Остап Вишня. Веселі артисти
Остап Вишня
ВЕСЕЛІ АРТИСТИ
І. ШАРИК ПІДШИПНИКІВ
Маленька Надійна аж заплющилася й притиснулася до мами, коли вона побачила на арені в цирку, як веселий і дуже-дуже смішний артист-клоун Едуард Йосипович посадив собі на голову невеличку біленьку з рудими плямами собачку, собачка та сіла в його на голові на задні лапки, піднесла вгору передні, а Едуард Йосипович поліз-поліз-поліз щаблями на високу подвійну драбину, виліз аж на самісінький її вершечок, а потім другою половиною драбини зійшов на арену.
Собачка весь час нерухомо сиділа в артиста на голові.
— Ой, упаде! Ой мамо, собачка впаде!—шепотіла Надійка, притискуючись до мами.
Але собачка не впала.Коли артист зняв її з голови, вона весело підстрибнула, Едуард Йосипович простяг руку догори долонею, собачка стрибнула на долоню, стала на передні лапки головою вниз, а задніми ніжками вгору, — зробила на долоні прекрасну стойку, як справжній висококваліфікований гімнаст.
Едуард Йосипович, весело посміхаючись, познайомив глядачів цирку, — а глядачі здебільше були діти, і було їх у цирку більш як тисяча:
— А зовуть, дітки, цього артиста, цього мого чотириногого друга — Шарик Підшипників!
Громом оплесків та веселих вигуків вітали глядачі, — і діти, і дорослі, — роботу Шарика Підшипникова і веселого артиста-клоуна Едуарда Йосиповича.
Шарик Підшипників, закінчивши роботу, стрілою помчав з арени за лаштунки.
А чого він так швидко полетів за лаштунки?
Бо він прекрасно знав, що за його хорошу роботу він обов'язково одержить чогось смачного: може, цукерок, може, грудочку цукру, може, ще щось...
Собачка побігла, а Надійна сумно мамі сказала:
— Яка хороша собачка! Шкода, що так швидко вона залишила арену.
Так, на цей раз собачка показала тільки два свої «номери», а взагалі Шарик Підшипників знає чимало різних гімнастичних циркових вправ, серед яких єсть такі, що їх не робить жодна дресирована в цирку тварина.
Насправді Шарика Підшипникова звуть не Шарик Підшипників, — це його жартівливе ім'я, — а звуть собачку Ляля.
Народилася Ляля далеко на півночі, аж на острові Нова Земля, в Північному Льодовитому океані, де її мама зимувала з своїми хазяями на полярній станції.
Породою вона — лайка.
Лайки — це мисливські собаки, що допомагають мисливцям полювати в північних лісах, у тайзі, — білку. Коли лайка нападе на слід білки чи почує або побачить білку на дереві, — вона «облаює» її і голосом кличе хазяїна-мисливця, показує йому, де сидить білка.
Лайки дуже розумні собачки і дуже цінні, без них полювання білки в тайзі просто неможливе.
Але хто б міг подумати, що з мисливської собачки може вийти такий чудесний цирковий артист-акробат.
І в цій роботі, як бачите, виявився природний розум лайки.
Едуард Йосипович розповідає, що придбав він Ляльку в місті Калініні: до цирку, де він тоді працював, принесла Ляльку жінка, що приїхала з Нової Землі до родичів у Калінін.
Лялька була тоді маленьким шестимісячним цуценятком.
Цирку, розуміється, вона зроду не бачила і попервах дуже боялася музики, циркового галасу, шуму, сліпучого світла.
І коли Едуард Йосипович перший раз просто так собі виніс її на арену, щоб познайомити її з цирком, Лялька затіпалась і заховалася в його на грудях під піджаком, а як він приніс 1 пустив її в убиральню, Лялька залізла в темний куточок під диван і тихенько скавучала.
Так ото вона перелякалася!
Але поволеньки звикла до всього: і до музики, і до світла, і до шуму, і до того, що після кожної вправи — і на репетиції, і на виставі — ласий шматочок цукру. Лялька почала охоче працювати, і вже через місяць Едуард Йосипович виходив з нею на арену, де вона чітко проробляла свій «номер».
Лялька хоч і невеличка собачка, але з характером і дуже самолюбива.
