Пунктуаційна норма. Частина 2.

Усе геніальне просте.

Собор як свіча.

Мова не полова

Мова одяг думок

Ти втілення добра.

Книги морська глибина.

Сини як зима і літо.

Кохання не іграшка.

Усі дерева вкриті інеєм.

Квітки конвалії найніжніші.

Усі ми не в тім’я биті.

У ці дні ранки тепліші

Літні канікули улюблена пора.

Черешні в нашому саду розкішні.

Краса Дніпра оспівана в піснях.

Ми діти сонця і добра.

Кров людська не водиця.

Тиха вода завжди глибока.

Читати нові світи відкривати.

Самотність як обірвана струна.

«Віють вітри…» за жанром пісня.

Життя прожити не поле перейти.

Сміле слово то наші гармати.

Шість і чотири десять.

Поле як море.

Годі вам, гурт ворогів і прихильних, марні слова промовлять.

Літня ніч, спокусниця зрадлива, крилом одним півсвіту обняла.

Старі дуби, спасибі вам за осінь, за відлітання радості і птиць.

Рука в руці — і музика жива, спинися, мить, зіграй сонату вічну.

Мужай, прекрасна наша мово, серед прекрасних братніх мов!

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?..

Лунайте ж, оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Моя пісне, вогниста, шалена, ах, розбийся на світлі акорди.

Ти в мені запалила … кохання

Здалеку виднілися привокзальні … .

… зігрійте мою душу охололу

… не виходять мені з голови.

Саме … відбивались у вікнах.

Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

Дозволь мені великий господине, розважити книжками смуток твій.

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

О панно Інно, панно Інно, любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

О, Борисфене, батьку наш і друже, біля твоїх родючих берегів ти нас з’єднав в часи прадавніх зрушень.

 Тебе я земле всю сходив до краю

 О жовтий квіт мелодії розстань над строгими квадратами перонів.

Добре учителю що ти небокраї підняв нам людського стремління.

Я не спатиму люба до світу буду думати й буду писать.

Ой не крийся природо не крийся що ти в лузі за літом у тузі.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Кривда правду переборе, і від того бідним людям горе.

І Волги плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехерезаду.

Нехай тендітні пальці етики торкнуть вам серце і уста.

1

2

3

4

5

То тут то там розсипані були червоні жовті й сині бризки.

Верхній шар чорнозему змінився твердою віками спресованою глиною.

А мати жде і поглядом далеким шукає битий посивілий шлях.

Холодне молоде срібло сонця пізньої осені розлите по землі.

Вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.

Сократ говорив рівним спокійним голосом.

Досвітні огні переможні урочі прорізали темряву ночі.

У садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші.

Водив той загін якийсь славетний генерал чорновусий стрункий завзятий.

Пролітав буйний вітер в пустині по палі безкрайому мертвому.

 Лози внсип кручі ліс усе блищить і сяє на сонці.

У щастя людського два рівних є крила троянди й виноград красиве і корисне.

Вода хмари ліс усе безупинно неслося вперед шуміло блищало на сонці.

Осінній смерк і хрест й зів’ялі квіти ось відповідь па всі твої питання.

Будинки садки сніги усе мліє в теплі сонця.

І все поволі зникає море скелі земля.

Скрізь червоно на небі і на узгір’ях і на горі.

Усе зникло наче в казці місто гори поле гай.

Луки гори пишні сади усе зелене й принишкле.

Пиши про все про тишу й буруни про більма рабства й гострозорість волі.

Озброєні діти Залізнякові ми пройдем шляхами при стиглому житі.

Мартинюк високий сухорлявий чоловік тепло дивився на прибулих.

Українська співачка Руслана Лижичко здобула перемогу на Євробаченні.

Він же Тичина багато зробив у справі перекладів з болгарської мови на українську.

Палкий поборник охорони природи Остап Вишня малює свої пейзажі із задушевним ліризмом.

Столітник або алое використовують для лікування шлунка.

Високого ліризму сповнені народні пісні або балади.

Для зміцнення фундаменту використовують дуб або кедр.

Почитаємо «Мину Мазайла»  або  «Народного Малахія» М. Куліша.

Підмет здебільшого виражається іменником  або  займенником.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні.

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п’ю.

До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Ніч була темна, але тиха.

Не читай лежачи!

Погомонівши молодята пішли з садка.

Деякий час усі сиділи задумавшись.

Якби хліб та одежа то їв би козак лежа.

Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи.

Здобули волю відшукали долю.

Посієш впору збереш зерна гору.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Повіяв вітер по долині пішла дібровою луна.

Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди.

Стихла пісня  тихо  стало над степом. 

Він зрозумів  життя  дається  лише раз і двічі молодим не бути. 

Просив тебе повчав давно  не смій губити часу дорогого.

Як зараз бачу  ген горить мій степ

Так минуло півроку чи рік і я сказав Милані що хочу побратися з нею. 

Я вважаю що на сьогодні матеріалом кінематографії повинен бути день сьогоднішній і день завтрашній. 

Учитель порадив школярам скористатися навчальними таблицями. 

Пилипку це ти здивувалася мати сплескуючи долонями. 

«Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»