Пунктуаційна норма

Рідний батько — це найвища святиня у світі. 

Будеш сіяти з сумом — вродить печаль.

"Ніщо так не красить людину, як натхнення," - подумала Ярослава.

Луки, гори, пишні сади — все зелене і принишкле.

Зоре моя вечірняя зійди над горою поговорим тихесенько в неволі з тобою

Русявая дай води напиться

Встає Кобзарева зоря над тобою моя Україно

Червона калино чого в

лузі гнешся

О хмарко грайлива, яка ти щаслива!

Книги — морська глибина.

Ніжність, наприклад, описати математично неможливо.

Я люблю чесність, справедливість, відповідальність.

Ще мить тому і земля, і небо, й гори були сірими, неначе вкриті шаром попелу.

Похмуро поглядаючи в мій бік, хлопець смикнув із землі листок подорожника, засунув до рота, і почав жувати. 

Потім один по одному до тебе підходять дітлахи, підлітки, юнаки і дорослі, щоби з тобою сфотографуватися.

Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом, розквітлі акації.

Попереду й позаду ліворуч та праворуч, скрізь, куди не глянь, простяглися безмежні простори незайманих дюн.

Будьте чуйними, дорогенькі сини мої, один до одного і до навколишніх.

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір.

Одягнена в батьків кожух Марія не боялася холоду і впевнено ступила через поріг.

Причаївшись у малині за смородиною я слухав бабині молитви.

Перезирнувшись вони зайшли і знову притихли неподалік дверей.

На пляжах купинням зачорніли викинуті прибоєм морські водорості.

Ваш написаний від руки лист лежав переді мною

Вона сиділа замислившись.

В голосі вартового бринять людяні нотки теплі співчутливі.

Мабуть не минула для нього безкарно ота взята без дозволу яхта.

Все небо здавалось здригається спалахами світла голубого нетутешнього

Над луками залитими квітневою повінню холонув оранжевий вечір. 

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять. 

Той що занепав духом уже не страждає.

Трапиться слово зрадливе геть його сину гони!

Не забувай добре ім'я цінніше за найбільше багатство.

"Люди, що створили цю живу красу, мабуть, у душі поети",- подумав я, оглядаючи все навколо.

"Роби добро, - мені казала мати,- і чисту совість не віддай за шмати!"

" Я подумав тоді: Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя".

Пам'ятаю, казала моя мати: "Цей світ як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде!"

коми 1, 5 – при вставному слові, словосполученні

коми 2, 3 - при підрядній частині складного речення

двокрапка 4 -після узагальнювального слова при однорідних членах речення

кома 6 - при відокремленій обставині.

На годину спізнишся — за рік не доженеш.

Учив мене батько трудитись до поту, а мати - любити пісні.

Природа – наймудріший співрозмовник, рівного їй нема.

На річці, в лісі, на полі — усюди німа тиша.