Просте речення

Софійський собор був збудований як головний храм давньоруської держави.

Метан життєво необхідний людству як невичерпне джерело енергії.

І раптом він як засміється.

Дівчинка була гарна як квітка.

Головченка всі знали як прекрасного фахівця.

Гіллястий волоський горіх розкинув густу тінь (М. Коцюбинський).

В моєму серці розвіялось важке тривожне чуття (І. Франко).

Понад дорогою за тином в огороді займався пишний січневий ранок (Панас Мирний).

Коло хат зеленіють густі старі садки (1. Нечуй-Левицький).

Довгими осінніми вечорами велись безконечні розмови та суперечки (М. Коцюбинський).

Завдяки рішучим діям командира бій було виграно.

У кімнаті не було нікого, крім батька та його курсантаю.

Б) Гострі силуети гір, ніби вирізьблювалися на тлі голубого неба.

Курсанти успішно склали всі іспити, в тому числі з української мови.

Лише наступного дня вони нарешті дісталися до табору.

Старі люди по дідовому кашлю вгадували навіть погоду (О. Довженко).

Високо в небі майже над головою стояло палюче сонце (Ю. Збанацький).

Всяке трапитись може на довгім віку (О. Підсуха).

І справді інше слово часом дорогоцінніше самої речі (В. Сухомлинський).

Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву (І. Котляревський).

Тільки обмиті лихою годиною напівзруйновані димарі стояли як німі свідки нещастя (О. Довженко).

Земля скована морозом покрилась білим снігом (Панас Мирний)

Одним запалені вогнем ми перешкоди всі долали (В. Сосюра).

Село зачароване зоряним небом синіє розкиданими хатками (М. Стельмах).

Хліба змиті дощем яскраво зеленіли (О. Гончар).

Сонце неначе впало десь у бір (І.Нечуй-Левицький

3 гори почали з’їжджать дві повозки, запряжені добрими кіньми (І. Нечуй-Левицький).

Золоті бані й хрести ніби жевріли, як погасаючий жар, горіли без проміння (І. Нечуй-Левицький).

Ніч обгорнула біленькі хати немов маленьких діточок мати (Леся Українка).

Пісня, здавалось, бриніла в ньому (М. Коцюбинський)

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим (А. Малишко).

Будь славен день багатого врожаю прозоре небо підіймайся вище (А. Малишко).

Люблю цю тишу мрійну вечорову коли виходить місяць у діброву (І. Нехода).

О дівчино моря звідки й куди лежить твій шлях? (М. Трублаїні).

Ой чого ти земле молодіти стала (Нар. творч.).

На жаль розраховувати не солідно,

На диво чекали новорічної ночі.

На жаль дощі не припиняються.

На щастя сподівається кожен.

На жаль сподіватися не треба.