Марія Чумарна "Казка про друга"

КАЗКА ПРО ДРУГА

Марія Чумарна

Ви знаєте, як непросто знайти друга. Люди дуже часто називають один одного друзями: скажімо, хтось поділився з тобою цукерками чи зіграв у якусь цікаву гру — і ти вже радієш, що у тебе є друг. А завтра приятелеві захочеться піти в гості до когось іншого, він забуде, що обіцяв тобі зустрітися аби разом кудись піти. І ти вже зовсім самотній...

Сьогодні зі мною так повівся мій однокласник Сашко. Я увесь вечір просидів за комп'ютером, граючи у свою улюблену гру: це була гра про космічні подорожі з другом. З комп'ютерним другом, котрий потрапляє з тобою на іншу планету.

Мій друг Компутик — дуже розумний і винахідливий. Він має спеціальні фотопристрої, котрі вловлюють наближення стороннього предмета, в нього є свій власний маленький космічний корабель, котрий він може збільшувати до потрібних розмірів аби повернутись на Землю. Він уміє добре стрибати, залазити у всі шпарки, все чути і все бачити. Я намагаюсь встигати за ним, щоб не вийти з гри.

Але коли ми з Компутиком подолали всі перешкоди і опинилися на найвищій горі планети Тайн, я раптом знову згадав про Сашка — і мені стало сумно.

Компутик весь час стрибав, бігав, щось оглядав, вимірював, а я сидів і роздивлявся планету Тайн. Вона була дуже красива: рожеве небо із золотистими марками низько пливло над золотими і срібними річками. Червоні дерева майже закривали високі трикутні споруди, що були схожі на єгипетські піраміди, це були міста жителів планети Тайн. Самі жителі були невидимими: ми з Компутиком докладали чимало зусиль, аби не попастися їм в руки. Звірів на планеті и теж не бачили, хоча Компутик дослідив, що вони живуть у підземеллях.

Сидячи на горі, я раптом відчув, що мені не хочеться більше оглядати чужу планету. Я згадував, як влітку ми з Сашком ходили на рибалку, каталися на моторному човні. Сашко навчив мене пірнати, і ми ловлювали із дна річки красиві камінці. А потім , будували з них на піску фортецю. Сьогодні ми збиралися разом збудувати нове місто з конструктора «Лего». сам його придумав і намалював. А ще Сашко допомагав мені виконувати домашні завдання з математики.

Цікаво, як між собою спілкуються ці невидимі істоти? Чи вміють вони сміятися, плакати, розказувати шві історії? Чи у них є друзі? Раптом я побачив, що Компутик сигналізує мені на своєму маленькому рані: «Ти повинен рухатися далі, бо вийдеш із гри і лишишся на планеті Тайн!»

Компутику, чому ти не вмієш розмовляти? Чому не привертаєш уваги на те, що я сиджу і нудьгую, що мені сім не хочеться продовжувати гру? Ще вчора я виділявся перед своїми однокласниками: «Мені з вами зовсім не цікаво! У мене є друг Компутик — я можу по всьому світу подорожувати!»

Раптом екранчик погас — разом із Компутиком. Я лишився сам на чужій планеті! Мені стало страшно. Я дивився на краєвид довкола — і відчував, як від страху почали холонути руки і ноги. Тепер мені ніхто допоможе!

Напевно, я просидів дуже довго, бо колір неба зовсім змінився: воно стало фіолетовим, дерева і міста засвітилися ніжним рожевим світлом. Я не знав, чи це була ніч, чи день. Але мені стало тепло. Здавалось, що хтось поклав на плечі якесь покривало. Високо вгорі світила велика різнокольорова зірка. Я почав уважно її розглядати — і раптом упізнав: це була наша планета Земля! Зовсім така, як глобус у моїй кімнаті. Вона була так близько і так далеко!

