Просте ускладнене речення (ОЧР, ВЧР)

 Виводить лісова стежинка до верб заснулих край села.

 Єднає нас над кручами Дніпра земля на хліб і сіль багата.

 У тиші настояній духом гречаним напахченій визрілим паром городнім сиджу

перед дідом.

 По дворах навантажені всяким збіжжям стоять вози готові в дорогу.

 Стоять налиті сонцем дні.

 Пряме дерево і вмирає стоячи.

 Хлопець вибачившись швидко покинув кімнату.

 Тонкий лист облітаючи з жовтих дерев лягає на плечі.

Наближаючись до своєї хати я якось присмирнів.

 Коні мчали вулицею піднімаючи хмару куряви.

 Ось він Дніпро величний і древній народна українська ріка.

 Арики тобто зрошувальні канали густою сіткою вкрили степ.

Дядько Максим теж залізничник після війни жив під Черкасами.

Чорні вуглинки обрамлених довгими віями великих очей на збліднілому обличчі обпекли Максима зупинили.

У прозорому п’янкому повітрі почепився перший срібний дзвоник весни

крихітний жайворонок.

 Рівний залитий сонцем степ доразу принишк.

 Дніпро розбуджений подихом весни гнівно трусонув могутніми плечима із себе

крижаний панцир зими.

Петро стрункий широкоплечий з русявим чубом і синіми очима стояв серед

хати.

 Гілки дерев мокро блищали зволожені по-весняному.

 Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивами.

 Це були неприємні і страшні озера з чорною водою і чорними торф’яними

берегами.

 В хату ввійшов старий Джеря високий тонкий з сивуватими довгими вусами

з нужденним блідим лицем та смутними очима.

 А далі – густо обсаджена липами й осокорами алея.

Усіяна колосками земля пахла соком скошених трав.

 Знесилений кінь зупинився важко дишучи.

Вибудована на тонкій інтуїції і вивірена 100-літнім досвідом, вона з користю прислужиться кожному, у тому числі великою мірою і нам, медикам.

 Зіткнувшись із будь-якими труднощами знаходиш в них чисту радість. (Нік Вуйчич)

 Доглядаючи за серцем, турбуєшся про майбутнє.

Прочитавши роман, я полинула в моторошний світ пригод.

Віднайшовши героїчний життєвий ідеал нація не боїться вже ніяких фізичних ударів. (Олег Ольжич)

 Кров пролита для великої мети не засихає. (Народна творчість)

 Звірившись на море ти перестаєш належати сам собі. (Григорій Сковорода)

 Інколи людина шукає у всіх недоліки окрім себе.

відокремленим додатком

 відокремленою прикладкою

 відокремленою обставиною

 відокремленим означенням

 однорідними членами речення

чекаючи вчителя

 їхній друг та помічник

 осліплений яскравим сонцем

 і очікує на учителя

Працюючи тиждень, ремонт був завершений.

 Учні, подорожуючи старовинним містом Лева, були втомлені, однак щасливі.

 Вражений словами вчителя, Денис захопився історією рідного краю.

 Незважаючи на спекотну погоду, молодь лаштувалася на зустріч із рок-музикантами.

 Досвідчений тесля, на прізвисько Кухар, справлявся з деревом, як мати з дитям.

Ростуть міста, яким немилий світ.

 Народ, що вільним став, ніхто не зломить. (В. Сосюра)

 Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало. (І. Нечуй-Левицький)

 Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла. (В. Сосюра)

1

2

3

4

5

Усе в чеканні: спілі каплі рос, земля і місяць, вишні і тополі, і тиша в тиші, і тумани в полі.

Із сивої давнини існували на землі чотири доброчесності, як-от мудрість правосуддя, стійкість, вірність.

Багато поетів, а саме: Б. Олійник, Л. Костенко, П Тичина оспівували давню й нову красу Києва.

Летиш і милуєшся всім і сріблястою нехворощю, і ворохами золотими на токах.

Буди вже ясне сонце, комашину, дерева, трави — все буди!

Тобі, народне слово, у славі й цвіті сам Бог велів перемагати й жити!

У прозорій імлі спалахували миготливі вогники: червоні, блакитні, зелені.

Усюди: і на вулицях, і круг стадіону, і обабіч дороги — росли молоді осокори.

До тебе Україно наша бездольная мати струна моя перша озветься.

Пригадайте мамо те прощання край воріт де сяяла роса.

Я не спатиму люба до світу буду думати й буду писать.

До тебе мій дорогий юний друже приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Безумовно ти хоч не феномен але спритний чоловік.

Мені тепер відкрилося нарешті що людина створена для любові для кохання для зачарованості й захоплення.

Живу як знаєте я на хуторі якраз на узліссі.

Увечері справді пішов дощ.

Ой, не сійтеся, сніги, згиньте в темній безодні навіки!

Старі дуби спасибі, вам, за осінь, за відлітання радості і птиць.

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов!

Дивися на мене ясне сонце, засмали мою душу.

1 - А, 2 - Д, 3 - Е, 4 - В, 5 - Б

1 - А, 2 - Д, 3 - Б, 4 - Г, 5 - Е

1 - Б, 2 - В, 3 - А, 4 - Д, 5 - Е

1 - Е, 2 - Б, 3 - В, 4 - Г, 5 - А