Читання мовчки

Прочитайте текст:

Цікавою і складною була життєва доля найвидатнішого ритора і найкращого українського оратора кінця XVII - початку XVIII ст. Феофана (Єлезара, Єлисія) Прокоповича.

Рано залишившись круглим сиротою і зростаючи під духовним впливом свого дядька ректора Київського колегіуму, що стане згодом знаменитою Києво-Могилянською академією, Феофана Прокоповича, малий Єлезар був зарахований учнем нижчого класу колегії у 1688 р., захопився навчанням, швидко став кращим учнем - сенатором.

Слід зазначити, що цей навчальний заклад мав складну структуру і таку організацію навчально-виховного процесу, що забезпечувала високий рівень освіти. Весь навчальний курс тривав 12 років і складався з нижчої і вищої частин. Нижча частина мала 6 років навчання (вивчали читання, письмо, мови - латинську, давньогрецьку, старослов'янську, арифметику, природничі науки, граматику, синтаксис, піїтику, риторику). Вища частинка складалася з класів філософії та богослов'я.

Місце учня визначалося рівнем його успішності. На перших лавах сиділи найкращі студенти - сенатори.

Успішно закінчивши академію, він все ж відчував, що є ще ним не пізнане і воно там, у Західній Європі.

Однак боротися за православ'я з католицизмом, не знаючи його, не можна. Дня того щоб принести користь своєму народові, своїй землі, треба багато вчитися і багато працювати. Так у Єлезара визріває мета - повчитися у католицькому єзуїтському училищі, і він залишає Київ та православ'я.

Його як перекинчика (з православ'я в католицизм) охоче приймають у монастирі Базиліанського ордену, висвячують в уніатського ченця Єлисія і зараховують до католицького училища Володимир-Волинського кафедрального монастиря. До його послуг єпископська бібліотека, де багато нових філософських трактатів. Нарешті, він читає те, про що тільки чув: "Богословсько-політичний трактат" і "Етику" голландця Спінози, "Метафізичні роздуми про першу філософію" французького філософа Рене Декарта, "Математичні початки натуральної філософії" Ісаака Ньютона.

Єлезар приїхав учитися, але він був настільки освіченим, що вже на четвертий день занять його призначили викладачем риторики і поетики.

Католицька церква пишно шанувала Єлезара Прокоповича, сподіваючись використати цього талановитого українця у боротьбі з православною церквою, а в Києві його проклинали як зрадника. І на це не було ради, треба було все стерпіти, жити, працювати. Єлезар вирішив не зупинятися, вчитися не тільки наукам, а й усьому тому, що вже напрацювали єзуїти в політичному і духовному житті. Його освіченість, талант і працьовитість помітили у Вати-кані і запросили до Римської католицької академії. Тут Єлисею стала доступною багата ватиканська бібліотека, лекції найкращої професури, знайомства з видатними людьми. Єлезар читає твори Томмазо Кампанелли "Місто Сонця", "Переможний атеїзм", Міколая Коперника "Про обертання небесних сфер", Джордано Бруно "Про нескінченність, всесвіт і світи", твори Галілео Галілея, вивчає французьку й іспанську мови, під час вакацій знайомиться з Парижем, Мадридом, Лондоном.

Нарешті Єлисея приймає сам Папа Римський Клементій, готуючи його до висвячення в єпископи, обрання кардиналом і, можливо, навіть на своє місце. Єлисей має чарами свого слова навертати в майбутньому східних слов'ян до католицької церкви. Це нечувана кар'єра.

Та почуття синівської любові до України переважило все, і Єлисей, закупивши всі місця в поштовому диліжансі, тікає ним з Італії.

Змучений, три дні стояв Єлисей під брамою Почаївської Успенської лаври на колінах, благаючи прощення.

Ченці плювали на нього, прочани кидали каміння, лаяли й ображали, а він радів, що чує рідну мову. Після епітимії (моління на колінах в темній келії 40 діб, чорний хліб і вода) Єлисея постригли в ченці православної церкви і дали нове ім'я - Самуїл, щоб він міг повернутися до Києва.

У Києві митрополит його благословив, дозволив взяти ім'я дядька Феофана Прокоповича і призначив викладачем риторики, піїтики і філософії Києво-Могилянської академії.

