Безсполучникове складне речення

За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори.

Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного юдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана.

М’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик, і знов було тихо.

Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше.

Шевченко застав лисянського дяка-маляра за роботою: він сидів у повітці і на дошці починав малювати якогось святого.

Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває.

У житах заблудилась дорога нагорбатились верби над нею за ними прокльовуються зорі. 

Після пам’ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився: він став передбачливіший та обережніший.

Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться: так по-дурному могли б загинути вони із Віталиком!

Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися обриви скель.

А вдома у нього справжнісінькі чудеса: цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне!

Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям.

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують.

Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити.

Кожна деревина має свій образ: ось цей в’язистий граб нагадує вузлуватого й міцного дядька Семена.

Кузька задки виборсався з-під порога, оглядівся й завмер од переляку: край розсадника, високо підкидаючи землю довгим писком, рився величезний вепр.

Тільки став, задер голову — птаха вже занепокоїлась, заворушилась.

Сіроманець уже не котився — його котив вітер.

Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину.

Минув рік, минув другий — козака немає.

Усі обличчя повернулися до Олександри усі очі втупилися в неї.

Гаї шумлять я слухаю.

Микола впізнавав і не впізнавав дівчину вона була не вербівська.

Струмки полощуть срібло тиші в росі купається трава.

Бери до серця і затям душа творця не переквітне.

Гляне холодною водою обіллє.

Подивилася ясно заспівали скрипки.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів.

Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання.

У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг.

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу з поля не вгавали перепілки в скирті не спалося мишам з озера сплескувала риба.

От і горобці зацвірінчали десь високо-високо либонь за хмарами чується пісня жайворонкова.

Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка.

Сій вчасно вродить рясно.