Я знову згадав про Сашка і про те, що тато й мама будуть дуже хвилюватися, якщо я не повернусь додому. Але вони не знатимуть, де мене шукати. Напевно, Компутик знає, як мене повернути додому, але він сам не здогадається це зробити. Він же не людина. Йому байдуже, що мене нема поруч. Він грає у свою гру. А Сашко, напевно, вже вдома,— готується до уроків або дивиться телевізор. Я розповів би йому, які цікаві тут будинки, які незвичайні дерева і рослини. Ми разом намалювали б жителів планети, хоча я їх і не бачив.

Мій друг дуже гарно малює різних фантастичних істот. А головне — він уміє мене слухати і сам розповідає безліч цікавих історій, які вичитує в книжках. І, напевно, він би знайшов мене, якби знав, що трапилося!

Я поринув у свої думки — і раптом мені здалось, що хтось мене уважно слухає. Наче я комусь розповідаю про себе, а він мені щось підказує. Я оглянувся довкола. І несподівано виразно почув чийсь тихий голос: «Ти вважаєш, що твій друг може тобі допомогти? То скажи йому про це!» «Як я можу сказати щось Сашкові, коли він так далеко?» «Зовсім не далеко: ти ж увесь час про нього думаєш. Пошли йому свою думку!»

Я встав і почав здивовано оглядатися довкола. Це, напевно, був невидимий інопланетянин.

«Це планета Тайн,— знову почувся голос.— Тут кожен може дізнатися щось про самого себе. Сьогодні ти дізнався, що для тебе не просто важливо грати в гру чи робити якусь роботу,— ти хочеш, аби тебе розуміли, слухали, цінували. Це може тільки уважне любляче серце. Може, для твого Сашка це теж важливо? Може, ти не завжди буваєш уважним до свого друга?»

«Чи був я уважним до свого друга?» — подумав я. Не завжди... Сашко тиждень прохворів, а я дивився вдома мультики. Мені не подобається, коли Сашка хвалить вчителька, бо він добре вчиться, а мені робить зауваження. Я ображаюсь на нього, коли він не дає списувати домашнє завдання, а пропонує його виконувати разом. І я завжди сам граюся з Компутиком — не хочеться, аби Сашко переграв мене.

Напевно, щоб мати друга, треба вміти самому бути другом. Мені стало так прикро за самого себе, що я подумав: «Ну і нехай, нехай я залишусь на цій планеті».

І розплакався. А потім заснув.

Хтось розбудив мене,— і яким було моє здивування, шли я побачив над собою маму! Світило сонце, я лежав У своєму ліжку.

«Вставай, бо проспиш перший урок, соню!»

По дорозі до школи я забіг до Сашка. Він саме виходив з під'їзду.

— Класна в тебе гра! — сказав мій друг.— Я вчора заходив, а тебе не було. На екрані твого комп'ютера світився напис: «Натисніть клавішу, щоб продовжні гру». Я натиснув — і побачив тебе на якійсь планеті А цей Компутик весь час давав команду: «Натисніть клавішу, щоб продовжити гру!» Я будував якийсь космічний корабель, садовив тебе в нього, а потім керував польотом, щоб повернути на Землю. У тебе в рука була якась блискуча кулька з написом «Таємниця». Ти її привіз із собою на Землю. До речі, а де ти був? Коли я закінчив гру, твоя мама сказала, що ти вже спиш. Я не помітив, коли ти прийшов.

«Оце так дива!»— подумав я.

—   Сашко, я тобі все розповім! Давай сьогодні разом зіграємо!

—   Давай, тільки не сьогодні, бо ми з батьками їдемо в гості до бабусі.

—   Добре, коли ти зможеш! — сказав я Сашкові.

На уроках я був уважним і спокійним. Мені здавалось, що переді мною на парті лежить невидима сяюча кулька з написом «Таємниця».

Небо на планеті Тайн було:

Звірі на планеті Тайн жили:

 Влітку друзі будували фортецю з:

 Друзі збиралися будувати з конструктора «Лего»:

Про що жалкував хлопчик?

Планета Земля була схожа на:

Сашко гарно вміє малювати:

 Щоб мати друга, треба вміти:

По дорозі до школи хлопчик забіг:

 На блискучій кульці був напис:

 На уроках хлопчик був: