Українська мова. Пунктуація. Тренувальні вправи

Твої очі як зорі.

Мова не полова.

Липневі дні неповторні.

Лиш боротись значить жить!

Я полководець миру і добра.

Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

О, Борисфене, батьку наш і друже, біля твоїх родючих берегів ти нас з’єднав в часи прадавніх зрушень.

Моє село мої тумани Мої весінні солов’ї Досвітні роси на світанні

І грози й вигроми мої Усе що чув що передбачив, не виплакати.

Усе було все кануло у Лету розлуки зустрічі прощання і жалі.

Скрізь у саду в полі у лісі панував осінній спокій.

На світі можна жить без еталонів По-різному дивитися на світ

Широкими очима з-під долоні Крізь пальці у кватирку з-за воріт.

 Воно (насіння) в нас було скрізь де не повернись в горщиках у вузликах на

жердках у сінях в повітці попід стріхою в сипанках в мішечках та мішках.

Шофер літній чолов’яга мав атлетичну будову тіла.

Не одна доріжка в чистім полі нашому Миколі хлопцю молодому.

Особливо вирізнявся між хлопцями Павлуша Якович чистенько зодягнене

випещене ледаче й капосне хлоп’я.

І щастя квіти запізнілі сумують айстри у саду.

Мелашка була потрібна в господі як робітниця.

Біліє розквітла гречка де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук.

„Запам’ятайте, – говорив учитель, – Вітчизна починається з берізки посадженої своїми руками, з прозорої водиці зі струмочка, що протікає поруч із вашим домом”.

 Картоплі по пояс густі непролазні.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Намита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Йому було приємно що він старий генерал якого сусіди звали „червоним” і

небезпечним завжди лишався вірним собі.

Осінніми вечорами вона рано світила світло чепурилась немов у свято і сидячи.у свіїй охайній хатинці часто поглядала на двері тривожно прислухаючись до гавкання собак і хвилювалась немов на щось чекала.

Вона поклала букетик у якому були різні польові квіти крім васильків.

З більшим нетерпінням ніж будь-коли ми рвались до рідного дому.

Я мало тоді стрічався зі скарбами людського духу та гріх було б гудити ті часи вони були по-своєму прекрасні.

У поля виходжу і, здається бачу і цвіт очей, і посмішку гарячу.

Правду кажучи, його вабив не розкішний палац, а столітні дуби в лісі.

Малоросійство багатонаціональне, так би мовити, його головну ударну силу

становлять колишні українці.

Так чудно її звуть на ймення, що їй-богу, ніяк не второпаю.

Чи, може, у мене настав отой момент, коли чоловік сам собі дивується?

Так по землі приходять весни і по грозі сіяє день.

Навколо стояла така тиша і чути було золотий дзвін переджнивності.

Пахне сіно лугове і зав’язь в чистих росах зріє.

 Зрідка пробіжить тут заєць і спиниться на кручі вовк.

Тільки коники сюрчать і перепел іноді підпадьомкає.

В небосхил задивившись далекий, де задумливо зорі горять, дві високі гілчасті смереки край заснулого саду стоять.

Який же хлібороб щасливий коли із печі на світанку, мов сонце випечене з

млива, ми хліба беремо буханку.

Коли місяць запріг небо, засіяне зорями, й сошником своїм землю орав, наша сотня стояла дозорами біля чорної смуги Дніпра.

Хто не має крил, той не злетить у піднебесся.

Угорі озвалися журавлі, що взяли літо на крила і летіли з ними в далекий вирій.

 На схід сонця квітнуть рожі будуть дні погожі.

Глянь моя мила зорі повисли над Дніпром.

Дерево міцне корінням людина трудовим горінням.

Знову осінь над гаями жовтий лист сади встеля.

Дощ давно вже перестав хмари розійшлися виплив ясний місяць заглянув у

вікна а на долівці й по стінах розмалював чудні якісь виводи-узори.

І досі сниться під горою між вербами та над водою біленька хаточка стоїть.

Тиша тріснула ніч загриміла тисячі вогнів трасуючих куль прошиваючи темряву

помчали звідусіль на перевал.

Будеш сіяти з сумом вродить печаль.

Зійде сонце утру сльози ніхто не побачить.

Пролунав постріл почалися змагання.

Гаснуть у плавнях летючі комети тихо вмирає на заході ніч.

Ще сонячні промені сплять досвітні вогні вже горять.

На Михайла ніч ясна буде зима сніжна.

Виглянуло сонце озеро вмить проясніло радісно посміхнулось до неба.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.