Одного разу Едуардові Йосиповичу уперше з Лялькою довелося працювати в цирку шапіто.
Шапіто — літній цирк, у нього замість даху — величезне, напнуте з брезенту шатро.
Увечері знявся великий вітер.
Вийшов Едуард Йосипович з Лялькою на арену, подув вітер, залопотів люто угорі напнутий брезент.
Ніколи такого в цирку не траплялося, і Лялька злякалася.
Вирвалася і стрілою за лаштунки.
Один із артистів, бажаючи її завернути на арену, хльоснув її батіжком — шамбер'єр у цирку такий батіг зветься.
Лялька на арену не вернулася. Заховалася так, що насилу її Едуард Йосипович одшукав, і коли він узяв її на руки, на очах у Ляльки бриніли сльози.
Так ото вона образилася, що їй зробили боляче, бо ніколи Едуард Йосипович її не бив, — тільки ласкою та чимось смачним він домагався від Ляльки виконувати всі її номери.
І довго після того довелося Едуардові Йосиповичу переконувати Ляльку, що ніколи такого більше не трапиться, що ніхто на арені більше не зробить їй боляче, — не хотіла йти вона на арену.
Потім вони помирилися, і Лялька почала працювати ще краще.
Едуард Йосипович ще раз пересвідчився, що з тварини ласкою та нагородами завжди можна виховати собі справжнього друга і помічника в роботі.
Тепер Лялька улюблениця циркових глядачів і неперевершена циркова артистка-акробат.
У неї є знаменитий номер, коли вона стоїть на передніх лапках, задні — вгору, на лобі в Едуарда Йосиповича.
Вивчає Лялька ще й кульбіти, і сальто-мортале. З цими «номерами» Едуард Йосипович незабаром мав познайомити глядачів.
Діти страх як люблять Ляльку і завжди проводжають її громом оплесків...
Отака Лялька — Шарик Підшипників.
У неї єсть друзі: манісінька-манісінька, чорненька, куцохвоста з гострими вушками Чіта, теж циркова артистка, і великий чорно-рябий собака Крошка, чудесний математик, який уміє говорити «мама».
Але про них розкажемо далі.
II. ЙОГО ДРУЗІ
— Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим вигуком зустрічає циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі — Петька.
Почувши голос Едуарда Йосиповича, Петька б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
— Здрастуй, Петю!
— Ко-ко-ко-ко! — сокорить Петька і дивиться артистові в руки, бо знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихту булки, грудочку цукру або жменьку одбірної пшениці.
Петька, дзьобаючи зерно, кличе своїх подруг, білявеньку й сіреньку курочок:
— Ко-ко-ко!
Курочки підбігають, Петька і їх частує. Едуард Середа дуже весела людина. Він розмовляє з Петькою, мов із людиною. Лоскоче його, смика <;
за червону борідку, а Петька удає, що він дуже сердиться, і намагається клюнути хазяїна в руку.
— Не гнівайся, Петю! — говорить Едуард Йосипович. — Давай краще попрацюємо!
— Ко-ко-ко-ко! — відповідає Петька. Середа бере звичайнісінькі граблі, а Петька стрибає на них і зручно вмощується:
— Ко-ко-ко-ко! Готовий!
Едуард Йосипович ставить граблі на долоню, на голову, на підборіддя і балансує ними. А на граблях сидить, ніби справжній артист, Петька. Сидить і навіть не ворухнеться.
Тільки на непомітний знак Едуарда Йосиповича він б'є крильми і вітає глядачів:
— Ку-ку-рі-ку!
Так щодня репетирує з Петькою артист цирку Едуард Середа.
А ввечері Петька виступає на цирковій арені...
І ні весела музика, ні сліпуче світло, ні оплески захоплених глядачів не лякають Петьку. Він своє діло добре знає!
Петьку Едуард Середа придбав у місті Куйбишеві на Волзі, там, де тепер будується велика Куйбишевська гідроелектростанція.
Петька тоді тільки-но вилупився з яєчка в інкубаторі і був зовсім манісіньким пухнатим курчатком.
І от почав Едуард Йосипович вчити Петьку.
Молодий півник виявився дуже здібним і вже через два тижні виступав з хазяїном на арені цирку.
З того часу Петька та Едуард Йосипович разом працюють і кріпко один одного люблять.
А їх обох люблять циркові глядачі — і великі і маленькі...
— Васю, Васю, Васю! — гукає, ляскаючи в долоні, Едуард Йосипович.
З криком — ге-ге-ге-ге! — розмахуючи крилами, летить до хазяїна гусак Васько.
— Це мій рисак! — усміхаючись, рекомендує гусака Васька артист Середа.
— Як так рисак? — дивуються глядачі. Тоді Едуард Йосипович бере «екіпаж», невеличкий ящик на колесах, запрягає в нього свого рисака-гусака, і — но!
Рисак везе хазяїна на циркову арену... Веселим галасом та оплесками зустрічають глядачі виїзд артиста.
Але Васько не звертає ніякісінької уваги на оплески. Він везе свого хазяїна по цирковій арені, а хазяїн урочисто їде на своєму рисакові-гусакові...
Об'їхавши циркову арену, гусак-рисак везе свій «екіпаж» за лаштунки, а хазяїн на всі боки кланяється.
Здається, все так просто...
А спробуйте взяти звичайного гусака й запрягти у возик, — що він вам наробить!
Багато треба і вміння, й терпіння, щоб привчити птицю чи звіра до роботи в цирку.
Артист Едуард Середа має вміння і терпіння!
— Крошка! Алле!
На арені — цирковий артист — собака Крошка.
Крошка народився на Кавказі. Батько його — мисливський собака, а мати походить з породи кавказьких вівчарів, вірних друзів гірських чабанів. Вівчарі — прекрасні сторожі овечих отар, вони не підпускають до овець ні чужої людини, ні звіра...
Не судилося, як бачите, Крошці ні полювати, як батько, ні стерегти овець, як матері, — вийшов із нього прекрасний цирковий артист.
Крошка, алле!
Крошка підбігає до артиста.
— Скажи — мама!
Крошка дивиться на хазяїна.
— Ну, ну, швидше! Кажи — мама! Крошка зовсім виразно вимовляє: «Ма-ма!» За це він одержує цукор від хазяїна і гучні оплески від глядачів.
Крошка дуже багато вміє: він грає з Едуардом Йосиповичем у м'яча, підбігає до телефону, бере телефонну трубку і викликає хазяїна до телефону:
— Гав! Гав! Гав! Дзвонять! Просять до телефону! А ще Крошка талановитий математик: він лічить, складає, віднімає, множить і ділить до десяти.
— Крошка! Скільки буде чотири та два? Крошка відповідає:
— Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Шість! А як хтось із глядачів даь задачу на числа більші як десять, тоді Крошка стає на задні лапи і щось
ніби говорить на вухо хазяїнові.
— Що Крошка говорить? — цікавляться глядачі.
— Крошка цікавиться, чи той, хто запитує, сам знає, скільки буде тринадцять та дванадцять?
А як чудесно Крошка удає, ніби він школяр і йому не хочеться йти до школи, а хочеться повалятися в ліжку. А як він сердиться, коли мама його будить:
— Вставай! Пора до школи!
Крошка перевертається на килимі, стогне і сердито гавкає: не хочу, мовляв, уставати, іти до школи! Хочу поспати!
Крошка дуже веселий пес і, між іншим, хороший товариш. Він чудесно грається з Лялькою і маленькою чорненькою Чітою.
Чіта теж циркова артистка: вона вміє стояти на двох і на одній передній лапці вниз головою на долоні в Едуарда Йосиповича.
Едуард Йосипович Середа іде із своїми друзями Лялькою, Крошкою та Чітою по вулиці. З кишені артиста виглядає маніпусінький Ральф — песик з колючою борідкою.
Ральф іще дуже маленький: поки що він не працює, приглядається.
— Куди це ви, Едуарде Йосиповичу?
— Іду для своїх друзів ялинку купувати. Я Їм за їхню хорошу роботу ялинку влаштую і кожному подарунки подарую.
— Які подарунки?
— Приходьте на ялинку, побачите!
— А Петька й Васько?
— І Петька, і Васько також будуть на ялинці! І їм будуть подарунки! Приходьте!
