Контрольна робота №3 з теми «Синтаксис»

Від козаччини до Чорнобиля - усе українське життя стає епосом.

Весна - художник дуже знаменитий.

Нашу індивідуальність створює пам'ять.

Митець - створіння примхливе й складне.

Од переляку на його лобі виступив холодний піт.

Бурлаки завернули в яр на відпочинок.

Палаюче сонце висить над степом.

Кулі прошивали повітря щоразу густіше.

Сльзи гарячими солоними струмками побігли по щоках дівчини.

Холодний вітер різкими голками впивався в обличчя.

вітер тихо гойдає засніжені квітами віти.

Старий віл не піде на ріллю.

Жваво, з козацькою енергією заходився Семен ставити хату.

Мій брат став дизайнером.

Сократ почав промовляти знову.

Ми почали співати в один момент.

коли ми повернулися з екскурсії.

як і очікуваного декілька днів сонця

проте клекотав сильний прибій

Гасне заграва і багряний відблиск на снігу згасає.

Природа позбавлена тепла і сонця готувалася до зимового спочинку.

Скрізь снігові замети а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Пустка була навколо і все було незнайоме.

А

До кімнати весело вбігли близнюки, які міцно трималися за руки.

Б

Угорі тужливо озвалися журавлі, які вже взяли літо на свої крила.

В

До годівниці прибігала сарна, яка потоваришувала з нашим козеням.

Г

Мою увагу привернули комахи, що яскраво світилися серед трав.

Д

Надвечір ожили яскраві квіти, що прив’яли за день на сонці.

А екскурсоводом було наведено невідомі факти про неї.

Б усі експонати вразили нас своїм різноманіттям.

В уважно слухайте гіда, робіть короткі записи.

Г наші знання з історії були дуже доречними.

Д це чудова можливість поринути в минуле.

Я люблю, як , буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Зблиснула у світлі фар течія річки, що сонно перекочує хвилі й молочно спалахує в темряві.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.

До замку підходили аж наступного вечора, бо туман не сходив усю ніч і тільки вранці упав на землю, прибитий дощем.

Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими і здоровими вербами.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав уже землю срібним снігом.

Гасли вікна, бо вже синій день дивився крізь намерзлі шиби до кожної хати.

Ми все життя утікаємо від печалі та горя, як утікають хвилі від штормового моря.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Пам`ять могла б убити нас, якби не мала рятівної властивості забувати.

Не боїться любов розлуки, не дається печалі в руки, хоч за те не дають медалі.

Темно, душно, парно, як буває душно і парно літньої ночі перед дощем.

Замки завжди на горі стоять, бо так величніше і неприступніше.

Згинув би, напевно, люд нещасний, якби погасла та маленька іскра любові братньої.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей , робить їх братами.

Подвір`я аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Вітри гуляли по степу, що лежав тепер буйний, вилинялий, як пустеля.

Чайка у дивовижний терплячості все ще біліє на темнім уламку граніту, через який уже раз у раз перехлюпує хвиля.

Далеко від степу люди чули, як стугоніла земля.

Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля.

Ні людей, ні хат не було, але смужка синього диму снувалась поміж деревами.

То комиш упаде в око, то дим тріпоче в повітрі.

Картатий вечір упав на причілок, і в місячному сні притихли збезлюднені сіножаті, ниви й білі хмари за нивами.

часу

способу дії

означальне

з'ясувальне 

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут. (М. Коцюбинський)

Ще високо над обрієм стояло сонце, коли гребці закінчили згрібати сіно. (Ю. Збанацький)

На серці було так легко, як часом у малої дитини гарного погідного ранку. (М. Коцюбинський)

Пташки, що влітку так співали, ірй вже поодлітали. (Є.Гребінка)

Куди серце летить,туди й око глядить.

Виспівує та щебече, поки місяць зійде.

Той друзів не має, хто себе надміру любить.

Знай, що терен груш не родить.

Я вірю в ті чари, я вірю в ту силу бо серцем їх почуваю.

Хоч, не рідний син Ярема, а щира дитина.

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали.

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

На небі тремтіли ще досвітні зорі, коли зимовий ранок засівав над землею срібним снігом.

Коли сонце золотим чкрвінцем викотилось на блакитний поділ, чари ночі разом розтанули.

Коли б у людства не було фантазій, було б стократ на світі легше жить.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

За річкою Прип’яттю

У селі Семигори

На станції Жмеринка

У місті Сумах

Слова то наші гармати.

Сім і три десять.

Життя прожити не поле перейти.

Озеро як море.

присудок

підмет

обставина

непрямий додаток

Ці предмети в кімнаті будять у мені давні спогади.

Учитель мусить вчитися все життя.

Як на мене, я стала зовсім іншою.

Класн керівники схильні проповідувати на виховних годинах.