Кома й крапка з комою в складному реченні

1

2

3

4

Лицемір це людина, яка вбила обох батьків і просить зглянутися над нею посилаючись на те, що вона сирота.

Лицемір — це людина, яка вбила обох батьків, і просить зглянутися над нею посилаючись на те, що вона сирота.

Лицемір — це людина, яка вбила обох батьків і просить зглянутися над нею, посилаючись на те, що вона сирота.

Лицемір — це людина, яка вбила обох батьків, і просить зглянутися над нею, посилаючись на те, що вона сирота.

Тебе нема і дні як ночі і сад хитається в журбі.

Дніпро неспокійно шумить і реве і хвиля берег миє.

Хай вітер знамена колише й співають в садах солов’ї!

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад. 

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття.

Прилинув вітер і в тісній хатині він про весняну волю заспівав.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Де-не-де сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

Я іду до гаю і в блакить безкраю серце моє лине й птицею співає.

Бліді на небі гасли зорі і вітер плутався в мережах верховіть.

І от у синій глибині небес затріпотіли зорі й виплив місяць.

1

2

3

4

Мені мабуть не надокучить нагадувати що хто не знає свого минулого той не вартий свого майбутнього.

Надію в хаті поважайте її на видному тримайте бо де у хаті вона є туди і щастя забреде.

Соломія міркувала що коли брати в ліву руку плавні мусять швидко скінчитися бо в той бік вони простяглися недалеко.

Ви скажіть своєму пану що заплати не бажаю бо коли я що дарую то назад не забираю. 

Народ що не знає своєї історії є народом сліпців.

Кохання яке боїться перешкод не є коханням.

Усі вмирають та не всі по смерті вічністю живуть.

Набігли хмари задощило і вітер трохи посилився.  

Людське в людині це найвища цінність і дар цей треба всім нам берегти.

По узліссі й на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава.

Затріщало бризнуло росою гілля і ним бійці почали маскувати машини.

Не сплять лише цвіркуни та фонтани й кліпа очима зоряне небо. 

Тут берези з вітрами шуміли в зелених гаях і над ставом схилялась гіллям молода яворина.

Земля тремтить у млості і ронить пелюстки і невідомі гості злітаються в садки.

Край неба на заході почорнів і незабаром посунуло важке громаддя хмар.

На добрий врожай не було надії і серце хліборобів проймала тривога. 

Кожен розповідав про найцікавіші бувальці, і в них вимальовувався колективний життєпис, переснований родинними турботами та вболіваннями.

Небо над степом чисте і літак, як рибина, пішов угору, крізь прозору океанну блакить

Палить сонце, і весь простір завуальовано інеєм.

Блискають тільки гострі, колючі згуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт.

Шибки мов у пропасниці тремтять від ревиська моторів і стіни так само вібрують.

Витьохкував у березі соловей і десь співали дівчата.

Безлисті чорні дуби та гриби в лісі рельєфно чіткі і в прогалинах між стовбурами погляд летить далеко.

Навкруги була пустка самотній ліс і не видно було живої душі

розкидаючи рожеві плями по піску.

  і тепло разом із собою забирало.

  і надворі починало вже темніти.

  ніби пірнало в безкрає море.

  і накладало ніжні сліди на берег.

1

3

2

4

5

 Ці святі простори вічні і вічний тут народ живе.

  Уже потемніли степи і сутінки стали густими!

  Квітує сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на півсвіту.

  Полоще чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.