Пряма мова. Синтаксис і пунктуація

У цей час я побачила далеко машину і стала показувати в інший бік Дивіться,

дивіться! Хтось іде! 

Море нарікає, що води немає.

Лінюх завжди каже, що працюватиме завтра.

У казці го­во­риться, що народилась ця пташка з соняч­ного вогню.

«П»,— а.

«П?» — а. — «П!»

«П? — а: — П!»

«П? — а. — П!»

Пабло Пікассо сказав про творчість Марії Примаченко, що я схиляюся перед цим дивом — мистецтвом геніальної українки. 

Він схиляється перед цим дивом — Пабло Пікассо сказав про творчість Марії Примаченко — мистецтвом геніальної українки.

Пабло Пікассо сказав про творчість Марії Примаченко, що ми схиляємося перед цим дивом — мистецтвом геніальної українки.

Пабло Пікассо сказав про творчість Марії Примаченко, що він схиляється перед цим дивом — мистецтвом геніальної українки. 

«Найбільш високогірне озеро в українських Карпатах — Бребенескул! — радісно відповів екскурсовод і додав: — Ширина його 28-44 м, довжина — 134 м, а найбільша глибина 2,8 м».

Туроператор розповів: «Між селами Нирків і Устечко Заліщицького району Тернопільської області є річка Джурин, на якій розташований мальовничий Джуринський каскадний водоспад». 

«Неодмінно раджу вам — сказав наш новий приятель, — відвідати мальовничий гранітний каньйон на річці Гірський Тікич біля села Буки на кордоні Черкаської й Вінницької областей».

«Якщо вас цікавить архітектура, завітайте до старовинного міста Кременець з чудовими будівлями, атмосферними вуличками, руїнами замку на горі!» — повідомили нам у турагентстві.

[ ], (коли), але [ ].

[ ], (де) ; [ ].

[ ], і [ ], (якщо), (що).

[ ] : [ ], і [ ], (якою), і [ ], (де).

Надвечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим, що було далеко видно голі дерева понад шляхом.

На все впливає мови чистота: зір глибшає і кращають уста, стає точнішим слух.

Повертало на обід, але здавалося, що день ще й не починався.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки, коли рида од щастя соловей і заглядає сонце під повіки у тишині задуманих алей.

Море так невинно голубіє під стінами скель і сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється.

Стояла тиха й по-своєму хвилююча година: згори на верховіття лісу опускався сизий присмерк, а внизу з-під кожного куща виповзав туман.

Коли дівчина проснулася, на столі вже горіла свічка, у кімнаті нікого не було, у чорні смолисті вікна дріботів дощ.

Тільки цвіркун цвіркоче в житі, шелестить сухий колос, та інколи запідпадьомкає перепелиця.

2

4

3

1

1

2

3

4

5

Розчарування від звістки, що хтось уже отаборився в Холодній Балці, засмутило зовсім чумацькі серця. 

Посеред майдану, де мене лишили радисти, я зупинився, не знаючи, куди податися. 

Довелося самому взятися за налигача, а плечем підпирати воза, бо колеса по самі ступиці грузли в сипучому придніпровському піску, а потім братися за весла та за канат і перти важкий пором до супротивного берега. 

Крім цмину піскового на Україні, ще поширені цмин щитоносний, який зростає на приморських пісках Азовського та Чорного морів, і цмин запашний. 

Я люблю щоб сонце гріло щоб гукали скрізь громи щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.

Так буває лише ранньої весни коли пробуджується степ і розімліла від сонця земля сповнюється чарами материнства.

Події що про них гомін ходив у народі і що до них закликали всі оті промовці на ярмарку тепер уже здавалися не химерою а неминучою дійсністю.

Ми працю любимо що в творчість перейшла і музику палку що ніжно серце тисне.

По-справжньому веде за собою та книга, з якої читач робить висновки сам, тому, що така книга впливає на його поведінку (А. Макаренко).

За тим, про що і як розмовляє людина, можна визначити, які книжки вона прочитала (І. Роздобудько).

І хоч на світі сторони чотири, я тут живу, бо я свій край люблю (Л. Костенко).

На твоєму людському шляху каміння, яке ти повинен прибрати, щоб тим, хто за тобою, було легше (В. Сухомлинський).

Коли людині є що сказати, вона виллє з глибини власної душі все те, що має на папір або полотно (І. Цюпа).

сонячний день, перегорнути сторінку

подякувати мамі, пішов по хліб;

для любих цілей, писав на українській мові

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах.

Лози,кручі,висип,ліс - усе блищить і сяє на сонці.

Місто не знало спочинку ні вдень ні вночі, а гуркотіло, гомоніло, кипіло.

Не страшні для мене вітри.

Всі шляхи позамітало в полі. 

Умивай же біле личко дрібними сльозами.

При вузлі залізниці його зігнали з поїзда.

Кайдаш загадав Кайдашисі й Мелашці гребти сіно.

Стомилися хлопці, присіли спочити.

Талант малювати має не кожна людина.

Поважати людину - це ж ціла наука,наука душі.

В житі синіли волошки та сокирки, червоніла квітка польового маку.

Над хатою піднялись угору голуби, знаменуючи мир і благодать.

Вода, затягнута тремкими скалками льоду, була схожа на застигле блакитне шумовиння.

Уже за Лебединським лісом вороги бігли не чуючи ніг.

Мудрість, кажуть, приходить з роками.

Пісня – голос душі українця.

Засівайся щастям, земле, і квітчайся для століть.

Я відкриваю світ собі щодня, хоч, може, він стократ уже відкритий.

Журавлі ключем витягнулись в небі прощально закурликали.

Хвилі накочувались одна на одну і розбивались об каміння.

Як відомо ластівки на зиму відлітають у вирій.

Ні брате я не залишу тебе самого.

Проте маленька пташина, ця пухнаста кулька життя, що майже цілком уміщалася в моїй жмені, виявилась завзятою і не хотіла без бою віддаватись.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

Кияни, що зі своїх валів спостерігали за цим дикунським розгулом розбою та грабіжництва, здригнулися від думки, що й сам Київ може одного дня поділити долю Нижнього міста.

По горбах та долинах темніли юрти, горіли вогні, вешталися воїни, чали гінці, ревли верблюди, іржали коні – і від усього цього у киян ставало тужно на душі.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

На лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу та пухку ковдру.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами.

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два.

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.