Пряма мова, діалог, цитата

„Отже, тут кращі хліба, ніж під селом, – подумав сам собі, – тут, мабуть, сильніший дощ пройшов...”

Мельник повів сивою од років і борошна головою на розчинені двері: „Ще хтось молоти під’їхав. І ночі не доспав.”

„А ви спробуйте заспівати колискової” – зірвалося в мене, та господиня знизала плечима, мовляв: „Не знаю і не вмію...”

„Михайле, ти ще не в хаті?! – гримнув з катраги дід. – Гляди: перепаде нам обом за лебедів!”

„Не чуєш, як літо пішло нашим народом?” – дивується мати.

„Отже, тут кращі хліба, ніж під селом, – подумав сам собі, – тут, мабуть, сильніший дощ пройшов...”

Мельник повів сивою од років і борошна головою на розчинені двері: „Ще хтось молоти під’їхав. І ночі не доспав.”

„А ви спробуйте заспівати колискової,” – зірвалося в мене, та господиня знизала плечима, мовляв: „Не знаю і не вмію...”

„Михайле, ти ще не в хаті?! – гримнув з катраги дід. – Гляди: перепаде нам обом за лебедів!”

Як ти учишся, Семене?” – „Трійки в табелі у мене...”

– „Підтягнися, так негоже!”

– „Та у п’ятій чверті, може...”

– Як ти учишся, Семене?

– Трійки в табелі у мене...

– Підтягнися, так негоже!

– Та у п’ятій чверті, може...

– „Як ти учишся; Семене?” – „Трійки в табелі у мене...”

– „Підтягнися, так негоже!” – „Та у п’ятій чверті, може...”

– Як ти учишся, Семене? – Трійки в табелі у мене... – Підтягнися, так негоже! – Та

у п’ятій чверті, може...

Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє (О.Довженко).

„Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє”

(О.Довженко. Зачарована Десна)

„Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє” (О.Довженко: Кіноповісті.

Оповідання. – К.: Наукова думка, 1986. – с.471).

„Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє” (О.Довженко. Кіноповісті.

Оповідання. К. Наукова думка, 1986. – с.471).

Недарма кажуть: „Нема нічого стомливішого від чекання.”

Все росте, все рухається під синім покривом животворящої ночі, немов

поспішаючи швидше вирости за ніч, поки все спить, а рано, на сході сонця вийдуть хазяйки з сіней умиватись, глянуть на розквітлі соняшники й маки, яких не торкнула ще перша бджола, і вигукнуть в зачудуванні: „Мати Божа, що сталося в городі за ніч.”

Як гарно в світі, – „говорить сам до себе дід.”

Насуплю я брови говорить зима, і вітер з морозом повіє: „Усе скрізь загине –

рятунку нема.”

„Ну, з богом!”, – сказав дядько Тихін.

Поет підвівся з крісла й урочисто відповів: „моя перша вчителька.”

А мати раптом „Чого ти мовчиш?”

„От би Ніні це побачити, от би вона зраділа,” – пурхнула в моїй голові думка.

чуже мовлення, передане довільно;

слова, які вказують, кому належить гучне мовлення;

чуже мовлення, передане дослівно;

чуже мовлення, передане не дослівно, а із збереженням лише основного змісту висловлювання.

Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.

пряма мова;

одиниця мовознавчої науки;

невласне пряма мова;

дослівний (точний) уривок з чийого-небудь тексту або висловлювання, що служить для підтвердження чи пояснення певної думки.

Ти до землі всім серцем прихились мені шепоче рідна Україна.

Учітеся ти нам прорік борітеся з ярмом неволі.

Доводила одна нікчемність що підлабузництво це чемність.

Яка краса писав Рєпін з України.

А: «П (?!)».

«П», — а.

«П (?!)» — а.

«П», — а, — «П».

«Чи бачили таке, — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом».

«Ото воно там якраз і було, — сказав мій візник, — отам, де стовп».

«Яка ти розкішна, земле, думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами».