Підготовка до ЗНО. Українська мова. 16 питання

«Ступінь деградації цього суспільства ти не можеш зміряти, ти не термометр, — сказала дружина, — Заспокойся».

Карпо вхопив матір за плечі й крикнув, як несамовитий: «Нате, їжте мене, або я вас з’їм!»

Я заплющую очі і, як самець напровесні, захлинаюсь і шепочу: «Кому потрібно знати деталі моїх переживань?»

«Мені! — каже, піднявши голову Шрам. — Я був би баба, а не козак, коли б заплакав од свого лиха».

«Я безтямно люблю вас, — шепнув він. — Ви особлива, ви якась чудова».

«Не забувайте того доброго, що вмієте, - повчав київський князь Володимир Мономах, - а чого не вмієте, того навчайтеся».

Французький філософ і математик ХVІІ ст. Рено Декарт ділився досвідом: «Повага інших – гарний привід, щоб поважати самого себе».

«Хіба не любов усе єднає, творить, будує? – ставив питання Григорій Сковорода: - подібно до того, як ворожість руйнує?»

Історик Я.Грицак зауважив: «Ніде суперечливість Франкових поглядів не виявляється так виразно, як у факті, що він був автором двох популярних українських гімнів».

А вже відлітаючи зі Львова, сказав: «Дощ іде – діти ростуть», - і наспівав пісеньку свого дитинства.

Дерево просить, підведи мої вії зелені в лузі.   

Дерево просить, щоб підвели його вії зелені.

Дерево просить, щоб підвели мої вії зелені.    

Дерево просить, підведіть мої вії зелені.

Дерево просить, коли підведуть мої вії зелені.

Про князя літописець повідомляє: «Ярослав же любив книги і, багато їх переписавши, поклав у церкві Святої Софії».

«Це був велетень, - писав він, - таких людей я в житті більше ніколи не стрічав».

«Господь із вами, і я повсякчас із вами», - заявляв Іван Вишенський в одному з послань.

Донька Корольова Наталія згадує: «Саме слово Україна вимовляли в нашій родині трепетно, з великою любов’ю».

«Поява «Кобзаря», — розповідає один із сучасників. — уперше зруйнувала апатію й викликала любов до рідного слова, вигнаного з ужитку».

Маланка думала, що яка розкішна земля, весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом.

Маланка думала про те, яка земля розкішна і що весело засівати її хлібом, прикрашати зелом

Маланка думала про те, яка земля розкішна, її весело засівати хлібом, зелом прикрашати.

Маланка думала, що земля розкішна, її весело засівати хлібом, прикрашати зелом.

Маланка думала про те, що земля розкішна, що весело засівати її хлібом, прикрашати зелом.

«Так себто я брешу? — тут Вовк йому [Ягняті] гукнув — Чи бач! Ще і базікать стало...».

«Мене звуть Олена Пилипівна»,— сказала вчителька.

«Діду, здрастуйте!» — сказав я йому, спинившись.

Мене питають: «Ти чого мовчиш, чого задуманий, зажурений сидиш?»

«Буде йому від пана, — думаю, — коли якусь плямочку на тому коневі, боронь Боже, помітить».

Казав мені газда, життя лиш у праці пізнаєш.

Казав мені мудрий ґазда, що життя пізнаєш.

Казав мені гречний і мудрий ґазда, що життя лиш у праці пізнаю.

Казав мені гречний і мудрий ґазда, що життя лиш у праці пізнаєш.

Казав ґазда, ти життя лиш у праці пізнаєш.

«Не гомоніть, гримнув воєвода Всеволод, що буде, те й буде».

І скаже світ: «Ти крихта у мені».

«Хто ви, мої прапрадіди?» — питаю.

Як давній надтріснутий дзвін: «Батурин, Батурин, Батурин», — лунає мені навздогін.

«Степан, який він не є поганий, а своїх коней і в свята без води не залишив», — раптом каже до гурту Шептало.

