Безсполучникове складне речення

А М’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик, і знов було тихо. 

Б Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. 

В Хвилями струменіло сяйво місяця, спливало по листі червоного юдиного дерева, по білих колонах, по одежі султана. 

Г За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори. 

А У житах заблудилась дорога нагорбатились верби над нею за ними прокльовуються зорі. 

Б Після пам’ятної втечі у грозову ніч кінь дуже змінився він став передбачливіший та обережніший. 

В Вітер в гаї не гуляє вночі спочиває. 

Г Шевченко застав лисянського дяка-маляра за роботою він сидів у повітці і на дошці починав малювати якогось святого. 

А Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. 

Б Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. 

В У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. 

Г Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі. 

А А вдома у нього справжнісінькі чудеса: цієї весни хлопець сконструював у себе якусь особливу телевізійну антену, таку, що ловила й невловне! 

Б Але він не міг того зробити: кричати на вулиці не личить благородним дітям. 

В Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися обриви скель. 

Г Тільки Тоня як гляне в той бік, то мимоволі здригнеться: так по-дурному могли б загинути вони із Віталиком! 

А Кожна деревина має свій образ: ось цей в’язистий граб нагадує вузлуватого й міцного дядька Семена. 

Б Кузька задки виборсався з-під порога, оглядівся й завмер од переляку: край розсадника, високо підкидаючи землю довгим писком, рився величезний вепр. 

В Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити. 

Г Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують. 

А Менше вкусиш — більше ковтнеш. 

Б Дощ надворі — восени хліб у коморі. 

В А зійдеш на пагорб — перед тобою вдалині, за маревом сонця, блакитніє оте високе, вершечок мрії дитячої. 

Г Це ще не сльози — це квітуча вишенька. 

 А Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину. 

 Б Минув рік, минув другий — козака немає. 

 В Сіроманець уже не котився — його котив вітер. 

 Г Тільки став, задер голову — птаха вже занепокоїлась, заворушилась. 

А То не хмара — біла пташка хмарою спустилась. 

Б Вітер в гаї не гуляє — вночі спочиває. 

В Уже немає хмар — то табуни сполоханих, розпужаних диких коней скільки духу мчаться понад хатами. 

Г А ясновельможний на воронім коні блисне булавою — море закипить. 

А Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання. 

 Б У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг. 

В Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

Г Зелена отава царинок розцвіталася раптом вздовж Черемошу плив різнобарвний потік. 

А Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився. 

Б Життя тут просте й жорстоке побут суворий стихії лютують цілорічно в людини немає помічників самі лиш супротивники вороги. 

В Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця. 

Г А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки. 

А Йти йому з лісу не хочеться звик тут за літо серед зеленого шуму дерев тиші та ясного сонечка. 

Б Сій вчасно вродить рясно. 

В От і горобці зацвірінчали десь високо-високо либонь за хмарами чується пісня жайворонкова. 

Г Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу з поля не вгавали перепілки в скирті не спалося мишам з озера сплескувала риба. 

А Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво. 

Б На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають. 

В Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину. 

 Г Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен сидів у човні, бушля — на Арсенові. 

Верби й верболози сіро-зеленим туманом котилися по лугу та закривали подекуди воду.

Деревину смереки цінують за її м'якість і легкість, рівномірний білий колір.

Гриміли десь козацькії литаври, віки несли не раз залізний дар.

Глід, шипшина й терен дикий вмить без галасу і крику всю поляну оточили, нашорошили голки.

... різко загальмувала й спинилася.

... гуркіт луною покотився навколо.

... здіймаючи за собою куряву.

... розмальованого барвами літа.

... місяць сходить.

... навколо стає темно.

... діти ідуть у домівки.

... птахи летять у вирій.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Мені снилося я мельник у старому млині.

Твердо переконаний мир у світі таки буде.

Бринять бджолині крила гудуть вулики в лозах.

Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

Мені здається твої очі в мою душу світять з вишини.

Ще вчора тут було озеро сьогодні ж бачу пустку.

1 А 2 В 3 Г

1 Г 2 В 3 А

1 Г 2 А 3 В

1 А 2 Г 3 В

1 Г 2 А 3 Б

1 Б 2 А 3 Г

1 Г 2 Б 3 А

1 Б 2 Г 3 А

А Одна з них падала, друга підхоплювала її, здіймалась догори і бистро ламала лінію блискучих визубнів.

Б Жорна м'яко шамотіли по зерні; кіш трясся вгорі щось жалібно скрипіло.

В Соломія вхопила за гіллячки, Остап придержав пліт — і обоє вискочили на берег, втомлені й мокрі.

Г Та се була дурниця: вони були за кордоном.

А Всі товпились коло човнів кожний хотів скоріш зайняти місце, примостити свої клунки.

Б Вода кипіла під веслами, човни тремтіли й скакали на воді.

В Ноги в них тремтіли, груди важко дихали.

Г Вони йшли то шляхом, то стежками навпростець, намагаючись не звертати на себе уваги.

А Холодні роси сідають йому на постоли небо зачервонілось зорі зблідли.

Б Сильніше подиха холод зростають воли на морі пробиваються верхи з білої піни.

В Води простікали з верхів і ходять вже під ногами сонце простелило на небі свою корону.

Г Іван виходить на верх раптом холодно. 

А Палагна цвіла й веселилась Іван сидів і сох.

Б Сили покидали його життя втрачало смак.

В Його шкура почорніла очі запали ще глибше.

Г Тепер наче щось вступило у неї навіть у будень носила шовкові хустки.

А Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: у синьому океані біля його хати повз грушу пропливали білі айсберги.

Б Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо.

В Берег наближався, ліс виростав, і намети в затінку дерев збільшувалися.

Г Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав.