Контрольна робота з теми "Складне речення. Пряма мова"

Сосни зашелестіли і стало тихо-тихо...

Стоїть в задумі сива мати а листя пада золоте

Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще дужче зігнулася

Гаснуть у плавнях летючі комети і тихо вмирає на заході ніч

Із саду спілі пахнуть абрикоси і хата хлібом дихає гарячим

Було ясне надвечір’я і сонце ще не сіло за ліс

Ані шелесту не було чути ані колихання не було помітно

Сулима подав знак і війська приготувалися до штурму

Мене водило в безвісті життя та я вертався на свої пороги

Веселий день давно вже одгорів і даль доносить пісню журавлину...

То вітерець дихне по ниві то коник в житі засюрчить...

Удалині хиталися дерева і синів задуманий прибій

Уже давно стояла ніч і виблискували на небі зорі.

Я іду осіннім парком і лагідно шелестить опале листя.

Скільки людей і які вони різні!

Довкола хати цвів бузок і росли величезні яблуні.

Довго-довго ходило сонце і цвіло надвечір’я червоне

І видзвонює жайвір у полі, і цвіте зачарований світ...

Ще над Дніпром клубочиться задуха, і пахне степом сизий деревій

Блискавка блисне – і камінь трісне

Якби композитор хотів сказати щось словами, він тоді не писав би музику.

Музика може змінювати світ хоча б тому, що вона може змінити

людину .

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти .

Вечірнє сонце, дякую за всіх котрі нічим не осквернили душу

Коли людина знає свої справжні достоїнства й вади, їй легше до-

могтися успіху в будь-якій роботі.

Я з тих країв де над Дніпром цвітуть, шумлять гаї, де з дня наро-

дження мені співали солов’ї.

Над світом стояла така благословенна тиша, що було чути, як

кущики жита ронили краплі роси.

Незважаючи на те, що часу було досить, майже всі пасажири

кинулися бігти до своїх вагонів.

Маланка заплющує очі – і їй здається, що то шумить колосом

нива і серп черкає по стеблу.

Усі події, які трапляються з тобою і всі люди, які тебе оточують,

з’являються у твоєму житті тому, що ти притягнув їх туди.

Коли зграя залетить далеко й у тумані стане тихо, я зупиняюся й

наслухаю, що робиться попереду.

Я ладен стати й грудкою земною, аби шуміла поруч десь ріка і

небо голубіло наді мною.

Там де у росах стелиться трава, ти ходиш над рікою таємниче.

Скажи, з якого краю до тебе, сонце, підійти ?

Бо народу, що втратив мову більше нічого вже втрачать.

В цьому саду я виросла, і він мене впізнав хоч довго придивлявся.

1

2

3

4

Уже зовсім завесніло вже жайворонки виспівували в полі.

І я збагнув світ добрий і великий.

Діла добрих оновляться діла злих загинуть.

Ліс рубають тріски летять.

Вітри піснями захлинались ліси шуміли навкруги.

Я пам’ятаю сніг на землю падав і припадав до мерзлої землі.

Висохне криниця узнаєш ціну водиці.

Сумує хата вже не йдуть до неї.

Трапиться слово зрадливе – геть його, сину, гони!

Я до моря вийшов рано – море спить.

Погляну на березограй – аж серце завмирає.

Не плюй у криницю – пригодиться води напиться.

Я знаю кожній дитині потрібна ласкава увага батьків.

Є мудра книжка не жалій годин.

Зійде сонце утру сльози, ніхто не побачить.

Вітер війнув листя з клена жовте, жовтаво-золоте полетіло.

...закувала зозуля.

...пішла луна гаєм.

...прилетівши до віконця.

...затріпотів крильцями.

«Це дуже талановитий хлопець. Працює в мене інженером» – ска-

зав Андрій.

У грудях б’ються вдячності акорди, вуста шепочуть: «Дякую, Гос-

подь!»

«Не барися, мій синочку, швидше повертайся!..» – старий сказав

та й заплакав.

Я взяв мікрофон і наказав: «Усім приготуватися до зйомки ! »

«Кості ломить», – бабуня каже й додає: «Буде дощ завтра».

«Кості ломить, – бабуня каже й додає, – Буде дощ завтра».

«Кості ломить, – бабуня каже й додає: – Буде дощ завтра».

«Кості ломить, – бабуня каже й додає: – буде дощ завтра».

«Це моя наречена. Погуляєте взимку на нашому весіллі, якщо бу-

демо живі й здорові», – усміхнувся до них Сагайдачний.

«Не біда, – поет відмовив, – як ти й сам з дороги звернеш, бо, як

рими повтікають, ти мені їх не завернеш».

«Так далеко? – подивувалася Роксолана. – Хіба можна простежи-

ти свої корені аж у таку далеч?»

«Сідай, пане полковнику», – промовив чернець. – «Прости мене сам

і проси простити все наше славне товариство».

Панас Мирний писав, що моє невеличке серце ще змалечку пести-

ла любов до тебе, обездолений краю.

Панас Мирний писав, що його невеличке серце ще змалечку пес-

тила любов до тебе, обездолений краю.

Панас Мирний писав, що його невеличке серце ще змалечку пес-

тила любов до обездоленого краю.

Любов до обездоленого краю ще змалечку пестила невеличке серце

Панаса Мирного.

Сива пелена заслала поле, й ця пелена схожа на м’якенький,

розсіяний у повітрі попіл.

«Дивна дівчина, – думалося йому раз по разу, – Такої я ще й не

видав ніколи ! »

Не знатимеш що таке туга за рідною землею, коли ти не покидав її.

Тече вода в синє море та не витікає; шука козак свою долю, а долі

немає.

В душі моїй печаль стоїть неждана в проміннях пам’яті – обличчя дорогі.

І вже коли ти похитнувсь у слові, вважай що похитнувся у собі .

А вітер хмари позганяв ось-ось шугне на землю злива.

І є таке дивне щастя днини ясної ради соколом з неба впасти

Десь пливуть дощі по шибках і бредуть сніги в полях.

Достигла нива колосиста і зріють яблука в саду.

Кажуть, літо буде холодним і врожай не порадує нас.

Несподіваний ривок і ми відриваємося від землі.

Невідомий нікому я сідаю на лавку, слухаю.

Усіяна колосками земля пахне літом.

Виднівся гай пронизаний пасмами світла.

Злякані громовицею птахи позатихали в лісі.

Не спитавши броду не лізь у воду.

Не піднявшись на гору не побачиш долини.

Чоловіки деякий час стояли задумавшись.

Хлопці прокинувшись одразу взялися до роботи.