ОДНОРІДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.

Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає.

Не тільки власне, а і чуже. 

Так добре було б стати "нічим" — безгласним, непорушним спокоєм. 

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. 

Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип помосту під їх вагою. 

Трепов солідний, розважний.

Пава ступає поважно, меланхолійно хитає задом і одстає.

 Люблю спостерігати за синичками та папугами.

 Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю...

У лісі росли сосни, ялини, дуби.

і я вже більше нічого не годен слухати.

 і небо наповнилося більшим шумом.

і впав між ниви червоним куколем

щоб дати знак людям внизу.

За лісом сходило сонце і розсіювалося біле плетиво хмар.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній млі.

Дерево переплелося вітами, кущі шипшини порозросталися.

У небі то розгоряються, то погасають промінці сонця.

Обов'язковість та уважність - риси успішних людей.

Ховає час печаль і сум за грати.

І сну немає, і спокою немає.

Дощ і чорнобривці пахнуть восени.

Земля на полях була чиста, чорна і сита.

Парк прикрашають альтанки та фонтани.

Почувся знадвору чийсь тихий та знайомий голос.

Небо було вкрите великими білими хмарами.

Мати висаджувала біля хати лише чорнобривці або мальви

І земля, і небо, й гори були сірими

Весна відчувалася в усьому: у подиху вітру, у клекоті журавлів, у дитячому сміху.

Не тільки друзі, а й вороги шанували князя Ярослава Мудрого.

Вранці у літньому парку радісно.

У парках і садах було висаджено понад двохсот дерев.

На галявині росли ромашки, васильки, дзвіночки.

Учні 11 класу висаджували та поливали квіти на шкільному подвір'ї.

Над травою височіли безладно розкидані черешні, яблуні, груші.

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу і якусь таємничість у всій природі.

Мене весь час то палило, то морозило.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині.

Вже сонце скотилось до темного бору і в теплім промінні купало ярі лани, веселую гору. (Леся Українка)

Одвічним, закуреним шляхом тихо посувається валка. (І .Нечуй - Левицький)

Сосни немов розступились і обгорнули кімнату. ( М.Коцюбинський)

У саду квітнуть квіти і не в'януть.

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Уже сонце скотилось до заходу уже степова трава лисніла червоним одлиском.

Собака стояв під грушею трусився лаяв і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.