Контрольна робота.

Шепочеться діброва, та вечірні пливуть небеса

Хлопці і купалися, і дрімали, а сонце ще високо стояло

Все спить, однак вже я не сплю

Осінній день короткий, але сьогодні він згасав надто повільно

Так буває лише ранньої весни, коли пробуджується степ і розімліла  

    від сонця земля сповнюється чарами материнства. 

Вночі, коли небо і ріка стали зоряною єдністю, вони повертались додому

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи

Чекаю дня, коли тобі скажу, що ця строфа нарешті досконала

Над усім світом стояла така благословенна тиша, що було чути, як кущики

         жита ронили краплі роси.

Якби ми були дружніші, люди не знали б, як важко переживається самота.

Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя 

   будило рух і гомін між людьми.

 Коли я був хлопчиком на Десні, мені хотілось, щоб дикі птиці сідали 

   мені на голову і на плечі не тільки в снах

Я в давню істину увірував глибоко (?) найвища мудрість в простоті високій

Душевна людина як гарне дерево (?) дає затінок, годує, зогріває.

Пора до двора (?) сходить місяць і зоря

Вже купол на Аскольдовій Могилі зійшов хрестом (?) розцвів золотоквіт! 

Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють, між ярами, над ставами, верби зеленіють.

Нещасна мати сповила його малого й зажурилась, і цілу ніченьку вона за сина – кріпака молилась.

 І виріс він, і кобзу взяв, і струн її торкнувсь рукою – і пісня дивна полилась.

Нехай собі ллються, чуже поле поливають щодня і щоночі, поки, поки... не засиплють чужим піском очі…