Пунктуація. Однорідні члени речення

І мені вже нічого не треба ні скарбів ні утіх ні жалів.

Чекає все і розпач і образа а рідний край нам буде чужиною.

Кожен кущик горбочок долинка все це було йому знайоме.

Усе попереду любов і цвіт і день і мла і ніч і паморозь туманна.

З кожним днем, для мене все рідніші ці гаї, і ріки, і поля.

З кожним днем для мене все рідніші ці гаї, і ріки, і поля.

З кожним днем для мене все рідніші: ці гаї, і ріки, і поля.

З кожним днем для мене все рідніші ці гаї і ріки, і поля.

І стежка у росах і тиха діброва то все моя рідна співуча земля.

Усе постава непорушна тоненькі ніжки розвилки рогів на його голівці усе було сама довершеність і краса.

Все забуваєм скруту і нужду і те здається що й забути годі.

Мерещились мені здаля ліси поля квітучі площі уся утрачена земля що за життя мені дорожча.

Тече вода в синє море (?) та не витікає.

Усі заговорили про вчорашню війну як про щось давно минуле, сповнене не стільки жахів (?) як героїчних подвигів.

Він бачив себе коло вагонеток з цукром (?) або біля апарата.

Вожак журно курликає над нашою хатою (?) над селом чи над містом (?) над полем чи над лісом.

Не слухала Катерина ні батька (?) ні неньки.

То шиє (?) то поре, а все ниткам горе.

Будь сміливий не язиком (?) а ділом.

Поїдь (?) допоможи матері.

Шукаю вже не щастя а поради.

Працею людина сильна і красива.

Ні вдень ні вночі не було йому спокою.

Ми маємо право на сум і любов.

і зависли над молодими садами.

заступивши темрявою небо.

які змусили все живе зачаїтися.

Присудки, Означення

Означення, Обставини

Додатки, Обставини

До лісу підходив Микола із лискучим вороним конем.

Без коня навіть шовкова дорога муляє.

Сидіти без діла − також важкий труд.

Ще звечора на обрії стояла важка сива хмара сріблився вгорі місяць мовчазливо дрімав ліс ніби до чогось прислухаючись.

Стомлений прибитий дощами шлях пахне дурманним пилом.

другому

третьому

п’ятому

сьомому

восьмому

Спокійне слово, погляд, увага так полегшують і помагають жити! (За М. Вінграновським).

Тужлива пісня зринає з сопілки, та не розважа сумного серця…        (М. Коцюбинський)

Я рідне слово люблю і шаную не лише тому і не тільки через те, що давно вже працюю на письменницькій ниві (За А. Бортняком).

Усе, що оточує нас і біля нас тече і росте, літає і ходить, — вода і повітря, гори і степ, птахи і звірі (За М. Вінграновським).

Велична, щедра і прекрасна мова, прозора й чиста, як гірська вода.

Тонкий крик дочки зливався з охриплим лементом матері, й розходився по хаті, й бився об стіни й слався по долівці.

Уві сні всі ті птиці зграєю вилися, й билися й кружляли над узголів’ячком Микити.

Тягнуться до сонця, і квіти, і трави, і віти кучеряві, і гори голубі.