11- Б 16.02 Кома і крапка з комою у складних реченнях

Так по зимі проходять весни і по грозі сіяє синь.

Навколо стояла така тиша що чути було золотий дзвін переджнивності.

Треба слову радощів додати щоб уміло душу звеселять.

Матері все життя вдивляються нам услід вирядивши в люди.

У всіх людей одна є спільна мова братерська любов.

Осінь сумна (?) та весело жити.

Чи то праця задавила молодую силу (?) чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила.

Що таке присудок (?) і чим він виражається?

Світлу тишу лиш коники сюрчанням прошивали (?) та синички, стрибаючи в гіллі, наладжували голос на осінній.

Зима невелика (?) та рот в неї великий.

Я у думках до мами пригорнулась (?) і стало так гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята (?) а згори валив і валив лапатий сніг.

Душа моя плаче, душа моя рветься (?) та сльози не ринуть потоком буйним.

Теплий день розхлюпує блакить (?) і ластівки купаються в промінні.

Над ними білка їсть горішки (?) і стука, стука дятел-птах.

заводячи в гаю пісню веселу.

вітер заводить в гаю пісню журливу.

тому вітер заводить в гаю пісню журливу.

і вітер заводить в гаю пісню журливу.

хоч вітер заводить в гаю пісню журливу.

Хата, що стала для мене прихистком розміщувалася вище за інші.

Якщо молодший ні з чим не криється, старший не повинен дорікати.

Цілком у твоїх силах зробити, щоб світ довкола став трішки кращим.

З’являться нові машини, рушієм яких буде електромотор і водневе паливо.

З-за дерев, які оточували озеро, проблискувало світло.

Думою тугу розвію, щоб був я завжди таким, яким мене мати й благословила в світи.

Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити...

Є велика різниця між тими, хто розумний і хто інтелектуал.

Пройшло немало років, як погас вогонь війни, і вичахли гармати.

Бери стільки, скільки можеш підняти, інакше надірвешся й утратиш усе, що маєш.

1

2

3

4

Думаю про те, хто вмикає зорі й хто їх вимикає.

Люди носять із собою ліхтарі, щоб краще бачити.

Якщо не знаєш, що робити роби хоч те, що можеш.

Якщо ви хочете збирати мед, не перекидайте вулика.

Сад стояв по коліна в тумані, який повільно спадав усе нижче й всотувався в землю.

Ми ще не пізнали світу, у якому живемо.

Зернина, що лягає в грунт, не журиться, коли і що з неї виросте.

Для того, щоб млинець не прилипав до сковороди, треба її змастити маслом.

Хто хоче мати друзів той повинен діяти, не шкодуючи сил і часу.

Будинок має таємницю, про яку перехожі навіть не здогадуються.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Хтось шарпнув двері і вони розчинилися навстіж.

Учися як слід то й добро буде.

Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе.

Мабуть батько ще більше посивів і мати ще дужче зігнулась.

То шумів зелений лист то в вінку мінився золотом ряст весняний то золотим дощем лились пісні.

Дерева мене чекають і падає лстя на стежку і падають зорі в долоні і падає сон у траву.

Є в коханні і будні і свята є в ньому і радість і жаль бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль.

У городі де грають струни п'яні де вічний шум де вічна суєта я згадую слова твої неждані.

Ось сонечко світить надворі сніг біліє цвірінчать горобці.

А літо йде полями і гаями і віє вітер і цвіте блакить.

На білу гречку впали роси веселі бджоли одгули замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Коли осінь вмирає на сивому-сизому вітрі ми старієм на рік і немає на долю управи.

Минула тривожна беззоряна ніч і там де попелясті сніги єдналися з небом почав відділятися світанок.

Од зеленого берега ніби повіяло холодком холодок ніби лащився до лиця милував його влив в тіло розкіш життя почування радісне безклопітне й безжурне як сама молодість.