Пунктуаційна норма

Сонце блищить, а мороз тріщить.

І шумить діброва, і синіє шлях, і дзвенить дніпрова хвиля у дротах.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком, зелену землю.

Та пітьма не так уж мучила Соломію, але холод проймав її наскрізь.

Прилинув вітер, і в нічній хатині він про весняну волю заспівав.

Почали гукати деркачі, перепел, бугай і ще якась птиця.

Якось восени я йшов полем і побачив на великому лузі багато лелек.

Хотіла б я піснею стати у цюю хвилину ясну.

Вода, яка скоро збігає отрути не лишає.

Найбільше для людини щастя - бути правдивим і до кінця сповідувати свої ідеали.

Старість не радість.

Земля мов казка.

Відчувати в окопі живу душу біля себе це справжнє щастя.

Ти між зірками одна.

День довгий, безконечний, тривожний.

Ці квіти спогади про світлі дні.

Життя не дим і не омана.

Гава не пава, а Хима не козак.

Ти наше диво калинове...

Я він і є, бо кажу правду.

Не слухала Катерина ні батька (?) ні неньки.

То шиє (?) то поре, а все ниткам горе.

Будь сміливий не язиком (?) а ділом.

Поїдь (?) допоможи матері.

У кожного з нас вдома є або діти (?) або дружина (?) або наречена.

Тут все моє і луг, і гай.

Усе навкіл і трави, і дерева, і кущі наче завмерло.

Гуркіт підвід, рокіт моторів, іржання коней усе ставало зараз помітно лункішим.

Українські дореволюційні письменники Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу.

Заснув, незчувся й коли, і снилися красиві коні сірі, гніді, вороні.

Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось.

Миколка, Прокопів хлопчик такий школярик гарнесенький, був сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка.

Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки...

Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть.

Проситься в серце матусина пісня.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Добре учителю, що, ти, небокраї підняв нам людського стремління.

Я не спатиму люба до світу, буду думати, й буду писать.

Бідна волошко, чому ти в житі, а не на клумбі волієш рости?

Мужай прекрасна наша, мово, серед прекрасних братніх мов.

Видно шляхи полтавськії і саму Полтаву.

Поки живий я хочу справді жити.

Цить, доню, цить...

Здається вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила.

А за дверима така ніч і, мабуть, зоряна.

Мені осіння ніч короткою здається.

Ні, слів людських для їх немає.

Ах, скільки срібних мрій літає!

Морозний сніг, блискучий і легкий, здається, падає на серце прямо.

Всяке трапитись може на довгім віку.

Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти.

Сумно і смутно людині, коли висихає її уява.

Споглядаю, як ліс проростає осінньою синню.

Здобути волю ,то мій рай.

Лиш у труді живе людина, а без труда її нема.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Що за літо заробить Мотря, те за зиму і проживуть.

Будеш сіяти з сумом - вродить печаль.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк.

Дмухнув вітер понад ставом (?) сліду не стало.

Злітає листя з осокора (?) летять листки з календаря.

Журиться жайворон (?) літня пора промина.

Садок вишневий коло хати (?) хрущі над вишнями гудуть.

Поети йдуть за горизонт (?) поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Багато снігу (?) багато хліба.

Диригент змахнув паличкою (?) у музикантів надулись щоки.

Січень без снігу (?) літо без хліба.

Березень з водою (?) квітень з травою.

Бери до серця і затям (?) душа творця не переквітне.