Формат ЗНО

вітчим

добуток

загадка

виразний

шістдесятьма чотирма

двохста тридцяти

семистами дев'яноста

шіснадцятьох

група по захисту тварин

працює по графіку

робота по підготовці до ЗНО

заходили по декілька осіб

головуючий на зборах

початкуючий поет

плакуча верба

діючий закон

У нас завжди повен дім гостей.

Попрощавшись, дівчата пішли понад берегом, а ми польовою дорогою.

Від такої розповіді Максима всім стало трохи лячно.

Найкращий подарунок для мам - квіти.

Весна одягне в листя віти дуба.

Навесні ми з трепетом чекаємо прильоту лелек.

Найдорожчим над усе для кожної людини є свобода.

Все густішими ставали вечірні сутінки.

Вечірнє сонце, дякую за день.

Нас вабила краса весняного степу.

Ніколи не чекайте дива - зробіть його самі!

Не рад явір хилитися - вода корінь миє.

Життя прожити - не поле перейти.

Люди різні між нами бувають - симпатичні, гарні, чудні.

Людині потрібна не потворність - краса!

Сонце сховалося за обрій і вечірня тиша повільно опускалася на землю.

Десь над Ташанню у вербах шумів вітер і глухо клекотіла вода.

Бузковий серпанок огортав садки і солов'їні співи лунали навколо.

Йому ледь виповнилося шістнадцять і увесь світ лежав перед ним у своєму мінливому розмаїтті.

Перед нами стелиться неозоре поле і видніються зорані суги на ньому.

Мені, мабуть, не недокучить нагадувати, що хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.

Сонце, цілий день закрите хмарами, надвечір вибилося зі своєї неволі і, сідаючи за гору, обливало червоним світлом усе село.

Десь далеко щасливіший від Шептала кінь п'є сонячний ранок, і в прозорім кориті зня того ранку лишається все менше, на самому денці.

Ми нахилили обличчя над урвищем вниз, і, коли очі наші добігли, минаючи хаос поламаних скель, до берега моря, ми уздріли, як воно тріпалось тихо в сітці яскравих бліків.

Сиджу і слухаю шум вітру, перебираю в пам'яті дні своєї юності, налаштувавши струни своєї душі на ліричний лад.

Народ скує собі долю, аби тільки не заважали.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Українські пісні - це глибока криниця, з якої черпаємо свою духовність.

Хоч би як не було важко людині, надія завжди тріпоче в її серці.

Душа лине в дитинство, бо їй там найтепліше.

Чіпляючись за приполи хмари, грім зависав між небом і землею.

Ясний місяць зблід, засоромившись зірки та червоного ранку.

Уклонившись гречно, повів розмову польський посланець.

Заплющивши очі Степан піддався сумніву, що колисає душу.

Завантаживши останню мажару, Джаміля довго дивилася на захід сонця.