Читання мовчки "Несподіване знайомство" Олена Герасимова

Олена Герасимова

НЕСПОДІВАНЕ ЗНАЙОМСТВО

На тлі пишного палацу Софійка позувала наче

королева. Очі розбігалися, до вух заскакували уривки

фраз різними мовами, уява щедро малювала картини

самого серця палацу. Софія ненароком наштовхну-

лася на дівчинку.

— Unnskyld meg, Унншюльд май, — вибачилася

Софійка.

— Det gar bra! Alt і orden! Де горь бра! Алт і орден!

(Усе гаразд!) — заспокоїла дівчинка.

Її довгі косички кольору полум’я були акуратно

перехоплені стрічечками. Жовтою і блакитною — Ти ба, як наш прапор, — майнуло в Софійчиній

голові.

За мить погляд зупинився на ляльці, яку тримала

руда дівчинка. Лялька була вельми незвичною. Схожа

на оберіг. На ній була сукня, яку Софія десь бачила…

Згадала — на сторінках підручників, де розповідали

про князів Київської Русі.

— Ти українка? — здивовано запитала Софійка.

— Так, я українка. Норвезька українка. І норвежка,

й українка.

Така відповідь збила Софійку з пантелику. Однак

«норвежка і українка» швидко підхопила ініціативу

розмови.

— Я Богданка. Будьмо знайомі.

— Софія, — простягла свою руку дівчинка у відпо-

відь. Софійці кортіло розпитати Богданку про все-все

негайно.

— Та нічого особливого в мені нема, — дещо знія-

ковіла Богданка від такої несподівано великої уваги.

— Звичайна собі дівчинка. Я народилася в Осло, мій

тато — норвежець, а мама — українка.

— То ти й не жила в Україні?

— Ні, ще не жила, тільки в гості до бабусі й дідуся

їздила.

— Це мама тебе навчила розмовляти україн-

ською? — поцікавилася Софійка.

— Мама. А бабуся — співати. А ще я ходжу до укра-

їнської школи, — гордо сказала Богданка й відкинула

свої косички.

— Тут є українська школа?

— Авжеж! Але до школи ми ходимо не щодня,

а в суботу. Це школа вихідного дня. А знаєш, як називається моя українська школа? — примружи-

ла блакитні оченята Богданка і, не дочекавшись

відповіді, підняла над головою свою ляльку.

— Моя школа називається… Ось, як її, Еллісів!

Софійка взяла в руки лялечку й уважно роздивля-

лася.

— Схожа на принцесу. Чарівна. Такі не продаються

у крамницях?

— Ти майже вгадала, — загадково усміхнулася Со-

фійчина нова подружка.

— Це — королева Еллісів, дружина короля Норвегії

Гаральда Суворого й дочка київського князя Яросла-

ва Мудрого, — відповіла Богданка. — Цю ляльку зро-

била наша вчителька з української школи пані Ніна.

Пані Ніна — лялькарка-чарівниця.

— Донька Ярослава Мудрого була королевою Нор-

вегії? — запитала Софійка. Вона бачила зображення

дочок князя Ярослава в Софійському соборі в Києві,

але особливо про їхнє життя не знала.

— Так, а потім і Данії, — вибач, мушу бігти, батьки

кличуть. Запрошую тебе до нашої школи. Там я більше

розповім.

Софійка була вражена. Голова повнилася загад-

ками. Дочка Ярослава Мудрого? Королева Норвегії?

Школа «Еллісів»? Негайно треба все з’ясувати.

Раптом до неї звернулися:

— Jente, duke! Єнте, дукке! (Дівчино, лялька!) —

сказав якийсь чоловік і показав на траву.

— Та це ж Богданчина! — збагнула Софійка. — Тато,

мамо, це Еллісів — донька Ярослава Мудрого і коро-

лева Норвегії! Уявляєте? Це мені Богданка розповіла.

Вона тут живе, але її мама українка…

Так Софія не вгавала аж до трамвайної зупинки.

Що тримала руда дівчина у руках при знайомстві?

За національністю Богданка була...

(декілька варіантів)

Де народилася руда дівчинка Богданка?

Як називалася українська школа до якої ходила Богданка?

Школа Еллісів була...

Як звали вчительку з української мови, яка була лялькаркою-рарівницею?

Богданчина лялька була схожа на ...