односкладні речення

Цього року зібрали гарний урожай.

Учні виховані.

Пісня - душа народу.

Людина славна не словами, а ділами. 

 Людина починається з добра!

 На картині зображено великого і трохи здивованого звіра.

Людям язиків не зав’яжеш.

неозначено-особове

 називне

двоскладне

безособове

 Зимова тиша....

Осіннім садом гуляв легенький вітерець.

 Вітер у полі.

  Надвечір повіяло з півночі.

Тиша зимова.

Завіяло, заговорило снігом у полі.

Люблю чернігівську дорогу - весною, влітку, восени.

За одного небитого двох битих дають.

Зелене море зроблять із Дніпра.

Вечоріє.

Маленька хатинка біля річки.

Мені дуже весело.

Дні прекрасні.

Радісні, усміхнені обличчя.

Хай сумується серцю прекрасно серед свята обсипаних віт

 Літа, як стрілки, не переведеш, життя, як гирю часу, не підтягнеш

На кожну голову приходить своя хуртовина

Не хоче півень на чуже весілля, та несуть

Документи видали вчасно.

Людей питай, а свій розум май.

 Йому завжди щастить. 

 О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні...

Прокидаюся. Розвиднюється. Тиша.

Заблимало край неба крізь зелені-зелені хмари.

Скажи мені правду, мій добрий козаче.

Портрети його друкують у столичних газетах

Умій сказати, умій і промовчати.

Посадили зелений сад навколо міста.

Не вислухана мова не варта нічого.

Для правди багато слів не треба.

На луках під гарячим сонцем дуже пахло свіжою травою й польовими квітами.

Весною в селі встають рано.

Цілі вулиці викошено огнем-косою.

На вільну душу ланцюгів немає.

Лиш посміються із такої примхи.

Ніхто не винен у твоїх образах.

Не докоряй ніколи і нікому.

Не варто звинувачувать когось.

Крилата творчості хвилина…

Віддай людині крихітку себе.

І без ілюзій жить порадили мені…

Митцю не треба нагород.

Давай до ставу підемо, там вишні порозцвітали 

Ти єсть народ, ти єсть людина.

Люби життя у боротьбі щоденній, в засмаглості його широких нив.

Околиця міста. Горіховий гай

Всі кажуть: кохання — дарунок долі. Якої долі? Доброї чи злої?

Ще до війни на обласній нараді преміювали батька за сівбу 

 ...Шлях людський не встелили квіти, і на тяжкій дорозі до мети ганебно мати все і водночас нічого не уміти.

І щоб родині нашій жити в мирі, кую меча, леміш і чересло..

Надія на добро ніколи не зникає…

Нам з підлістю довічно треба битись…

Від нас чекають відкриттів і звершень!

Ох, спалах почуттів, давно забутий…