Односкладні речення. Неповні речення.

Не люблю осінньої ночі.

Я йшов все далі й далі в глибину лісів.

Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх.

Темна хмара озвалася громом гучним.

   Тихо в саду, тихо в місті.

   Боїшся вовка – не йди до лісу.

Смеркалося, огнем кругом запалало.

За правду, браття, єднаймось щиро.

   І смеркає, і світає, день божий минає.

Там ціле підземне місто спорудили.

Можна вибрать друга і по духу брата.

Осінь. І така тиха, така ласкава.

Потемніло, завітрило, закрутила курява.

Мало прожити життя – треба життя зрозуміти.

Не хвались, ідучи на торг, а хвались, ідучи з торгу.

Тепло мені і спокійно.

Удосвіта встанеш – більше діла зробиш.

Субота. Вечір. Череда остання скотилася з зеленого узгір’я.

У хаті було чисто та гарно, як у квітнику.

Від добра добра не шукають.

   За що, не знаю, називають хатину в гаї тихим раєм.

Я те містечко пішки обходив.

Спека. Тиша. Спокій.

Надворі вже зовсім смеркло.

І верховіттям тонкії тополі кивають стиха, шепотять поволі.

Була чудова травнева ніч.

Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка.

Люблю, коли хвилі юрбою шумують, ламаючи лід.

А я люблю фантастичні.

Не одежа красить людину, а добрі діла.

Хай стереже вітра в полі.

За чорним полем ще чорніший ліс.

Стану в житті малою хвилиною, чорною гілкою на тополі.

За добро добром платять

Взимку та повесні курінь відчинено з ранку до вечора і цілу ніч.

Кричали до Бога, до чорта, до людей.

В зів’ялих листочках хто може вгадати красу всю зеленого чаю?

  Неозначено-особове;

означено-особове;

  узагальнено-особове;

безособове

 А навколо Земля у зеленім росистім вінку. (Л. Забашта)

Порожня діжка гучить, а повна мовчить. (Нар. творч.)

 Одна-єдина над неозорим казахстанським степом. (О. Донченко)

Вся душа моя з протиріч. (Л. Віценя)

Називне;  

 безособове;

 означено-особове;

неозначено-особове

Боїшся вовка — не йди до лісу.

Смеркалося… огонь огнем кругом запалало.

Люблю тебе, столице України. 

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година.

 Дерев’яну підлогу тут, видно, часто поливали холодною водою.

Не вчи орла літати.

Вітер. Осінь глибока.

Cлався, наша Україно.

  Не люблю осінньої ночі.

У тихій радості — журбі вклонявся вечір дневі.

 Я йшов все далі й далі в глибину лісів.

На полі одразу зчинився галас.