Контрольна робота з української мови "Відокремлені члени речення. Розділові знаки при відокремлених членах речення"

Не побивайтесь за минулим побитим шашіллю зневір.

Зазнаючи прикрощів я відмовляю собі у всьому окрім їжі та питва .

Справді всяка страва і пиття корисні і добрі є але знати треба час місце міру й особу.

Найважча частина роботи зважитися розпочати її.

Сахається душа почувши раптом тихі кроки щастя.

Щодо культури то вона публічна створена для відкритого існування.

Усередині книги крім сторінок тексту є титул перша сторінка книги.

Філософія викладена в афоризмах неспростовна.

Щасливиця я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні.

Не годуй словами замість хліба.

Саме вона праця є тією енергією яка рухає крила народу його душу й думу. 

Забреду запорошений квітами задзвоню в синю чашу небес обніму лебединими крилами все навкруг... 

На думку Дмитра Чижевського філософія серця – це специфічна українська риса.

Літа як стрілки не переведеш, життя як гирю часу не підтягнеш.

Без будь-чого обійдеться людина, окрім людини.

Відповідно до закону, прогресивного розвитку, люди з віком стають мудрішими, а суспільство – кращим.

Можна обманути всіх, окрім одного – того, хто дивиться на тебе з дзеркала.

Чесний: замість багатства, наживає ворогів.

У нашій лоцманській слободі, замість тополь край шляху виросли металеві щогли, вищі за всяку тополю.

Людина, зациклена на власній персоні і на пошуках власної вигоди, не може бути щасливою.

Пам’ять – це мідна дошка вкрита буквами, які час непомітно стирає, якщо іноді не відновлювати їх різцем.

Кар’єри, пробиті власною головою, завжди міцніші й розлогіші за кар’єри прокладені низькими поклонами або заступництвом солідного дядечка.

У людини є зовнішня лінія поведінки, наочна для всіх і внутрішня, якої вона дотримується.

Удалині, згубившись у полях, петляючи і тонучи в тополях, на Білу Церкву пролягає шлях…

Удалині, згубившись у полях, петляючи, і, тонучи, в тополях на Білу Церкву пролягає шлях…

Удалині згубившись у полях, петляючи і тонучи в тополях на Білу Церкву пролягає шлях…

Удалині згубившись у полях, петляючи і тонучи в тополях, на Білу Церкву пролягає шлях…

Удалині згубившись у полях петляючи і тонучи в тополях на Білу Церкву пролягає шлях…

Ніколи, як би не хотів, не вернеш втрачені в житті хвилини.

Колос викупаний сонцем вклоняється ниві.

Над степом од сонця рудим дзвінка пролетіла стріла.

Озвучене піснями бринить моє перо.

Вже сонячним обведені пунктиром відтінюються обриси домів.

Життя – це п’єса, граючи роль в якій ми надто часто залишаємось тільки аматорами.

Я людина наполеглива і отримавши „ні” не зупиняюся, а шукаю інших варіантів, щоб довести справу до кінця.

Протягом сорока років він гастролював по всьому світові створюючи ілюзії, містифікуючи тисячі людей та вимушуючи їх розтуляти рота від подиву.

Відкриваючи геніальні думки ми найчастіше повторюємо народні приказки.

Твори великих майстрів – це світила, які сходять над нами і закінчивши свій шлях заходять.

Жінка йде поволі і трохи зігнувшись.

У цих краях торгуючи давно грек прорубав у Скіфію вікно.

Даремно ходиш стежкою крутою шукаючи загублених слідів.

Вигріваючись на сонці владно розтягнувсь Дніпро.

Всупереч зовнішній легковажності Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці.

Я був молодий і здоровий і міг працювати не втомлюючись.

Шурхаючи крилами об хмари летять чайки.

Він стежив за матір'ю, що зігнувшись під важкими відрами переходила вулицю.

Псьол погулявши вертається до круч своїх.

Степанида Петрівна усміхається ласкаво розуміючи мене.

Слід якнайретельніше пильнувати, щоб обираючи друзів цю найліпшу окрасу життя, більше того – неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене.

Гине час, стікаючи кров’ю не написаних нами поем.

Сахається розгублена душа, почувши раптом тихі кроки щастя.

Мої думки печальні, наче клоуни, що, сміючись, розмазують сльозу.

Віктор став навшпиньки, визирнув за тин, пробурчав собі щось під ніс, а оглянувшись, розреготався.

Край моря сонце золотить укриті лісом гори.

Не відомий нікому сідаю на лавку слухаю й дивлюся.

Мої дні течуть тепер серед степу долини налитої зеленим хлібом.

Дуби наповнені темінню стоять безшелесні.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.