Цитування. Розділові знаки

1. “Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування” (Панас Мирний).

 “Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ. Дав цю мову і наказав пильно, свято оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти разючої” (Тичина Павло. З минулого — в майбутнє.— К.: Дніпро, 1973, с. 303).

“Запашна, співуча, гнучка, м илозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів — скількома епітетами супроводиться визначення української мови!” (О. Гончар, стаття “Цвіт слова народного”)

 “Іван Франко підкорив свою титанічну працю ідеалові свободи і рівності… Він сам написав стільки, скільки, мабуть, написали всі українські літератори дожовтневих часів…” (Д. Павличко).

Не можна уявити собі письменника, який не любив би своєї мови, не пишався б нею, не розумів би безмежної могутності мови.

"...Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово", —

сказав у тяжких, нестерпних умовах царської кріпосницької Росії Шевченко. (М. Рильський.)

“Що є свобода? Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не золотеє: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото” (Г. Сковорода).

 У своїх сонетах Рильський часто висловлював “пейзажем те, для чого слів нема людських”. (Д. Павличко.)

 Слово для Лесі Українки — це “гострий, безжалісний меч, той, що здійма вражі голови з плеч...” (П. Тичина.)

Говорячи про покликання людини на землі, Максим Рильський проголошує “Яке глибоке щастя — жить, буть гідним імені людини, народу й людськості служить!”

“Борітеся — поборете, вам Бог помагає!” — закликав Тарас Шевченко.

 “Лиш праця,— підкреслював Іван Франко— світ таким, як є, зробила”.

 Шевченко оспівував безсмертя Прометеєве, його розшматоване серце, що знову оживає і сміється знову. (О. Гончар.)

Адріана, відірвавши обличчя від долоні, запитала Леоніда, чи він читав “У пошуках утраченого часу” Марселя Пруста.

Тоді й каже Кармель мамі, що я скрізь, де не піде, де не поїде, бачить убогих людей, бідаків роботящих.

Я, спинившись, привітався до діда.

 Підвівши голову, боєць запитав, де санпункт.

кома

тире

двокрапка

лапки

кома

крапка

лапки

двокрапка