Почався найпродуктивніший етап життя і творчості ритора й оратора, філософа і богослова, письменника і префекта та ректора академії, яку Прокопович уславив своїми науковими й художніми працями та організаторською діяльністю.

У лекціях Феофан Прокопович висловлює нові погляди на світ і суспільство, збагачені як античною давньогрецькою і римською спадщиною, так і новітніми ідеями його західноєвропейських сучасників. Він розтлумачує нові поняття, цитує багато творів в оригіналі, майстерно викладає матеріал. Як істинний оратор він захоплює молодь, яку сам же і шукає по селах і містечках України, відбираючи на навчання найздібніших.

До нього в Києві були вертепні вистави, в яких грали ляльки. Прокопович вперше поставив для простих киян на Житньому ринку на Подолі драму "Володимир" з живими акторами, присвячену гетьманові Мазепі. 

Феофан Прокопович писав гарні ліричні поезії ( "Плаче пастушок у тривалу негоду", "Каяття запорожця"), філософські й політичні трактати, сповнені любові до України і патріотичного пафосу ("Духовний регламент", "Слово про власть і честь царську", "Правда волі монаршої"). У задумах були віршовані п'єси про Богдана Хмельницького, Петра Могилу.

Останній період життя і творчості Феофана Прокоповича започаткований знайомством з царем Петром І, який приїхав до Києва. Прокоповичу доручено привітати в Софійському соборі царя за законами мистецтва. Феофан Прокопович так майстерно виголосив змістовну епідейктичну промову, що цар помітив його мудрість і здивувався, чому досі він тільки викладач. Феофан Прокопович говорив, звертаючися до царя:

- Мудрий навчителю наш, муже державний, просвітителю і перетворювачу, ти несеш світло людям, яко Прометей ніс вогонь... І ти простий, близький, як святий...

Володієш однаково браво мечем і сокирою, державним словом і плугом. Благословенні хай будуть твої мозолі, і твої мислі пророчі, і твої будні многотрудні. І хай святиться ім'я твоє...

Вдруге довелося Прокоповичу вітати царя в Софійському соборі в Києві після його перемоги під Полтавою. Тоді він прочитав оду "Епінікон" (гр. "після перемоги"), і цар сказав митрополиту, що Прокоповичу давно треба бути ректором.

На посаді ректора Прокопович оновив навчальний план. Головна увага тепер приділялася природознавству, математиці, геометрії, історії, географії, філософії, класичним мовам, українській мові. Прокопович вимагав, щоб кожний викладач і спудей писали вірші і п'єси українською мовою і ставили їх на Житньому ринку на Подолі перед народом. Києво-Могилянська академія стала одним із найпередовіших і найвпливовіших вищих навчальних закладів Європи. Росія не мала такого, і тому Петро І переводить Феофана Прокоповича до Петербурга єпископом псковським і нарвським. Цей поворот у долі Прокопович також намагається використати на користь Україні, сподівається допомагати Києво-Могилянській академії з Петербурга, примножувати славу свого народу. Багато добрих справ зробив Прокопович для Росії, ставши "короною російського красномовства", але вдячності не одержав. Помирав у самотності й бідності, з гіркою думкою: "О голово, голово, розуму впившись, куди ся прихилиш?".

Натисніть на слова "перейти до тестування"

Найкращих учнів у Києво-Могилянській академії називали...

Ім'я, яке дали Феофану Прокоповичу при народженні...

Епітимія - це...

Єлисеєм Феофана Прокоповича охрестили, коли він...

Феофан Прокопович зрікся православної віри, бо...

Феофан Прокопович, перебуваючи на посаді ректора, увів...

Ректором Феофан Прокопович став...

У Петербурзі Феофана Прокоповича призначили...

Католицька церква шанувала Феофана Прокоповича, коли він перебував у її лавах, бо...

У Росії Феофана Прокоповича метафорично називали...

Феофан Прокопович написав...

Найбільш влучно характеризує Феофана Прокоповича як оратора вислів...

Феофан Прокопович, перебуваючи на посаді ректора, вимагав, щоб викладачі та студенти...