Пунктуаційна норма 5

Тут усе: і повітря, і тиша, і дерева - сповнене якоїсь загадкової сили.

Учитель - це три світи: теперішній, минулий і майбутній.

Море й озеро, синій берег і широкий степ - усе залите гарячим маревом.

У наших ріках водяться різні породи риб: а саме шука, лин, лящ, сом.

На все осінь щедра: на кавуни, і на дощі, і на холодні роси.

Зійди дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю, Нехай я вийду на вулицю.

Пусти мене, мати погуляти, Бо вже челядоньки не видати.

Ой куди ви, голубоньки, та й полетите, куди моє дівування та й занесете?

Прочини господарю, ворота, Занесем тобі віночка з золота.

Зеленая, дібровонько, Чого так рано спустошена, Трава на сіно покошена?

Не піймавши не кажи що злодій.

Рушниця в його руках стріляла не хиблячи.

Посеред плеса вода мов сказившись починала хлюпати й кружляти.

Хлопці прокинувшись нагодували й напоїли коней.

Не зрозумівши студентка запитала ще раз.

Леся полюбила Сомка іще тоді, як він було носить її на руках і дарує їй то золоті сережки, то добре намисто.

Іще тоді звав він її своєю судженою і зложив з Черевани-хою руки.

Защеміло горде дівоче серденько, та мовчала небога не сказала й матері (З творів П. Куліша).

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягався у вічність двома велетенськими кривими коліями (О. Довженко).

Улітку і восени працюється по-різному.

Цьогоріч рясно вродили черешні і вишні.

Земля батьків і дідів - наше найбільше багатство.

Любіть травинку, і тваринку, і сонце завтрашнього дня.

Сьогодні Анастасія як принцеса.

Весняне сонце прикрашає всіх.

Гарний настрій окраса кожної дівчини.

Наша Мала Виска красива.

Музика прекрасний лікар.

Дівчина як молода весна.

Добра кажуть довго ждати треба, а біда приходить швидко.

Ця краса , здається, вічною.

Рослини, безумовно, передчувають зміни погоди.

Чистою росою сонцем умивається світ.

Ні вмовляння, ні погрози ніщо не допомогло.

Усе мені знайоме стежка берези.

Ми гралися у широкому порослому квітами дворі.

Чай заварили з молодого липового цвіту.

Жовте кленове листя встелило землю.

Святослав Вакарчук відомий як співак.

У школі мене зустріли як рідного.

Петро як індивідуаліст сидів сам.

Бриніли зірки, і моргнувши світлом, гасилися.

Незважаючи на погану погоду, прийшли всі.

Сонце, посміхнувшись, зігріло всіх.

За добро віддячують добром, а не злом.

У всьому, крім добра, знай міру.

Краю мій, я за тобою плачу.

Маленька праця краща за велике безділля.

Жити на землі  найбільша радість.

Шанувати батька і матір обов'язок кожної людини.

Століття зморшка на чолі Землі. 

В житті мене ти й знать не знаєш ідеш по вулиці минаєш... 

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Ти знаєш що ти людина?

Твоя цілюща хлібе сила тече в моїх набряклих жилах.

Стелися доле рушниками у цей святковий гарний час. 

Любов до тебе Україно найкращий в світі оберіг. 

На ясні зорі і на тихі води щемлива доле виведи мене. 

Сонце ти сієш у холодні світи золотий вогонь.

1

2

3

4

5

Не сходить сонце на Вкраїні напевно й місяця нема. 

Ті хто дивиться тільки в минуле чи лише на сьогодення безперечно пропустять майбутнє.

Література покликана по-перше відображати життя по-друге нести в собі моральну істину.

Кажуть дощ завжди щастя приносить.

Земля України і небо і люди  усе мені рідне.

У темнім лісі за горами зібравсь усякий звір вовки лисиці з ховрахами зайці дурні шкідливий тхір... 

Усюди і на вулицях і круг стадіону й обабіч дороги до заводу росли молоді осокори клени й каштани.

Материне пестування й любов піклування батькове дитячі забавки радощі й горе усе докупи злилося перепліталося. 

І над землею щедрою на вроду чекала днина радісних вістей.

Здобутий працею камінь м’якший від дарованого бублика.

Слова давно забуті і священні хотів я в кожнім серці пробудить.

Поле залите таємним молочно-синявим світлом безшумно розсувалось перед нами.

Рідний степ широкий вільний раптом став перед очима. 

Під старим деревом росла зелена трава рівна й гладенька.

Знайшов я в лісі старого дуба гіллястого зеленого.

А сонце тепле і ласкаве спинило погляд на землі.

І панує холодна зима невблаганна і люта. 

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать 

Розсипались зірки холодні і дрібні. 

Сади шумливі і духмяні холодна осінь роздягла. 

Ти дітям і правнукам мусиш віддати живуче коріння свій батьківський рід. 

Козак Бобренко на ім'я Григорій єдиний син достойної вдови.

Голови повік не схилить Київ слави богатир. 

Не цвiтуть на вiкнах геранi сонний символ спокiйних буднiв.

З-за дерев співаючи з’явилася струнка жіноча постать.

Втомившись шаблюками вершники б’ють навмання.

Із вирію летять курличучи ключі.

Полум’яніючи, згоряє над нивами ще молода зоря. 

Вітер лютий налетів з розгону і втомившись під дверима ліг. 

Наше військо сміється б’ючись.

По вулиці ідуть співаючи дівчата. 

Старі верби стоять похнюпившись.

Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось.

Миколка, Прокопів хлопчик такий школярик гарнесенький, був сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка.

Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки...

Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть.

Проситься в серце матусина пісня.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Добре учителю, що, ти, небокраї підняв нам людського стремління.

Я не спатиму люба до світу, буду думати, й буду писать.

Бідна волошко, чому ти в житі, а не на клумбі волієш рости?

Мужай прекрасна наша, мово, серед прекрасних братніх мов.

перед узагальнювальним словом

між підметом і присудком

при відокремленій прикладці

у безсполучниковому реченні