Пряма та непряма мова. Діалог. Цитата

А „Отже, тут кращі хліба, ніж під селом, – подумав сам собі, – тут, мабуть, сильніший дощ пройшов...”

Б Мельник повів сивою од років і борошна головою на розчинені двері: „Ще хтось молоти під’їхав. І ночі не доспав.”

В „А ви спробуйте заспівати колискової,” – зірвалося в мене, та господиня знизала плечима, мовляв: „Не знаю і не вмію...”

Г „Михайле, ти ще не в хаті?! – гримнув з катраги дід. – Гляди: перепаде нам обом за лебедів!”

Ґ „Не чуєш, як літо пішло нашим народом?” – дивується мати.

А „Як ти учишся, Семене?”

– „Трійки в табелі у мене...”

– „Підтягнися, так негоже!”

– „Та у п’ятій чверті, може...”

Б – Як ти учишся, Семене?

– Трійки в табелі у мене...

– Підтягнися, так негоже!

– Та у п’ятій чверті, може...

В – „Як ти учишся; Семене?” – „Трійки в табелі у мене...”

– „Підтягнися, так негоже!” – „Та у п’ятій чверті, може...”

Г – Як ти учишся, Семене? – Трійки в табелі у мене... – Підтягнися, так негоже! – Та

у п’ятій чверті, може...

А Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє (О.Довженко).

Б „Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє”

(О.Довженко. Зачарована Десна)

В „Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє” (О.Довженко: Кіноповісті.

Оповідання. – К.: Наукова думка, 1986. – с.471).

Г „Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє” (О.Довженко. Кіноповісті.

Оповідання. К. Наукова думка, 1986. – с.471).

А „Ну, з богом!”, – сказав дядько Тихін.

Б Поет підвівся з крісла й урочисто відповів: „моя перша вчителька.”

В В Україні кажуть:- „Веселка воду п’є.”

Г „От би Ніні це побачити, от би вона зраділа,” – пурхнула в моїй голові думка.

А 1, 2

Б 2, 4

В 1, 3

Г 3, 5

Ґ. 4, 5

 Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.

 «Чи бачили таке, — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом».

«Яка ти розкішна, земле, думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами».

«Ото воно там якраз і було, — сказав мій візник, — отам, де стовп».

Співається само: «Повій, вітре буйнесенький, звідкіль тебе прoшу. Розвій, вітре, мою тугу, що на серці ношу!»

І пугачі, неначе запорожці, «пу-гу! пу-гу!» кричали уночі.

Чи він мені, чи я йому – нерівня.

Нерівня душ – це гірше, ніж майна!

В універсалі гетьмана прописано, що Марусині пісні, «як перло многоцінне, як дивен скарб серед людських марнот»

Ліна Костенко вважає, що нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.

На думку Ліни Костенко, нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.

Ліна Костенко вважає: нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.

Нації, згідно з думкою Ліни Костенко, вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову.

слова автора стають головним реченням, а пряма мова – залежним;

пряма мова і слова автора стають рівноправними частинами складного речення;

пряма мова стає головним реченням, а слова автора залежним;

слова автора вилучаються.

В. Базилевський: Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське;

Поетеса радить читачеві «Віддай людині крихітку себе».

«Маруся Чурай» Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття на­роду...» (М.Слабошпицький).

Ліна Костенко дивується з вчинків окремих людей, коли: «Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла».

Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки».

Як зазначає В. Гумбольдт: Мова — це дух народу.

Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

З болем пише Т. Шевченко про українське село, що: «чорніше чорної землі блукають люде».

На думку Івана Цюпи, доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Іван Цюпа писав, доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Іван Цюпа писав, що доброта — це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Доброта, згідно з думкою Івана Цюпи, — це найбільше досягнення людини, прекрасне і свята.