Стилістика складних речень. Стилістика з різними способами вираження чужого мовлення

Мудрість, кажуть, приходить з роками

Про людину кажуть, що вона велетень, бог, гігант.

Наче зачарований велетень, стояв ліс, опушений білим інеєм.

Грими, моя пісне могутня, ясна, на всім українськім роздоллі.

Мова українська сповнена поетичної грації і тому досить важка для перекладу.

Доба Мазепи це час економічного політичного і культурного відродження України після Руїни.

 Тема матері завжди була є і вічно залишатиметься актуальною 

як  у народних піснях так і в професійній творчості.

Треба зазначити що економічних понять в останні десятиліття з’являється

 все більше і більше.

Жовто-блакитні барви символізують дві першооснови буття дух і матерія добро і зло вогонь і вода батько і мати.

Я у думках до мами пригорнулась і стало гарно й затишно мені.

Теплий день розхлюпує блакить і ластівки купаються в промінні.

Свинцем набрякли сиві хмари і сонце зникло якось враз.

 Від пісні журливої дуб сколихнувся і лелеки здригнулись вві сні.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

так що настрій зіпсувався на цілий день.

бо кожен з нас почувався досить невпевнено.

 проте погода посприяла нам і цього разу.

й обговорювати можливі перешкоди

передчуваючи серйозні ускладнення.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.

Духовність – озонова пелюстка, що так бережно огортає планету

 й не дає  зруйнувати життя.

 Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі.

1Г 2 Б 3В 4 А

1 Д 2 А 3Б 4 В

1 Г 2 Д 3 Б 4 А

1 В 2Б 3 Г 4 А

1 А 2 Б 3 Д 4 Г

1 Б 2 А 3 Г 4 Д

1 А 2 В 3 Б 4 Д

1 Г 2 А 3 Б 4 Д

 Усіх, хто живе в Україні, має об'єднувати в суспільство

 українська мова, котру треба знати.

Скажи мені, всесильна мово, з якого джерела буття тече струмок, 

що зветься Слово, в ріку несмертного життя?

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо

тулиться до нього дитина.

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні

не каламутять, не забруднюють душу.

Хоч проживи сто і двісті років, Київ пізнати повністю неможливо,

бо в кожного він свій, особливий, самобутній, неповторний.

Перемелеться лихо добро буде.

 Вовка боятися в ліс не ходити.

Раніше встанеш більше діла зробиш.

Сказано велика птиця горобець.

Любиш їздити люби й сани возити.

1 Б 2 В 3 Г 4 А

1Д 2В 3А 4 Д

1 Б 2 В 3 Д 4 А

1 А 2 Д 3 Б 4Г

Демократія тим і добра, що при ній не держава руйнує людину, а людина будує державу і саму себе.

Пігмей бажа високим буть на зріст, порядним хоче виглядати злодій, завжди злочинець – на ділах добродій.

Преславне українське слово звучить у серці у моїм, бо мова – хліб, а не полова: я чув її із уст батьків.

Шануймося, бо одна у нас усіх Україна й життя у кожного одне!

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов'я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким.

«Життя мені всміхалося, - говорив Франко, - а діти були промінням».

«Добрий вечір вам»,- заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, – сказав сам собі Василько – щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Коли я сита, то така я добра»,- ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: «Як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру».

Ти до землі всім серцем прихились мені шепоче рідна Україна.

Учітеся ти нам прорік борітеся з ярмом неволі.

 Доводила одна нікчемність що підлабузництво це чемність.

Ти доросла людина часто кажуть мені.

Ну, словом, листя розпустили всі назустріч живодайному дощеві.

Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки».

Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

У романі «Собор» Олесь Гончар порушив важливі проблеми сучасності,

 адже «Нема країни кращої, ніж правда», – як сказав один із героїв твору металург Іван Баглай.

З болем пише Т. Шевченко про українське село: «Чорніше чорної землі блукають люде».