Контрольне аудіювання 11 клас

у цій родині було багато талановитих дітей

в Україні росте багато женьшеню;

це є метафорою незнищенності українського духу

женьшень був символом родини Тобілевичів

Кожен, хто знайомився з історією українського театру ХХ століття, задумувався, мабуть, над феноменом роду Тобілевичів — не так часто траплялося, щоб в одному сімейному гнізді виколисалося аж чотири яскравих і дужих таланти, чотири зірки національної культури…

Загадка отого степового нашого женьшеню, що так рясно вродив на берегах Висі й Інгулу, вражає, змушуючи думати про незнищенність, неубієнність українського духу, який не раз воскресав із попелу, поставав із руїн;

Гортаючи сьогодні сторінки тієї давньої історії на зламі 70–80‑х років ХІХ століття, бачиш перед собою такі яскраві характери, такі пристрасті й драми, злети й падіння…

Він досить рано усвідомив, що належить до народу, мовби загубленого на своїй же землі, безправного й приниженого.

Михайло Драгоманов, Володимир Антонович, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Микола Лисенко;

Олена Пчілка та Михайло Драгоманов;

Іван Карпенко-Карий та Панас Михалевич;

Євген Чикаленко, Софія та Олександр Русови.

витівник;

жартівник

читрун

фокусник. 

Халат Пузиря поступово стає прапором нашого часу;

Таємниці генетичних кодів важко піддаються поясненням, тому люди звикли в таких випадках казати про перст Божий

Справді цілий тобі «женьшеньовий кущ Тобілевичів», як виловився одного разу Олесь Гончар;

Історія знає чимало випадків, коли скорботна patria (батьківщина) рятує себе, обравши з‑поміж своїх синів того, кого пізніше називатимуть речником нації.

Панаса Михалевича;

Адама Міцкевича;

Івана Карпенка-Карого;

Тараса Шевченка.

одяг героя п’єси Івана Карпенка-Карого;

прапор сучасного суспільства;

несправедливість, прагнення до самозбагачення;

сучасних цивілізованих підприємців

Нинішнє життя раз по раз повторює карпенківські сюжети.

… знову — культ гендлю, передзвін грошей, який звістив про появу «дикої, страшенної сили», яка ні перед чим не зупиниться заради срібняка…

… розверзається прірва соціальних контрастів…

… замиготіли незабутні халати новітніх Терентіїв Гавриловичів Пузирів…

неосвічених, скупих, егоїстичних; 

розумних, щедрих, передбачливих;

працьовитих, бережливих, добрих;

лінивих, підлих, жорстоких.

Загадка отого степового нашого женьшеню, що так рясно вродив на берегах Висі й Інгулу, вражає, змушуючи думати про незнищенність, неубієнність українського духу, який не раз воскресав із попелу, поставав із руїн.

Велика мета творить великий характер, це відомо. У Іванові Тобілевичу така мета жила. Він досить рано усвідомив, що належить до народу, мовби загубленого на своїй же землі, безправного й приниженого. Історія знає чимало випадків, коли скорботна patria (батьківщина) рятує себе, обравши з‑поміж своїх синів того, кого пізніше називатимуть речником нації

Українській культурі без І. Карпенка-Карого — все одно, що норвезькій — без Г. Ібсена, шведській без А. Стріндберга, німецькій — без Г. Гауптмана, бельгійській — без М. Метерлінка… час, цей найсправедливіший суддя, підтвердив, що він був великим драматургом — наш єлисаветградець із будинку на Знам’янській, хлібороб із хутора Надія.

І. Карпенко-Карий завершував життя на зламі епох. Він і сам у театральному мистецтві був наче мостом між двома епохами. З одного боку — романтично-побутовий, етнографічно-побутовий театр, з другого — театр новий, реалістично-психологічний.

Марія

Софія

Євдокія

Олена.

Взялося життя зіграти ще одну, ніким не написану, трагікомедію

Щоб іскра стала вогнищем.

Де той новий Карпенко-Карий, який покаже нам наше життя в дзеркалі сценічного дійства?

Якщо не я, то хто?