Однорідні члени речення (варіант 2)

І мені вже нічого не треба ні скарбів ні утіх ні жалів.

Чекає все і розпач і образа а рідний край нам буде чужиною.

Кожен кущик горбочок долинка все це було йому знайоме.

Усе попереду любов і цвіт і день і мла і ніч і паморозь туманна.

На ясні зорі, і на тихі води щемлива доле виведи мене. 

На ясні зорі, і на тихі води, щемлива доле, виведи мене. 

На ясні зорі і на тихі води, щемлива доле виведи мене. 

На ясні зорі і на тихі води, щемлива доле, виведи мене.

З кожним днем, для мене все рідніші ці гаї, і ріки, і поля.

З кожним днем для мене все рідніші ці гаї, і ріки, і поля.

З кожним днем для мене все рідніші: ці гаї, і ріки, і поля.

З кожним днем для мене все рідніші ці гаї і ріки, і поля.

І стежка у росах і тиха діброва то все моя рідна співуча земля.

Усе постава непорушна тоненькі ніжки розвилки рогів на його голівці усе було сама довершеність і краса.

Все забуваєм скруту і нужду і те здається що й забути годі.

Мерещились мені здаля ліси поля квітучі площі уся утрачена земля що за життя мені дорожча.

День був ясний, сонячний і теплий.

Біля хати зашуміли внуки — радість і надія у житті.

Голос її окликався гнівом, докорою, огидою.

Гори вкриваються позолотою й блиском.

Поринули весняні води, задзюрчали струмочки.

А на землі синьоокі проліски, перші фіалки соромливо піднімають голівки.

Ігор зібрав усі дощечки та цурпалки за сараєм.

Сонце зігріло і сніг, і густий садок, і річку в балці.

Дали в дорогу різних почастунків, лящів, тарані і місцевих трунків.

На пагорбах росли стрункі смереки й кипариси.

У материнському погляді не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування.

Навколо тільки дрімучий тютюн та мак, та кукурудзяні тополі.

Сніг покрив кущі, замів дороги.   

Моє щастя, і ніжність, і гнів я у пісні б хотів зберегти.

Високі нескошені трави й хліба виблискували на сонці.

Ми розминались в часі і у просторі.

Співає осінь щиро й журавлино.

Тихо-тихо шумлять-перешіптуються осокори.

Місяць переплигує з хмари на хмару.

В теплий вирій летять восени журавлі, а весною вертають.

Мати заклопотана, зажурена, марна.   

Дорошенко приязно й неквапливо вітається з людьми.

Темні й невисокі гори здавались вищими серед гладенького рівного степу.

Веселе сонечко сховалось в веселих хмарах весняних.

Тече вода в синє море (?) та не витікає.

Усі заговорили про вчорашню війну як про щось давно минуле, сповнене не стільки жахів (?) як героїчних подвигів.

Він бачив себе коло вагонеток з цукром (?) або біля апарата.

Вожак журно курликає над нашою хатою (?) над селом чи над містом (?) над полем чи над лісом.

Не слухала Катерина ні батька (?) ні неньки.

То шиє (?) то поре, а все ниткам горе.

Будь сміливий не язиком (?) а ділом.

Поїдь (?) допоможи матері.