Пряма мова 11 клас

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, мені важливо знати, що про мене думають інші, як вони сприймають мої ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, йому важливо знати, що про нього думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що, як і будь-якій людині, для нього важливо знати, що про мене думають інші, як сприймають його ідеї.

Іван сказав, що будь-якій людині важливо знати, що про неї думають інші, як сприймають її ідеї.

Іван сказав, що, йому як і будь-якій людині, важливо знати, що про неї думають інші, як вони сприймають її ідеї.

Батько сказав дітям, що час збиратися в далеку дорогу.

Тимофій завжди говорив, що земля найкраще пахне восени.

Учні просили вчителя, щоб прочитати поезію ще один раз.

Олена Петрівна поцікавилася, чи виконав я домашні вправи.

Бабуся попросила онука, щоб зайшов до аптеки по ліки.

Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.

Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого – чисту та моральну».

«Ще б ми стільки прочитали, як ти, – докинула Василина і пояснила подрузі: – Взимку цілі ночі просиджує над книжками».

Коли садили капусту, господарка хапалася за голову – «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»

«А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцемперші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.

«За що ж, хто-небудь попитає, Зозуля Півня вихваляє?».

«Та чим же я вам досадив?» ягнятко, плачучи, питає.

Яка ти розкішна, земле, – думала Маланка.

Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався.

Жалібно жовте листя березини, здається, шепче, «Літо, де ти, літо?».

Літо в осені питає: де ти поділа журавлів.

До булави треба голови!, казали запорожці.

Ой казали, говорили по всім селі люди – «Та вже з того козаченька нічого не буде!»

«Опізнився, небораче, одказав земляк йому, хто кохав життя ледаче, непереливки тому».

«Дозвольте і мені, панове, річ держать!» – тут обізвалася Лисиця.

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, – сказав сам собі Василько – щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Життя мені всміхалося, – говорив Франко, – а діти були промінням».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

Бернард Шоу довго розшукував рукопис молодого драматурга в шухлядах і нарешті сказав: «Даруйте, але я його десь загубив».

«Загубили? – скрикнув відвідувач і продовжив: – Як Ви могли! Я вимагаю відшкодування!»

«Будь ласка – Бернард Шоу відчинив дверцята шафи з рукописами інших авторів.

– Беріть будь-який, він буде не гіршим за Вашу п’єсу».

А ще якось один посередній письменник звинуватив Бернарда Шоу: «У своїй драмі, – зухвало вигукнув ображений, – ви використали мій афоризм».

«Готовий відшкодувати збиток новим афоризмом», – і драматург простягнув аркуш з написом: «Отже, і в дурня можна чогось навчитися».

«Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: «Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу».

Український письменник В. Винниченко якось сказав: «Як нудно, сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті».

«Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу».

Мати Тереза знала силу посмішки, тож усім, хто зневірився, радила: «Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: “Усе могло бути набагато гірше і посміхніться».

«Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, –воно може стати і запашною квіткою, і живою водою, і розжареним залізом».

 Запам’ятайте вислів Дмитра Білоуса мова це пісня душі покладена на слова. 

Як кажуть люди материна молитва із дна моря рятує

Плачинда стверджує що мова об’єднує згуртовує людей у націю.

 Ви говоріть а ми будемо слухати.

 Яка ти розкішна земле думала Маланка.

 Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись моя бабуся.

 Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

  Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

 Жінка поцікавилася, чого він мовчить

 Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

  Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша, і я корюся.

  Гетьман заперечив головою, що не хоче.