Пряма мова 11 клас

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші, як вони сприймають мої ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, йому важливо знати, що про нього думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, для нього важливо знати, що про мене думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що будь-якій людині важливо знати, що про неї думають інші, як сприймають її ідеї.

Іван сказав, що, йому як і будь-якій людині, важливо знати, що про неї думають інші, як вони сприймають її ідеї.

Батько сказав дітям, що час збиратися в далеку дорогу.

Тимофій завжди говорив, що земля найкраще пахне восени.

Учні просили вчителя, щоб прочитати поезію ще один раз.

Олена Петрівна поцікавилася, чи виконав я домашні вправи.

Бабуся попросила онука, щоб зайшов до аптеки по ліки.

Назар знову відмовився забирати сестру з дитсадка, хоч мати вчергове просила про це.

Назар поскаржився, мовляв, пропустив багато репетицій через те, що мама постійно доручала йому забирати сестру з дитсадка.

Матері дуже не сподобалося те, що Назар відмовився забрати сестру з дитсадка.

Мати настійливо просила Назара забрати сестру з дитсадка, але він відмовився, бо пропустив багато репетицій.

Мама не вважає репетиції Назара важливою справою, тому просить його все-таки забрати сестру з дитсадка.

Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.

Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого – чисту та моральну».

«Ще б ми стільки прочитали, як ти, – докинула Василина і пояснила подрузі: – Взимку цілі ночі просиджує над книжками».

Коли садили капусту, господарка хапалася за голову – «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»

«А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцемперші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.

«За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?».

«Та чим же я вам досадив?», - ягнятко, плачучи, питає.

Яка ти розкішна, земле, – думала Маланка.

Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався.

Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».

Літо в осені питає: де ти поділа журавлів.

До булави треба голови!, казали запорожці.

Ой казали, говорили по всім селі люди – «Та вже з того козаченька нічого не буде!»

«Опізнився, небораче, одказав земляк йому, хто кохав життя ледаче, непереливки тому».

«Дозвольте і мені, панове, річ держать!» – тут обізвалася Лисиця.

А «Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

Б «Ні, – сказав сам собі Василько – щуки я не піймаю, бо вона прудка».

В «Життя мені всміхалося, – говорив Франко, – а діти були промінням».

Г «Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Д Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

Бернард Шоу довго розшукував рукопис молодого драматурга в шухлядах і нарешті сказав: «Даруйте, але я його десь загубив».

«Загубили? – скрикнув відвідувач і продовжив: – Як Ви могли! Я вимагаю відшкодування!»

«Будь ласка – Бернард Шоу відчинив дверцята шафи з рукописами інших авторів.

– Беріть будь-який, він буде не гіршим за Вашу п’єсу».

А ще якось один посередній письменник звинуватив Бернарда Шоу: «У своїй драмі, – зухвало вигукнув ображений, – ви використали мій афоризм».

«Готовий відшкодувати збиток новим афоризмом», – і драматург простягнув аркуш з написом: «Отже, і в дурня можна чогось навчитися».

«Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: «Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу».

Український письменник В. Винниченко якось сказав: «Як нудно, сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті».

«Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу».

Мати Тереза знала силу посмішки, тож усім, хто зневірився, радила: «Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: “Усе могло бути набагато гірше і посміхніться».

«Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, –воно може стати і запашною квіткою, і живою водою, і розжареним залізом».