Пряма та непряма мова. Діалог. Цитата

А „Отже, тут кращі хліба, ніж під селом, – подумав сам собі, – тут, мабуть, сильніший дощ пройшов...”

Б Мельник повів сивою од років і борошна головою на розчинені двері: „Ще хтось молоти під’їхав. І ночі не доспав.”

В „А ви спробуйте заспівати колискової,” – зірвалося в мене, та господиня знизала плечима, мовляв: „Не знаю і не вмію...”

Г „Михайле, ти ще не в хаті?! – гримнув з катраги дід. – Гляди: перепаде нам обом за лебедів!”

Ґ „Не чуєш, як літо пішло нашим народом?” – дивується мати.

А „Як ти учишся, Семене?”

– „Трійки в табелі у мене...”

– „Підтягнися, так негоже!”

– „Та у п’ятій чверті, може...”

Б – Як ти учишся, Семене?

– Трійки в табелі у мене...

– Підтягнися, так негоже!

– Та у п’ятій чверті, може...

В – „Як ти учишся; Семене?” – „Трійки в табелі у мене...”

– „Підтягнися, так негоже!” – „Та у п’ятій чверті, може...”

Г – Як ти учишся, Семене? – Трійки в табелі у мене... – Підтягнися, так негоже! – Та

у п’ятій чверті, може...

А Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє (О.Довженко).

Б „Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє”

(О.Довженко. Зачарована Десна)

В „Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє” (О.Довженко: Кіноповісті.

Оповідання. – К.: Наукова думка, 1986. – с.471).

Г „Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє” (О.Довженко. Кіноповісті.

Оповідання. К. Наукова думка, 1986. – с.471).

А „Ну, з богом!”, – сказав дядько Тихін.

Б Поет підвівся з крісла й урочисто відповів: „моя перша вчителька.”

В В Україні кажуть:- „Веселка воду п’є.”

Г „От би Ніні це побачити, от би вона зраділа,” – пурхнула в моїй голові думка.

А Недарма кажуть: „нема нічого стомливішого від чекання.”

Б Все росте, все рухається під синім покривом животворящої ночі, немов поспішаючи швидше вирости за ніч, поки все спить, а рано, на сході сонця вийдуть хазяйки з сіней умиватись, глянуть на розквітлі соняшники й маки, яких не торкнула ще перша бджола, і вигукнуть в зачудуванні: „Мати Божа, що сталося в городі за ніч?”

В „Ось стомлена верба, відчувши ранній спів,

Пташками, квітами і сонцем оповита,

Над ніжним гомоном немовчних ручаїв

Тінисті, лагідні схилила віти.”

Г Як гарно в світі, – „говорить сам до себе дід.”

А 1, 2

Б 2, 4

В 1, 3

Г 3, 5

Ґ. 4, 5

А. А слова Ушинського вималював на титулці червоним олівцем: “Якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу то щастя само знайде вас”.

Б. “Наші діти, — вчив Макаренко. — це майбутні творці історії...”

В.Його непокоїло, коли діти на питання: “Яким ти хочеш вирости?” — відповідали: “Сміливим, хоробрим, дужим”, — але майже ніхто не говорив: “Чесним і добрим”. (І. Цюпа.)

Г. “Розпрягайте, хлопці, коней, — чулося від річки, але чийсь дужий голос від крайньої хати перекривав пісню: А чи не пора дівочки,додому?”

 Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.

 «Чи бачили таке, — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом».

«Яка ти розкішна, земле, думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами».

«Ото воно там якраз і було, — сказав мій візник, — отам, де стовп».

Співається само: «Повій, вітре буйнесенький, звідкіль тебе прoшу. Розвій, вітре, мою тугу, що на серці ношу!»

І пугачі, неначе запорожці, «пу-гу! пу-гу!» кричали уночі.

Чи він мені, чи я йому – нерівня.

Нерівня душ – це гірше, ніж майна!

В універсалі гетьмана прописано, що Марусині пісні, «як перло многоцінне, як дивен скарб серед людських марнот»

Ліна Костенко вважає, що нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.

На думку Ліни Костенко, нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.

Ліна Костенко вважає: нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.

Нації, згідно з думкою Ліни Костенко, вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.

слова автора стають головним реченням, а пряма мова – залежним;

пряма мова і слова автора стають рівноправними частинами складного речення;

пряма мова стає головним реченням, а слова автора залежним;

слова автора вилучаються.

простим

складнопідрядним

складним будь-якого типу

складносурядним

В. Базилевський: Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське;

Поетеса радить читачеві «Віддай людині крихітку себе».

«Маруся Чурай» Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття на­роду...» (М.Слабошпицький).

Ліна Костенко дивується з вчинків окремих людей, коли: «Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла».

«Уже перші поетичні збірки Ліни Костенко – відзначив літературознавець Іван Дзюба, – засвідчили прихід в українську літературу надзвичайно сильної поетичної особистості».

«Ліна Костенко, – робить висновок дослідник творчості авторки Григорій Клочек,  – прямий духовний нащадок Шевченка, Лесі Українки, Франка… Вона наближена до Істини. У неї абсолютний слух до «голосу віків».

«У добу жорстокого ідеологічного насилля над мистецтвом і митцями, – захоплюється позицією Л. Костенко дослідник літератури Володимир Панченко, – її слово звучало як бунт проти покори й компромісності, ерзаців і стандартів».

«Змири гординю, приклони коліна / Торкнись душею їхньої строки, – закликає В. Ковтуненко, – Чурай Маруся, Леся, горда Ліна – / Богині слова і святі жінки».

Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки».

Як зазначає В. Гумбольдт: Мова — це дух народу.

Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

З болем пише Т. Шевченко про українське село, що: «чорніше чорної землі блукають люде».

перед прямою мовою

усередині прямої мови

після прямої мови

немає слів автора

так

ні

потрібно декілька речень, щоб передати зміст

потрібно створити діалог.

На думку Івана Цюпи, доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Іван Цюпа писав, доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Іван Цюпа писав, що доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Доброта, згідно з думкою Івана Цюпи, — це найбільше досягнення людини, прекрасне і свята.

Матуся спитала: "Сину, ти не погодився б допомогти Юркові виконати його домашнє завдання?"

Матуся спитала: " Сину, чи не погодився б ти допомогти Юркові виконати своє домашнє завдання?"

Матуся спитала сина: "Що чи не погодився б ти допомогти Юркові виконати його домашнє завдання?"

Матуся спитала сина: "Ти погодишся допомогти Юркові виконати його домашнє завдання".