Остап Вишня. Веселі артисти
Остап Вишня
ВЕСЕЛІ АРТИСТИ
І. ШАРИК ПІДШИПНИКІВ
Маленька Надійна аж заплющилася й притиснулася до мами, коли вона побачила на арені в цирку, як веселий і дуже-дуже смішний артист-клоун Едуард Йосипович посадив собі на голову невеличку біленьку з рудими плямами собачку, собачка та сіла в його на голові на задні лапки, піднесла вгору передні, а Едуард Йосипович поліз-поліз-поліз щаблями на високу подвійну драбину, виліз аж на самісінький її вершечок, а потім другою половиною драбини зійшов на арену.
Собачка весь час нерухомо сиділа в артиста на голові.
— Ой, упаде! Ой мамо, собачка впаде!—шепотіла Надійка, притискуючись до мами.
Але собачка не впала.Коли артист зняв її з голови, вона весело підстрибнула, Едуард Йосипович простяг руку догори долонею, собачка стрибнула на долоню, стала на передні лапки головою вниз, а задніми ніжками вгору, — зробила на долоні прекрасну стойку, як справжній висококваліфікований гімнаст.
Едуард Йосипович, весело посміхаючись, познайомив глядачів цирку, — а глядачі здебільше були діти, і було їх у цирку більш як тисяча:
— А зовуть, дітки, цього артиста, цього мого чотириногого друга — Шарик Підшипників!
Громом оплесків та веселих вигуків вітали глядачі, — і діти, і дорослі, — роботу Шарика Підшипникова і веселого артиста-клоуна Едуарда Йосиповича.
Шарик Підшипників, закінчивши роботу, стрілою помчав з арени за лаштунки.
А чого він так швидко полетів за лаштунки?
Бо він прекрасно знав, що за його хорошу роботу він обов'язково одержить чогось смачного: може, цукерок, може, грудочку цукру, може, ще щось...
Собачка побігла, а Надійна сумно мамі сказала:
— Яка хороша собачка! Шкода, що так швидко вона залишила арену.
Так, на цей раз собачка показала тільки два свої «номери», а взагалі Шарик Підшипників знає чимало різних гімнастичних циркових вправ, серед яких єсть такі, що їх не робить жодна дресирована в цирку тварина.
Насправді Шарика Підшипникова звуть не Шарик Підшипників, — це його жартівливе ім'я, — а звуть собачку Ляля.
Народилася Ляля далеко на півночі, аж на острові Нова Земля, в Північному Льодовитому океані, де її мама зимувала з своїми хазяями на полярній станції.
Породою вона — лайка.
Лайки — це мисливські собаки, що допомагають мисливцям полювати в північних лісах, у тайзі, — білку. Коли лайка нападе на слід білки чи почує або побачить білку на дереві, — вона «облаює» її і голосом кличе хазяїна-мисливця, показує йому, де сидить білка.
Лайки дуже розумні собачки і дуже цінні, без них полювання білки в тайзі просто неможливе.
Але хто б міг подумати, що з мисливської собачки може вийти такий чудесний цирковий артист-акробат.
І в цій роботі, як бачите, виявився природний розум лайки.
Едуард Йосипович розповідає, що придбав він Ляльку в місті Калініні: до цирку, де він тоді працював, принесла Ляльку жінка, що приїхала з Нової Землі до родичів у Калінін.
Лялька була тоді маленьким шестимісячним цуценятком.
Цирку, розуміється, вона зроду не бачила і попервах дуже боялася музики, циркового галасу, шуму, сліпучого світла.
І коли Едуард Йосипович перший раз просто так собі виніс її на арену, щоб познайомити її з цирком, Лялька затіпалась і заховалася в його на грудях під піджаком, а як він приніс 1 пустив її в убиральню, Лялька залізла в темний куточок під диван і тихенько скавучала.
Так ото вона перелякалася!
Але поволеньки звикла до всього: і до музики, і до світла, і до шуму, і до того, що після кожної вправи — і на репетиції, і на виставі — ласий шматочок цукру. Лялька почала охоче працювати, і вже через місяць Едуард Йосипович виходив з нею на арену, де вона чітко проробляла свій «номер».
Лялька хоч і невеличка собачка, але з характером і дуже самолюбива.
Одного разу Едуардові Йосиповичу уперше з Лялькою довелося працювати в цирку шапіто.
Шапіто — літній цирк, у нього замість даху — величезне, напнуте з брезенту шатро.
Увечері знявся великий вітер.
Вийшов Едуард Йосипович з Лялькою на арену, подув вітер, залопотів люто угорі напнутий брезент.
Ніколи такого в цирку не траплялося, і Лялька злякалася.
Вирвалася і стрілою за лаштунки.
Один із артистів, бажаючи її завернути на арену, хльоснув її батіжком — шамбер'єр у цирку такий батіг зветься.
Лялька на арену не вернулася. Заховалася так, що насилу її Едуард Йосипович одшукав, і коли він узяв її на руки, на очах у Ляльки бриніли сльози.
Так ото вона образилася, що їй зробили боляче, бо ніколи Едуард Йосипович її не бив, — тільки ласкою та чимось смачним він домагався від Ляльки виконувати всі її номери.
І довго після того довелося Едуардові Йосиповичу переконувати Ляльку, що ніколи такого більше не трапиться, що ніхто на арені більше не зробить їй боляче, — не хотіла йти вона на арену.
Потім вони помирилися, і Лялька почала працювати ще краще.
Едуард Йосипович ще раз пересвідчився, що з тварини ласкою та нагородами завжди можна виховати собі справжнього друга і помічника в роботі.
Тепер Лялька улюблениця циркових глядачів і неперевершена циркова артистка-акробат.
У неї є знаменитий номер, коли вона стоїть на передніх лапках, задні — вгору, на лобі в Едуарда Йосиповича.
Вивчає Лялька ще й кульбіти, і сальто-мортале. З цими «номерами» Едуард Йосипович незабаром мав познайомити глядачів.
Діти страх як люблять Ляльку і завжди проводжають її громом оплесків...
Отака Лялька — Шарик Підшипників.
У неї єсть друзі: манісінька-манісінька, чорненька, куцохвоста з гострими вушками Чіта, теж циркова артистка, і великий чорно-рябий собака Крошка, чудесний математик, який уміє говорити «мама».
Але про них розкажемо далі.
II. ЙОГО ДРУЗІ
— Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим вигуком зустрічає циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі — Петька.
Почувши голос Едуарда Йосиповича, Петька б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
— Здрастуй, Петю!
— Ко-ко-ко-ко! — сокорить Петька і дивиться артистові в руки, бо знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихту булки, грудочку цукру або жменьку одбірної пшениці.
Петька, дзьобаючи зерно, кличе своїх подруг, білявеньку й сіреньку курочок:
— Ко-ко-ко!
Курочки підбігають, Петька і їх частує. Едуард Середа дуже весела людина. Він розмовляє з Петькою, мов із людиною. Лоскоче його, смика <;
за червону борідку, а Петька удає, що він дуже сердиться, і намагається клюнути хазяїна в руку.
— Не гнівайся, Петю! — говорить Едуард Йосипович. — Давай краще попрацюємо!
— Ко-ко-ко-ко! — відповідає Петька. Середа бере звичайнісінькі граблі, а Петька стрибає на них і зручно вмощується:
— Ко-ко-ко-ко! Готовий!
Едуард Йосипович ставить граблі на долоню, на голову, на підборіддя і балансує ними. А на граблях сидить, ніби справжній артист, Петька. Сидить і навіть не ворухнеться.
Тільки на непомітний знак Едуарда Йосиповича він б'є крильми і вітає глядачів:
— Ку-ку-рі-ку!
Так щодня репетирує з Петькою артист цирку Едуард Середа.
А ввечері Петька виступає на цирковій арені...
І ні весела музика, ні сліпуче світло, ні оплески захоплених глядачів не лякають Петьку. Він своє діло добре знає!
Петьку Едуард Середа придбав у місті Куйбишеві на Волзі, там, де тепер будується велика Куйбишевська гідроелектростанція.
Петька тоді тільки-но вилупився з яєчка в інкубаторі і був зовсім манісіньким пухнатим курчатком.
І от почав Едуард Йосипович вчити Петьку.
Молодий півник виявився дуже здібним і вже через два тижні виступав з хазяїном на арені цирку.
З того часу Петька та Едуард Йосипович разом працюють і кріпко один одного люблять.
А їх обох люблять циркові глядачі — і великі і маленькі...
— Васю, Васю, Васю! — гукає, ляскаючи в долоні, Едуард Йосипович.
З криком — ге-ге-ге-ге! — розмахуючи крилами, летить до хазяїна гусак Васько.
— Це мій рисак! — усміхаючись, рекомендує гусака Васька артист Середа.
— Як так рисак? — дивуються глядачі. Тоді Едуард Йосипович бере «екіпаж», невеличкий ящик на колесах, запрягає в нього свого рисака-гусака, і — но!
Рисак везе хазяїна на циркову арену... Веселим галасом та оплесками зустрічають глядачі виїзд артиста.
Але Васько не звертає ніякісінької уваги на оплески. Він везе свого хазяїна по цирковій арені, а хазяїн урочисто їде на своєму рисакові-гусакові...
Об'їхавши циркову арену, гусак-рисак везе свій «екіпаж» за лаштунки, а хазяїн на всі боки кланяється.
Здається, все так просто...
А спробуйте взяти звичайного гусака й запрягти у возик, — що він вам наробить!
Багато треба і вміння, й терпіння, щоб привчити птицю чи звіра до роботи в цирку.
Артист Едуард Середа має вміння і терпіння!
— Крошка! Алле!
На арені — цирковий артист — собака Крошка.
Крошка народився на Кавказі. Батько його — мисливський собака, а мати походить з породи кавказьких вівчарів, вірних друзів гірських чабанів. Вівчарі — прекрасні сторожі овечих отар, вони не підпускають до овець ні чужої людини, ні звіра...
Не судилося, як бачите, Крошці ні полювати, як батько, ні стерегти овець, як матері, — вийшов із нього прекрасний цирковий артист.
Крошка, алле!
Крошка підбігає до артиста.
— Скажи — мама!
Крошка дивиться на хазяїна.
— Ну, ну, швидше! Кажи — мама! Крошка зовсім виразно вимовляє: «Ма-ма!» За це він одержує цукор від хазяїна і гучні оплески від глядачів.
Крошка дуже багато вміє: він грає з Едуардом Йосиповичем у м'яча, підбігає до телефону, бере телефонну трубку і викликає хазяїна до телефону:
— Гав! Гав! Гав! Дзвонять! Просять до телефону! А ще Крошка талановитий математик: він лічить, складає, віднімає, множить і ділить до десяти.
— Крошка! Скільки буде чотири та два? Крошка відповідає:
— Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Шість! А як хтось із глядачів даь задачу на числа більші як десять, тоді Крошка стає на задні лапи і щось
ніби говорить на вухо хазяїнові.
— Що Крошка говорить? — цікавляться глядачі.
— Крошка цікавиться, чи той, хто запитує, сам знає, скільки буде тринадцять та дванадцять?
А як чудесно Крошка удає, ніби він школяр і йому не хочеться йти до школи, а хочеться повалятися в ліжку. А як він сердиться, коли мама його будить:
— Вставай! Пора до школи!
Крошка перевертається на килимі, стогне і сердито гавкає: не хочу, мовляв, уставати, іти до школи! Хочу поспати!
Крошка дуже веселий пес і, між іншим, хороший товариш. Він чудесно грається з Лялькою і маленькою чорненькою Чітою.
Чіта теж циркова артистка: вона вміє стояти на двох і на одній передній лапці вниз головою на долоні в Едуарда Йосиповича.
Едуард Йосипович Середа іде із своїми друзями Лялькою, Крошкою та Чітою по вулиці. З кишені артиста виглядає маніпусінький Ральф — песик з колючою борідкою.
Ральф іще дуже маленький: поки що він не працює, приглядається.
— Куди це ви, Едуарде Йосиповичу?
— Іду для своїх друзів ялинку купувати. Я Їм за їхню хорошу роботу ялинку влаштую і кожному подарунки подарую.
— Які подарунки?
— Приходьте на ялинку, побачите!
— А Петька й Васько?
— І Петька, і Васько також будуть на ялинці! І їм будуть подарунки! Приходьте!
Куди пішла маленька Надійка з мамою?
Кого побачила дівчинка в цирку?
Скільки глядачів було в цирку?
Як насправді звуть Шарика Підшипникова?
Якою породи Ляля?
Хто такий Петька?
Де придбав Едуард Середа Петьку?
Хто такий Васько?
Де народився Крошка?
Що купив Едуард Йосипович своїм друзям за хорошу роботу?
Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома
