Підмет і присудок. Способи їх вираження.

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Митець щоразу все мусить відкривати заново.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Так, я буду крізь сльози сміятись… 

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

Митець щоразу все мусить відкривати заново.

Золоточубий жовтень прийшов позолотити дерева.

Так, я буду крізь сльози сміятись…

Вік прожити – не поле перейти.

Бажання співати несподівано охопило дівчину.

Умовились ми з Іваном на річку піти на цілий день.

Я дуже радий вам допомогти.

І захлиналась наша переправа шаленим шквалом полум'я й води (Л.Костенко)

Любить свій край - це для народу жити, боротися за юне, за нове (В.Сосюра)

Хто топиться, той за соломинку вхопиться (Нар.творчість)

Меланка з Гафійкою теж заробляли (М.Коцюбинський)

Це "добре" прозвучало тепер м'яко (І.Вільде)

Шипшина важко віддає плоди (Л.Костенко)

Все пахне молодістю і життям (М.Рильський)

Пройшло в мовчанні кілька хвилин (М.Коцюбинський)

Прожити вік – не поле перейти.

Першою думкою Остапа було тікати.

Любити свій край – не є злочином.

Життя прожити треба чесно.

Снаряди почали вже падати в річку.

Осінь стояла червоно-багряна, палаюча, суха.

І нехай наше життя буде чудесною піснею.

Тече вода в синє море, та не витікає.

З ним забула б чорнобрива шляхи, піски, горе.

Я вірші став писать під вечір золотий.

Ми усі будемо працювати на полі.

Жити – Вітчизні служити.

Наша душа прагне довершеності, краси.

Вічна мудрість простої людини в паляниці звичайній живе.

Дві хмароньки пливли кудись в убранні золотім.

Ніколи ніхто в житті не полюбить сильніше, як мати.

Дівчинка з котом швидко зайшла в хату.

Очі його були широко відкриті, в їхній глибині теж летіли білі тіні, а уста розтулені й ледь-ледь усміхнені.

Сніг зробився жовтим.

Земля почала зеленіти тендітною травою.

Почав жевріти схід сонця.

Але якось вночі підійди і торкни мої віти – я тобі засвічусь, як нікому іще не світивсь.

Ми смертні. Та знайте: народ не вмира.

 Бути мудрішим за себе – от завдання.

Скільки днів пролетіло над нами.

Лише декілька машин залишилося на шосе.

Мета життя – зоря на людськім виднокрузі!

 Бачити своє творіння – це така невимовна радість.

Книги – морська глибина.

Любить свій край – це для народу жити.

У ліщині раз за разом зривалось „ура”, гучне, далеко тануче.

Чумацький Шлях освічує дорогу від Криму до Києва.

Крізь щілину пробивається кілька сонячних променів.

Жити - це не значить тільки брати, а й давати.

Стежкою наближалися дві молодиці.

Визволені не можуть забути своїх визволителів.

Усмішкою дитячої фортуни було для нас потрапити в той дім.

І залишився стояти дуб на злість усім вітрам і грозам.

Починає світати за лісом червоною барвою.

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Семен зразу не може зважитись на бесіду.

 Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, те

покиддя війни на грузьких слідах череди.

Буду мріяти й жити на крилах надій.

Життя стає радістю для кожного у рідному краю.

 Учні були вчора на екскурсії у заповіднику.    

Вони не сподівались побачити стільки цікавого.

На диво, маршрут був добре знайомий.

 Діти обіцяли приїхати ще раз.

Простий іменний

Складений дієслівний

Простий дієслівний 

Складений іменний

Це була лебедина пісня композитора.

До лісу було рукою подати.

Ми змусили його розв`язати язика.

Я стою непорушно і печу раків.

Твір я буду писати завтра.

Подруга буде їхати додому поїздом.

Дівчина почала вишивати скатертину.

Зараз же сідай і пиши лист до матері.

У першому реченні є складений іменний присудок

У другому реченні є простий дієслівний присудок

У третьому реченні є складений дієслівний присудок

У четвертому реченні є складений іменний присудок

У четвертому реченні є простий дієслівний присудок

У п'ятому реченні є простий дієслівний присудок

У п'ятому реченні є складений іменний присудок

У третьому реченні є простий дієслівний присудок