пунктуація простого речення

 Сто зозуль кувало щовесни.

 Машина спускалася в байрак.

  Мені осіння ніч короткою здається.

Семеро одного не ждуть.

Він і думати не смів про навчання.

Хлопець цілий день бив байдики.

Усі чекаємо дощу.

Сьогодні небо золотаве.

Люблю осінь.

Прилетіла зима на білому коні.

Батько з сином перемогли у змаганнях.

У труді твори красу життя.

Сонце не могло пробитися крізь хмари.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю.

Кожен із нас обирає свій шлях життя.

Він надає своїм полотнам особливого значення.

Я можу все: сміятися, плакати, співчувати і надихати.

Біля хати сіріли скопані грядки.

Вихователька з дітьми поїхала у Чернігів.

Уранці місто починає оживати.

Учитель з учнями відвідали виставку картин відомого художника.

Поезія - це праця зрима, думка смілої весни.

"Дівчина з персиком" - моя улюблена картина.

Настав час писати конкурсні роботи.

Ніхто не міг перевершити його талант.

І пахло фарбами, олією.

Пензлем намальовано.

Картина "Осінь".

Художник дарував відвідувачам подаруночки.

дні

два дні

промайнули

Вечір був тихий.

Обличчя стало мов камінь.

 І зозуля кувати перестала.

Тато просить зачекати.

Хлопчик намагався заснути.

 Згаяного часу і конем не доженеш.

По блакитному степу вороний вітер.

Пахло колосом, стернями і волошками.

На прощання, милий брате, що сказать тобі?

 Жінки втомились бути непрекрасними.

За правду, браття, єднаймось щиро.

Весна прийшла, та якось несподівано!

Шматок землі, ти звешся Україною.