Хвалилася коза, що в мене хвіст довгий.

Хвалилася коза, що хвіст довгий.

Хвалилася коза, що в неї хвіст довгий.

Хвалилася коза, говорячи про свій довгий хвіст.

Хвалилася коза, який у неї довгий хвіст.

Махнові ж своє муляло: «Розкажи, які перекази про нас складають?»

«Береться морозець», — хвалиться мати.

«Наші діти — вчив Макаренко, — це майбутні творці історії».

Калина сама себе хвалить: «Я з медом добра!»

«Рятуйте, хто в бога вірує!» — кричала не своїм голосом Кайдашиха.

Учитель сказав, діти прочитали книги влітку.

Учитель запитав, чи діти прочитали книги влітку.

Учитель запитав, які книги вони прочитали влітку.

Учитель запитав у дітей, що вони прочитали влітку.

Учитель запитав у дітей, які книги вони прочитали влітку.

Ходить вітер і пита з болем: «Де поділо ти жита, поле?»

«Три біди є у людини — смерть, старість і погані діти», говорить українська мудрість.

«Добрий вечір вам», — заспівав позаду дівочий голос.

Крик уночі: «На коні! На коні! На коні!»

Ми хотіли якось додому її провести, сполохалась, аж почервоніла: «Ні, ні не треба».

Викладач повідомив, що не тільки я, а й кожен студент повинен висловити свою думку про фільм.

Викладач повідомив, що не тільки він, а й кожен студент повинен вислови­ти його думку про фільм.

Викладач повідомив, що не тільки я, а й кожен студент повинен висловити його думку про фільм.

Викладач повідомив, що не тільки він, а й кожен студент повинен вислови­ти свою думку про фільм.

Викладач повідомив, що не тільки він, а й кожен студент повинен вислови­ти мою думку про фільм.

Завідувачка сказала, що, ясна річ, мені важливо знати, що про мене дума­ють підлеглі і як вони сприймають мої зауваження.

Завідувачка сказала, що, ясна річ, їй важливо знати, що про неї думають підлеглі і як сприймають мої зауваження.

Завідувачка сказала, що, ясна річ, їй важливо знати, що про неї думають підлеглі і як сприймають її зауваження.

Завідувачка сказала, що, ясна річ, їй важливо знати, що про мене думають підлеглі і як вони сприймають мої зауваження.

Завідувачка сказала, що, ясна річ, мені важливо знати, що про неї думають підлеглі і як вони сприймають її зауваження.

— Як то? За свого невірного гнилого кабана та ви взяли нашого коня! — репетувала Мотря, піднявши лице вгору.

— То ваш кінь гнилий та червивий, а не наш кабан, — кричала Мелашка з-за бабиних плечей.

— Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки.

— Принеси лишень три карбованці, а ні, піду у волость, — обізвалась Мелашка. — тебе позивати.

— Ще й вона піде у волость! Втри передніше кривого носа та тоді підеш у волость, — кричала Мотря.

«Ось тобі, Данилку, і степовий турецький сльоз», — сказав прадід і нахилився до квітки.

«Шкода, — буркнув Степан і ніяково додав. — Тоді я залишу йому записку».

«Рано ти, — каже батько, — закінчив науку. Доведеться ще вчить, а в мене без тебе вже дванадцятеро».

«Гарна каблучка, — каже Кирило Тур. — Ще й сагайдак із стрілкою на печаті вирізано».

Перекладав я, а потім думаю собі: «Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати!»

«Коли режисер ставить сценарій, — кажу я, — він мусить твердо засвоїти автор­ську думку, тему, проблему».

Режисер одразу скочив з ліжка й простяг руку: «Сідайте, знімайте Вашу куртку й почувайте себе вільно».

«А взагалі Ви нагадуєте мавпочку, — каже Сев і серйозно додає. — Вона гризе го­рішок на дереві й влучає ним».

«У неділю моя голова найбільше працює, — говорить Сев. — Я за неділю багато придумую кадрів для картини».

«Дивися, скільки там риби», — сказав мені брат Ганки, за якою впа­дали всі багатії й парубки на березі.

Менеджер повідомив, шо мені важливо знати, що про нас думають конку­ренти, як вони сприймають наші ідеї.

Менеджер повідомив, що йому важливо знати, що про нас думають конку­ренти, як вони сприймають наші ідеї.

Менеджер повідомив, що йому важливо знати, що про них думають конку­ренти, як вони сприймають наші ідеї.

Менеджер повідомив, що йому важливо знати, що про них думають конку­ренти, як вони сприймають їхні ідеї.

Менеджер повідомив, що мені важливо знати, що про них думають конку­ренти, як вони сприймають їхні ідеї.

«Мати Божа, Царице небесна, — гукала баба в саме небо, — голубонько моя, побий його омофором!»

Олеся... промовляла тихо, «Прощайте, матінко моя рідна, не забувайте мене, не забудете?»

«Гальт! Руки вгору! Виходь!», гукнув німецький єфрейтор, з'явившись на порозі якраз в момент пострілу.

Подивився ще раз на хворого і сказав «Тут ти вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки ліс».

«Мамо... — і затнувся, дивлячись на матір: — Дозвольте вас так називати, бо ви ж така... як і моя мати». 

«Розумні люди говорять, бо їм є що сказати, - стверджував мудрець і додавав: - Дурні ж просто хочуть сказати хоч щось».

«Поки людина жива, вона не повинна втрачати надії», - говорив давньоримський філософ Сенека.

«Це ж хто сказав, що одна ластівка не робить весни!» - переможно вигукнув Таран.

Давньогрецький філософ Епікур казав: «Якщо до людини доля особливо прихильна, вона дає їй вірних друзів».

«Життя має вартість лише тоді, - говорив батько частенько – коли людина може допомагати іншим».

«Київська міська рада пропонуватиме обмежити використання в магазинах поліетиленових пакетів», – повідомляє пресслужба відомства.

Посадовець зазначає: «Погоджено проєкт рішення про зменшення використання поліетиленових пакетів у місцях продажу товарів».

«Продавці мають запропонувати альтернативу поліетиленовій продукції,– наголошує розробник проєкту, а далі пояснює: – Це можуть бути полімерні чи паперові екопакети, багаторазові торбинки тощо».

«Щороку в масштабах ЄС на смітники вивозять вісім мільярдів поліетиленових упакувань, – мотивують це рішення чиновники, – тобто на одного європейця припадає 200 таких одноразових пакетів за рік».

«Частина пакетів потрапляє до світового океану з катастрофічними наслідками для флори та фауни» – додає автор проєкту Костянтин Яловий.

Написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я - Григорій Многогрішний».

«Ти, Михайле, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув. Бач, як вона до тебе світиться».

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твого тата. А ти на нього схожий...»

«Цирк? — перепитав Оверко, — Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, ще троє рід носять».

Нема Січі; очерети у Дніпра питають: «Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?» 

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Віночок просився у женчиків — «Возьміте мене з собою та занесіть мене до господаря в стодолу».

«О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку». 

Почувши, як Олесь бідкається через складне домашнє завдання, Оксана підбадьорливо сказала: «Не переймайся так, насправді все тут доволі просто».

«А я сама вигадую щасливі прикмети: почула музику, зустріла когось у яскравому одязі – трапиться щось хороше!», – ділилася позитивом Уляна.

«Рухатися завжди треба туди, куди хочеш, а не туди, куди начебто йдуть усі», – любив цитувати свого наставника Орест.

«Або ти не можеш нічóго змінити – і тоді хвилюватися немає сенсу, або можеш – і тоді перейматися нíчого, – сказав мудрець і пояснив: – Не марнуй сил на сумніви».

«Вихід зі складної ситуації там, де й вхід, – жартує Мирослава. – Чомусь песимісти цього не розуміють».