з них можна побачити на Андріївському узвозі та на вулиці Боричів Тік. Їхнім автором є відомий стритарт художник із Франції Жульєн Маллан. На стіні п’ятиповерхової споруди зображено українку, її портрет доповнює пейзаж стародавнього Києва з украпленнями малюнків визначних пам’яток. Цей же майстер розписав будинок на вулиці Ольгинській: підлітки в одязі національних кольорів сидять спинами одне до одного й тримають ланцюг із підвіскою у вигляді українського герба.

(23–27) На стінописі «Я люблю Україну» зображено людину у вишиванці, долоні якої на тлі українського прапора складені у формі серця. Побачити малюнок можна у Виноградному провулку на Печерську. Цей патріотичний живопис створила команда «Uptown Team» – Максим Калмиков та Володимир Загородній із Вишгорода.

(28–31) Найвідоміший оболонський мурал – панорама Києва на вулиці Тимошенка, 13. Його автор – киянин Михайло Химич. Витвір вражає розмірами: 5 метрів заввишки та 27 – завдовжки. Майстер працював упродовж трьох місяців і витратив 15 літрів акрилової фарби.

(32–35) У центрі столиці, на бульварі Лесі Українки, з’явилося нове зображення – чарівна українка з вишиванкою. Це робота австралійського художника Ґвідо ван Хелтена, яку він присвятив красі наших жінок. До речі, цей настінний малюнок уважають найвищим у Європі – 42 метри.

(36–39) Місця для стінописів художники вибирають самі: знаходять потрібні за форматом і розташуванням, а потім отримують дозвіл в організаціях, що відповідають за благоустрій цієї території. Іноді авторам пропонують уже готові варіанти, вибрані заздалегідь представниками міської влади.

(40–46) Деякі кияни висловлюють думку, що такі малюнки виправдані лише на старих радянських спорудах – звичайних «коробках», яких багато в місті. Інші вважають, що доречність муралів залежить від того, де, на якій будівлі та в якому форматі вони виконані. Якщо це історична забудова, тоді категорично – ні; якщо житловий будинок непоказний, то настінний живопис, звичайно, прикрасить його. Головне, щоб був прихований сенс, спонука до роздумів, а не лише відображення авторової фантазії, зрозумілої виключно йому.

(47–51) До речі, у США стритарт розцінюють як облаштування міста. У Маямі, Сан-Франциско чи Атланті місцева влада залучає таких митців до благоустрою занедбаних районів, пустирів, парків і станцій метро. Є навіть спеціальні департаменти, що реалізовують ці проекти. Чому б не запозичити такий позитивний досвід?..

(52–54) Р.S. До речі, у рамках нового проекту City Art Гео ЛЕРОС у Києві, у парку ім. Т. Шевченка, поставили креативні лавки. Чим не об’єкти сучасного вуличного мистецтва?!

За О. Агарковою

У тексті НЕМАЄ мікротеми

варіанти відповідей

вибір місця для сучасних стінописів

закордонний досвід використання муралів

тематика столичних настінних малюнків

історія виникнення вуличного живопису у світі

Запитання 4

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Мурали Києва

(1–8) За кілька останніх років митці прикрасили зовнішні стіни київських будівель десятками яскравих і масштабних малюнків – муралів. Талановиті художники з України, Іспанії, Аргентини, Австралії та Франції оживили урбаністичний пейзаж столиці захопливими картинами. Неймовірні портрети, пейзажі й абстракції не лише тішать око своїми барвами та майстерністю виконання. Вони покликані привернути увагу до важливих тем і нагальних проблем: боротьби українців за свободу й гідність, загрози глобального потепління, видатних особистостей тощо.

(9–14) Мурали – один із різновидів сучасного вуличного живопису. Від звичайних графіті їх відрізняють зміст і масштабність. На думку багатьох, це справжні витвори мистецтва. Традиція стінопису в Києві як зовні, так і всередині будівель не нова. Зокрема, 1979 року відома майстриня петриківського розпису Марфа Тимченко разом із чоловіком Іваном Скицюком і дочкою Оленою створили ілюстрації майже до 50 казок у магазині іграшок «Казка».

(15–22) Сьогодні особливої популярності набули патріотичні картини. Найбільші з них можна побачити на Андріївському узвозі та на вулиці Боричів Тік. Їхнім автором є відомий стритарт художник із Франції Жульєн Маллан. На стіні п’ятиповерхової споруди зображено українку, її портрет доповнює пейзаж стародавнього Києва з украпленнями малюнків визначних пам’яток. Цей же майстер розписав будинок на вулиці Ольгинській: підлітки в одязі національних кольорів сидять спинами одне до одного й тримають ланцюг із підвіскою у вигляді українського герба.

(23–27) На стінописі «Я люблю Україну» зображено людину у вишиванці, долоні якої на тлі українського прапора складені у формі серця. Побачити малюнок можна у Виноградному провулку на Печерську. Цей патріотичний живопис створила команда «Uptown Team» – Максим Калмиков та Володимир Загородній із Вишгорода.

(28–31) Найвідоміший оболонський мурал – панорама Києва на вулиці Тимошенка, 13. Його автор – киянин Михайло Химич. Витвір вражає розмірами: 5 метрів заввишки та 27 – завдовжки. Майстер працював упродовж трьох місяців і витратив 15 літрів акрилової фарби.

(32–35) У центрі столиці, на бульварі Лесі Українки, з’явилося нове зображення – чарівна українка з вишиванкою. Це робота австралійського художника Ґвідо ван Хелтена, яку він присвятив красі наших жінок. До речі, цей настінний малюнок уважають найвищим у Європі – 42 метри.

(36–39) Місця для стінописів художники вибирають самі: знаходять потрібні за форматом і розташуванням, а потім отримують дозвіл в організаціях, що відповідають за благоустрій цієї території. Іноді авторам пропонують уже готові варіанти, вибрані заздалегідь представниками міської влади.

(40–46) Деякі кияни висловлюють думку, що такі малюнки виправдані лише на старих радянських спорудах – звичайних «коробках», яких багато в місті. Інші вважають, що доречність муралів залежить від того, де, на якій будівлі та в якому форматі вони виконані. Якщо це історична забудова, тоді категорично – ні; якщо житловий будинок непоказний, то настінний живопис, звичайно, прикрасить його. Головне, щоб був прихований сенс, спонука до роздумів, а не лише відображення авторової фантазії, зрозумілої виключно йому.

(47–51) До речі, у США стритарт розцінюють як облаштування міста. У Маямі, Сан-Франциско чи Атланті місцева влада залучає таких митців до благоустрою занедбаних районів, пустирів, парків і станцій метро. Є навіть спеціальні департаменти, що реалізовують ці проекти. Чому б не запозичити такий позитивний досвід?..

(52–54) Р.S. До речі, у рамках нового проекту City Art Гео ЛЕРОС у Києві, у парку ім. Т. Шевченка, поставили креативні лавки. Чим не об’єкти сучасного вуличного мистецтва?!

За О. Агарковою

Прочитайте слова В. Щербака.

Квітково-сюжетні буйнобарвні композиції особливо вражали маленьких відвідувачів, які радісно впізнавали тут немало улюблених героїв, з неабиякою майстерністю зображених серед фантастичних квітів, дерев та зела...

Наведений уривок стосується творчості

варіанти відповідей

Жульєна Маллана

Михайла Химича

Марфи Тимченко

Ґвідо ван Хелтена

Запитання 5

Читання й аналіз тексту

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

Мурали Києва

(1–8) За кілька останніх років митці прикрасили зовнішні стіни київських будівель десятками яскравих і масштабних малюнків – муралів. Талановиті художники з України, Іспанії, Аргентини, Австралії та Франції оживили урбаністичний пейзаж столиці захопливими картинами. Неймовірні портрети, пейзажі й абстракції не лише тішать око своїми барвами та майстерністю виконання. Вони покликані привернути увагу до важливих тем і нагальних проблем: боротьби українців за свободу й гідність, загрози глобального потепління, видатних особистостей тощо.

(9–14) Мурали – один із різновидів сучасного вуличного живопису. Від звичайних графіті їх відрізняють зміст і масштабність. На думку багатьох, це справжні витвори мистецтва. Традиція стінопису в Києві як зовні, так і всередині будівель не нова. Зокрема, 1979 року відома майстриня петриківського розпису Марфа Тимченко разом із чоловіком Іваном Скицюком і дочкою Оленою створили ілюстрації майже до 50 казок у магазині іграшок «Казка».

(15–22) Сьогодні особливої популярності набули патріотичні картини. Найбільші з них можна побачити на Андріївському узвозі та на вулиці Боричів Тік. Їхнім автором є відомий стритарт художник із Франції Жульєн Маллан. На стіні п’ятиповерхової споруди зображено українку, її портрет доповнює пейзаж стародавнього Києва з украпленнями малюнків визначних пам’яток. Цей же майстер розписав будинок на вулиці Ольгинській: підлітки в одязі національних кольорів сидять спинами одне до одного й тримають ланцюг із підвіскою у вигляді українського герба.

(23–27) На стінописі «Я люблю Україну» зображено людину у вишиванці, долоні якої на тлі українського прапора складені у формі серця. Побачити малюнок можна у Виноградному провулку на Печерську. Цей патріотичний живопис створила команда «Uptown Team» – Максим Калмиков та Володимир Загородній із Вишгорода.

(28–31) Найвідоміший оболонський мурал – панорама Києва на вулиці Тимошенка, 13. Його автор – киянин Михайло Химич. Витвір вражає розмірами: 5 метрів заввишки та 27 – завдовжки. Майстер працював упродовж трьох місяців і витратив 15 літрів акрилової фарби.

(32–35) У центрі столиці, на бульварі Лесі Українки, з’явилося нове зображення – чарівна українка з вишиванкою. Це робота австралійського художника Ґвідо ван Хелтена, яку він присвятив красі наших жінок. До речі, цей настінний малюнок уважають найвищим у Європі – 42 метри.

(36–39) Місця для стінописів художники вибирають самі: знаходять потрібні за форматом і розташуванням, а потім отримують дозвіл в організаціях, що відповідають за благоустрій цієї території. Іноді авторам пропонують уже готові варіанти, вибрані заздалегідь представниками міської влади.

(40–46) Деякі кияни висловлюють думку, що такі малюнки виправдані лише на старих радянських спорудах – звичайних «коробках», яких багато в місті. Інші вважають, що доречність муралів залежить від того, де, на якій будівлі та в якому форматі вони виконані. Якщо це історична забудова, тоді категорично – ні; якщо житловий будинок непоказний, то настінний живопис, звичайно, прикрасить його. Головне, щоб був прихований сенс, спонука до роздумів, а не лише відображення авторової фантазії, зрозумілої виключно йому.

(47–51) До речі, у США стритарт розцінюють як облаштування міста. У Маямі, Сан-Франциско чи Атланті місцева влада залучає таких митців до благоустрою занедбаних районів, пустирів, парків і станцій метро. Є навіть спеціальні департаменти, що реалізовують ці проекти. Чому б не запозичити такий позитивний досвід?..

(52–54) Р.S. До речі, у рамках нового проекту City Art Гео ЛЕРОС у Києві, у парку ім. Т. Шевченка, поставили креативні лавки. Чим не об’єкти сучасного вуличного мистецтва?!

За О. Агарковою

На фото зображено київський мурал, що прикрашає будинок на


варіанти відповідей

вулиці Ольгинській

вулиці Тимошенка

Андріївському узвозі

бульварі Лесі Українки

Запитання 6

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

і виконайте завдання

 

Степове Ельдорадо

 

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-

1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І

(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.

Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа обратися з нею. У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.

Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій був похований великий вождь.

II

(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники, худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь, і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ

(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі

грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, заклопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!

Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV

(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було

домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гестії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце посідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з

хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ритуалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V

(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на околиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі, алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

Відомості про скіфів авторка черпає з писемних джерел

варіанти відповідей

Бориса Мозолевського

Александра Македонського

Геродота Галікарнаського

Плавія Сільвана

Запитання 7

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

і виконайте завдання

 

Степове Ельдорадо

 

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-

1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І

(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.

Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа обратися з нею. У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.

Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій був похований великий вождь.

II

(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники, худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь, і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ

(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі

грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, заклопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!

Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV

(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було

домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гестії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце посідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з

хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ритуалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V

(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на околиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі, алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів

У тексті немає мікротеми

варіанти відповідей

перемоги скіфів над персами

легендарне народження скіфів

релігійні уявлення скіфів

робота археологів зі скіфськими похованнями

Запитання 8

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

і виконайте завдання

 

Степове Ельдорадо

 

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-

1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І

(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.

Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа обратися з нею. У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.

Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій був похований великий вождь.

II

(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники, худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь, і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ

(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі

грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, заклопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!

Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV

(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було

домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гестії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце посідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з

хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ритуалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V

(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на околиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі, алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів


Відповідність грецьких і скіфських богів, згаданих у тексті, є правильною в усіх рядках, ОКРІМ

варіанти відповідей

Табіті - Гестія

Аргімпаса - Афродіта

Папай - Зевс

Арей - Геракл

Запитання 9

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

і виконайте завдання

 

Степове Ельдорадо

 

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-

1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І

(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.

Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа обратися з нею. У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.

Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій був похований великий вождь.

II

(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники, худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь, і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ

(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі

грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, заклопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!

Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV

(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було

домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гестії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце посідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з

хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ритуалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V

(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на околиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі, алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів


Загальну думку автора про долю скіфів найкраще окреслює крилатий вислів

варіанти відповідей

Все гине - слава не поляже (Т. Шевченко).

Хто взяв меч, від меча й загине (Біблія).

Щастя всіх прийде по наших аж кістках (І. Франко).

Миру не ждуть - мир завойовують (П. Тичина).

Запитання 10

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

і виконайте завдання

 

Степове Ельдорадо

 

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-

1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І

(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.

Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа обратися з нею. У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.

Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій був похований великий вождь.

II

(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники, худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь, і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ

(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі

грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, заклопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!

Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV

(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було

домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гестії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце посідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з

хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ритуалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V

(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на околиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі, алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів


Беручи до уваги те, що слово «ельдорадо» (El Dorado іспанською – «позолота») означає «фантастично багата місцевість, яку розшукували іспанці, завойовуючи Південну Америку», доречним можна вважати тлумачення заголовка тексту, наведене в рядку

варіанти відповідей

світ, заселений давніми божествами та підземними крилатими тваринами

простори українських степів, так і не підкорені войовничими скіфами

загадкова країна казкових скарбів, яка існувала на території України

земля неозорих просторів і неймовірних багатств, яка навряд чи існує насправді

Запитання 11

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

і виконайте завдання

 

Степове Ельдорадо

 

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-

1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І

(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.

Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа обратися з нею. У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.

Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій був похований великий вождь.

II

(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники, худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь, і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ

(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі

грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, заклопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!

Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV

(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було

домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гестії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце посідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з

хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ритуалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V

(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на околиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі, алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів


Прочитайте перелік підзаголовків до частин тексту, пронумерованих римськими цифрами.

Сини Геракла. Скіфські держави. Степові піраміди. Останні століття.

У цьому переліку бракує підзаголовка до частини

варіанти відповідей

ІI

III

IV

V

Запитання 12

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків)

і виконайте завдання

 

Степове Ельдорадо

 

(1-3) Унікальний Великий Рижанівський курган, що на Черкащині, у 1996-

1998 роках дослідили археологи. Досвідчені науковці не могли стримати захвату! Шар за шаром земля відкривала таємницю поховання знатного скіфського воїна...

І

(4-13) Славетний грецький герой Геракл на своїй колісниці мандрував неозорими степами Таврії. Якось уночі його коні зникли. У пошуках улюблених скакунів він дійшов аж до витоків Борисфену (так у давнину називали Дніпро). Тут чекала на нього зустріч із володаркою навколишніх земель, напівжінкою-напівзмією.

Вона викрала Гераклових коней, аби змусити славетного мужа обратися з нею. У неймовірного подружжя народилися три сини. Лише після цього Діва-змія віддала коней і відпустила чоловіка. Залишаючи сім'ю, Геракл передав дружині свій лук і заповів: той син, який зможе натягнути його, успадкує землі цариці. Старші сини не змогли впоратися й були вигнані на чужину. Лише молодшому це вдалося.

Звали його Скіф.

(14-15) Так оповідав «батько історії» Геродот Галікарнаський. Утім справжня історія скіфського народу була ще цікавішою.

(16-19) Під високим насипом кургану розташована поховальна камера, яка слугувала посмертною домівкою для вождя. Підземне приміщення розділяла навпіл глиняна перегородка. Одна половина камери нагадувала господарську комору, а в другій був похований великий вождь.

II

(20-25) У І тисячолітті до нашої ери на степових просторах Євразії, від Монголії до Дунаю, почався рух – нескінченними шляхами потяглися кибитки, вершники, худоба. У Великому степу з'явилися нові господарі – кочовики скіфи. Спочатку вони мешкали в степах Причорномор'я, Прикубання та Північного Кавказу. Але природжені воїни не могли довго сидіти без діла. Тож скіфів потягло на південь, і в VII столітті до нашої ери вони здійснили низку походів до Ассирії.

(26-29) Поява з півночі хмар озброєних вершників вразила навіть досвідчених ассирійських вояків. Правителі вирішили залучити тисячні скіфські війська на свій бік. І скіфи уклали союз із Ассирією, а через кілька десятиліть просунулись аж до кордонів Єгипту і протягом наступної чверті століття панували в Передній Азії.

(30-33) Панування це закінчилося після того, як Мідія та Вавилон перемогли Ассирію. Похизувавшись своєю силою майже сто років, кочовики вирушили на захід і наприкінці VII століття до нашої ери вторглися на південь України, знищуючи й асимілюючи тамтешніх кімерійців.

(34-40) Зоряним часом Скіфії стало IV століття до нашої ери, коли на просторах Північного Причорномор'я під егідою кочових скіфів склалося могутнє об'єднання різних народів, у тому числі землеробських. На цей час припадає розвиток торгівлі з Грецією та виникнення великих постійних поселень. Могутність скіфської держави багато в чому була пов'язана з ім'ям царя Атея. Він розширив свої володіння на захід і вів тривалі війни з македонським царем Філіпом II, батьком Александра Македонського. Грізний правитель-воїн загинув у кривавому бою 339 року до нашої ери.

ІІІ

(41-49) Скіфи перевозили військові трофеї на батьківщину, а після смерті вождів клали разом із ними в могилу. Якими були багатства тих правителів, можемо уявити, розглядаючи знахідки з курганів. Дослідників вражала величезна кількість золотих виробів у курганах і рівень їх виготовлення. Найдужче скіфи полюбляли зображувати тварин, тому їхнє мистецтво має характерну назву – «звіриний стиль». Однаково реалістично виглядали й земні тварини, і фантастичні – хижі

грифони та шляхетні крилаті коні. «Звіриний стиль» – це нескінченна кривава боротьба земних і фантастичних істот, така знайома і близька скіфському серцю постійна жорстока війна.

(50-56) Найвідомішою серед скіфських реліквій є пектораль, знайдена видатним українським археологом Борисом Мозолевським у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині. У цій нашийній прикрасі відображена скіфська модель світу: у нижньому ярусі – підземні крилаті тварини, а у верхньому – реальні земні люди, заклопотані буденними справами. У мініатюрних фігурках людей філігранно відтворені обличчя, одяг, м'язи... Можна навіть розгледіти отвір голки в руках кравця!

Така майстерність напівдиких кочівників не могла не вражати тогочасні народи.

IV

(57-64) У житті кочівників найбільшою сімейною та родовою цінністю було

домашнє вогнище. Саме його мала захищати богиня Табіті – аналог грецької Гестії. Її становище було навіть вищим, ніж верховного бога Папая («брат» грецького Зевса), якого кочовики вважали своїм прабатьком. Дружиною Папая була богиня землі Апі – та сама змієнога праматір скіфів, яка оженила на собі неприступного Геракла. Богиня плодючості Аргімпаса – тотожність Афродіти. Особливе місце посідав бог грози і війни Арей. Тільки йому скіфи споруджували спеціальні вівтарі з

хмизу, приносили в жертву коней, худобу і полонених.

(65-70) Найвідповідальніша робота археологів починається вже після закінчення розкопок. Ким був знатний небіжчик, похований з почестями й таємничими ритуалами? Комплексне дослідження поховання III століття до нашої ери дало підстави припустити, що тут був похований вождь скіфського об'єднання чи навіть номарх – керівник одного з лісостепових периферійних округів-номів, які з IV століття входили до складу Великої Північнопричорноморської Скіфи.

V

(71-78) Після смерті свого улюбленого царя Атея скіфи розгубилися. У 313 році до нашої ери македонський полководець Лісімах завдав кочовикам нищівного удару. Із заходу на них наступали фракійці й галати, а з-за Дону – сармати. Розміри величезної держави скоротилися до меж Криму та Нижнього Дніпра. Столицею «Малої Скіфії» став Неаполь Скіфський, руїни якого зараз можна відвідати на околиці Сімферополя. У III столітті нашої ери римський флот під командуванням Плавія Сільвана завдав скіфам жорстокої поразки. Справу довершили боспорські царі, алани й готи.

(79-85) Але й це ще не був кінець. Якось мисливці з войовничого племені гунів вистежували дичину на березі Меотійського озера (Азовське море). Раптом вони побачили чудового оленя, який увійшов у воду. Зачаровані, вони вирушили за ним і ... перейшли озеро через нинішню Керченську протоку. Так чарівний олень привів мисливців на скіфські землі. Гуни вирішили, що це було божественне провидіння. Більшість полонених скіфів вони принесли в жертву перемозі, а решту обернули в рабство.

(86-87) Так у 375 році після гунського нашестя завершилася тисячолітня історія величних і грізних скіфів. Владні й жорстокі, вони стали жертвами собі подібних.

За Н. Михайловою, журнал «Міжнародний туризм» 860 слів


Запропоноване фото є ілюстрацією до рядків тексту

варіанти відповідей

4-13

34-40

50-56

79-85

Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома

Створити тест