Просте ускладнене речення. Підготовка до ЗНО

Погідне блакитне небо дихало над землею теплом.

 Низький дерев’яний будинок стояв на околиці села.

 Скроплений росою холодний ранок вабив мене в далечінь.

3 кленового пагона зірвався широкий жовтий лист.

Над містом ніжний ласкавий дим.

 Поля ліси голубе небо все викликає в мене радість.

Усе цікавить дитину будинки і машини пташки і комашки.

Все повторялось і краса й потворність.

Усе його цікавило а саме дорога ліс окопи під лісом.

Усі дерева дуби клени сосни є предметом зацікавлення ботаніка.

Вишні зацвівши в росах заплачуть.

Вона читала лежачи.

Працював не покладаючи рук.

 Біг не чуючи ніг.

Летять курличучи у вирій журавлі.

 Якщо придивитися уважніше, можна помітити: те, що здавалося байдужістю, насправді було стриманістю й честю.

Сонце світило надзвичайно яскраво, від чого здавалося що все тут позолочене.

Книга здавалося і справді вміла говорити зі мною, вона мала властивість розкривати дивовижні світи, переносячи мене в них.

 Людям здавалося що правди вже ніколи не буде, справедливості чекати не слід.

Я принаймні ніколи її не ображав.

 Інколи найщиріша правда здається несусвітньою брехнею.

 ЗНО відбувається традиційно навесні.

 Ви зараз звичайно можете змінити своє ставлення до мене.

 Чорніє поле і гай, і гори.

Ніч була хоч і зоряна, але темна.

О слово рідне, орле скутий!

Він мені, може, друг, а може, і ні.

 Ми поверталися додому, накупавшись вволю й набігавшись донесхочу.

уточнююча обставина

звертання

вставне слово

однорідні означення

відокремлена прикладка

уточнювальна обставина

звертання

вставне слово

однорідне означення

відокремлена прикладка

 уточнювальна обставина

відокремлена прикладка

 однорідне означення

 вставне слово

 звертання

Вінцем досягнень і надбань людини є, мабуть, рукотворне чудо ‒ сад.

Коровай — то щедрість колосистих нив 

Усюди: на полі, у лісі, у містах і селах — відчувався аромат весни.

Пташка радіє землі, а дитя ‒ матері.

 У студентів почалася сесія,а у школярів - канікули.

 Усі квіти: соняхи, кульбабки,волошки-тягнуться до нашого життєдайного світла

 Віра,надія,любов- це справді неодмінні супутники буття людського.

 Стоїть на пагорбі в житах старий вітряк-дубовий птах.

Шабля ранить тіло, а слово — душу.

Все: і земля, і вода, і повітря — поснуло.

З усього роду зосталася я та рідний брат батьків — мій дядько.

Пісня і праця — великі дві сили, їм я бажаю до скону служить

 Ось він перелетів на люстру, з люстри — до вікна й заторохкотів об визолочену сонцем шибку.

На вершечку стрілецької гори, на горах і видолинках — скрізь уже панувала тиша.

Сиві мальви — то матусі при дорогах.

Ще недавно у віконце кожен день дивилось сонце, а тепер — пора настала — хуртовина загуляла.

  Найріднішою і найважливішою для людини є її мати.

   У траві палали степові маки й жовті ліхтарики тюльпанів.

  Згори видно омріяний степ і безмежний простір.

 Було чути шум легкових і вантажних машин.

   Поміж лісом і ставом розкинулося місто.

Переглянувши першу серію, Максим не втримався і подивився ще три.

Згідно з даними розвідки, ворог зазнав нищівного удару.

Ходімо в кіно завтра о шостій сорок п'ять?

На столі лежав телефон Ігоря, що не переставав вібрувати.

Пробачте мені, що не зміг оволодіти ситуацією

Генії безсмертні, на коліна станьте перед смертними людьми!

Дорогий, друже, не припускайся помилок.

Душе моя убогая, чого ти шукаєш?

Блискучий мечу, рівний та прямий, співуча думко наче лезо, гостра.

На щастя злива вже вщухала.

На щастя потяг було затримано через технічні проблеми.

Усі іспити сестра на щастя склала на високі бали.

Відчиняли люди широко ворота, поливали на щастя дорогу.

Поки працювали в полі, дощу на щастя не було

Висипала на вулицю дітвора й збудила тишу криком та дзвінким сміхом

Колос викупаний сонцем вклоняється мені

На стернях прислухаючись до перелітних птахів непокоїлися гуси

Забіг із степу гай у передмістя в облогу взяв чиєсь старе обійстя

Полювання,як ви потім побачите,потребує багато часу

Того,можливо,не знайду я слова,щоб наш прекрасний оспівати світ

І мовчала струнка дорога,що здавалося в небо вела

Видно,не дуже до смаку прийшлась йому мужицька арифметика

Ластівочко сизокрила, звідкіля ти прилетіла?

Прощай дівчинонько,серце коханеє.

Мир тобі, сива, Вкраїно, вірю твоєму прозрінню.

Ой, вишенько-черешенько чом рясно не родиш?

Лише мох вкриває оте віковічне, ніким не займане каміння.

На березі хвилястої Десни стояло місто оповите в сни.

Уся долина здається залитою зеленими морськими хвилями.

На лугах ще трава не кошена, у полях красуються жита.

Людина наділена співчуттям ніколи не пройде мимо горя.

Збудований робітниками житловий комплекс чекав на своїх власників.

Обличчя матері обвітрене й засмагле на ланах стало більш яснішим.

Пісню написану Андрієм Малишком і сьогодні радо слухають.

один

два

три

чотири

Сад, нахиливши срібні віти, пісні пташині пригадав.

Радіючи промінню золотому на мить якусь ми, зорі забуваєм.

Куняє хмара, звившись у, клубочок.

Буря завіяла метучи цілі гори снігу, по землі.

Переступивши поріг, Остап почув у кімнаті знайомий голос.

Сонце, сідаючи за гору, мостилося на спочинок, як утомлені люди.

Виглядаючи у вікно, у мене злетів картуз.

Дівчина тихо заспівала, сівши біля печі й схиливши низько на груди голову.

Хмари заступали світло сонця одна одну переганяючи.

Хмари заступали, світло сонця одна одну переганяючи.

Хмари заступали світло сонця, одна одну переганяючи.

Хмари заступали світло сонця, одна одну, переганяючи.

Розігнувши роги, пливе місяць молоденький.

Розігнувши роги пливе місяць молоденький.

Розігнувши роги пливе, місяць молоденький.

Розігнувши роги пливе місяць, молоденький.

Над невеликим лісом і над безкрайнім полем чути спів жайворонка.

Білі, сині, рожеві хмари густо зібралися докупи за далеким обрієм.

І сільські будинки, і широкі дороги, і густі ліси все видно далеко навкруги.

На  доглянутій клумбі  росли в ' юнкий  барвінок,  ніжна конвалія  та пахучі фіалки.

Чайки злітали з берегових скель, припадали грудьми до хвиль і плакали над морем.