Пунктуаційна норма

Жити на землі найбільша радість.

Століття зморшка на чолі Землі.

Маленька праця краща за велике безділля

Шанувати батька і матір обов'язок кожної людини.

1

3

4

2

оді у лісі на Купала здалося папороті цвіт я в темну нічку відшукала

Мелодія дзвону безсумнівно заспокоює навіює спогади.

Напевне так і не зумію загадку дива розгадати.

Усе велике місто здавалося безкраїм болотом.

 Хоч у лісі хоч у полі я шукатиму своєї долі.

Хай звільняється серце від обману брехні і пут. б) Хоч у лісі хоч у полі я шукатиму своєї долі

Високі трави й хліба виблискували на сонці

У хаті пахло чебрецем і свіжою травою

І над землею щедрою на вроду чекала днина радісних вістей

Слова давно забуті і священні хотів я в кожнім серці пробудить.

Поле залите таємним молочносинявим світлом безшумно розсувалось перед нами.

Здобутий працею камінь м’якший від дарованого бублика

Не цвiтуть на вiкнах геранi сонний символ спокiйних буднiв.

Козак Бобренко на ім'я Григорій єдиний син достойної вдови.

 Голови повік не схилить Київ слави богатир

Ти дітям і правнукам мусиш віддати живуче коріння свій батьківський рід.

Одгриміла гроза і одцвіли блискавиці крилаті

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа.

Ідуть зі мною чесні люди і хліб росте без гіркоти

Скоро проліски з-під снігу глянуть синіми очима і повіє теплий вітер над розкованим Дніпром

При індивідуальних назвах.

При ремарках у тексті драм.

При незакінченості фрази.

Між дуже поширеними однорідними членами речення.

недотримання правил уживання розділових знаків

недотримання правил правопису

недотримання правильної вимови слів

недотримання правильного інтонування речень

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Ти не знаєш чому так зробилося гарно відразу?

Ти знаєш що ти людина?

Ти зважай на поклик серця ніжний друже!

Із вирію летять курличучи ключі.

Кожен птах свою пісню співаючи здіймається до небес.

Старі верби стоять похнюпившись. 

Відпочивши я пішов на бокс.

Тут берези з вітрами шуміли в зелених гаях і над ставом схилялась гіллям молода яворина.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять.

На добрий врожай не було надії і серце хліборобів проймала тривога. 

Прилинув вітер і в тісній хатині він про весняну волю заспівав.

Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе. 

Не бійтесь заглядати у словник це пишний яр а не сумне провалля.

Навкруги тиша скрізь ясно з поля вітерець віє з гаїв холодом дише.

Вечорами вже не співали під вербами дівчата не витинали гопака гармоністи.

Стомлена від роботи, пізно заснула мати.

Радісна і щаслива вона розповідала другові про свої успіхи.

Шлях звернув у помережані ярами села.

Утомлені за день, діти заснули миттєво.

тире при відокремленому означенні

тире в складному безсполучниковому реченні

тире на місці пропущеного члена речення

тире при однорідних членах речення

тире між підметом і присудком

Всихає непокірне верховіття і літнє листя бронзою дзвенить.

Зранку вітер ущух і засяяло сонце.

Чи то так сонечко сіяло чи так мені чого було!

Коли нарешті впаде морок і все живе замерзне?

Кажуть, цього року весна засмутить нас холодом і врожай буде поганим.

На Колимі запахло чебрецем і руто-м’ятою, і ковилою.

Широкий порослий травою двір був нам за футбольне поле.

Не було спочинку ні вдень, ні вночі.

Ранок зачинався тихий, усе навколо: і трави, і дерева, і кущі — наче завмерло.

безцінне «зерно істини», пізнане автором

а не їхня складна мова чи прозова форма

саме вона становила сенс життя мудреця.

прихована в алегоричних образах.

Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця.

Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився.

Життя тут просте й жорстоке побут суворий стихії лютують цілорічно в людини немає помічників самі лиш супротивники вороги.

А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Степ половецький половіє трава аж срібна від роси.

Виглянуло сонце — озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба

Мало прожити життя — треба життя зрозуміть.

Знаю: з попелу сходять квіти. Вірю: з каменю б’є джерело.

Ніч прозора, безшумна, тепла; ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

Малі озера блискають незлісно колише хмара втомлені громи.

У душі хлопець непокоївся весна видалася засушливою.

А коли Ярина опинилася на вокзалі, її знову охопив переляк: до кого ж пхати – до брата,чи до сестри, чи до тих дрімливих беріз, що погойдують оберемки сонця? (М. Стельмах).

Довго ще говорили обоє, обмірковуючи прочитане, то знову вони замовкали з приводу якоїсь думки, що випадково надходила одному чи другому до голови (І. Сенченко).

А я додам любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет (М.Рильський).

Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить (І.Франко).

три

чотири

п'ять

шість