пунктуаційна помилка

Керуючись відомою тезою І.Франка про те, що історія не дає нам нічого задурно, мусимо всі активно працювати, щоб підвищувати авторитет нашої держави, збагачувати її культуру, мову (З журналу).

Старші люди мовили мені, що, коли з листочка навесні можна спити росяні краплини, незабаром соловей прилине (Д.Білоус).

Кожна ягідка горіла твердим кораловим світлом, воно було рівне й туге, не обертаючись на полум'я, і тільки хіба що язички-зайчики віддзеркалювались, коли від їхньої шкірки відбивалося сонячне проміння (Є.Гуцало).

І я тобі сказати чесно мушу:

Ти можеш лущить м'яч, немов горох,

Але коли вже замахнувсь на душу,—

Дивись, щоб не спіткнувсь... на чотирьох! (Б.Олійник)

Чому так слізно сонце світить, криється у млах?

Чом туга так мене зв'ялила, додолу смуток гне?

Ще в дитинстві я ходив у трави, в гомінливі трепетні ліси.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

Ти позич мені сніг я намалюю нас всіх.

Не бійся на стежці цій впасти підхоплю тебе й пригорну.

У серці виграє нестримна радість попереду ще вічність без кінця.

Пливли серпанки дмухав хтось зірниці ромашок молоко взялись косити.

В цю пізню годину в цей пізній час я зрозумів це останній шанс.

Розбуди мене дотиком крила полечу з тобою до країни снів.

Заснули мальви біля хати їх місяць вийшов колихати.

Твої грози пахнуть світлом б'є погляд у даль.

Сріблиться павутинка на луках укладені трави в копиці.

Ходити по колу і знати ніколи з орбіти зійти не дано.

Ще сонячні промені сплять досвітні вогні вже горять.

Ще свічка наша не згоріла ще наша молодість при нас.

двокрапку

тире

кому

крапку з комою

[ ] : [ ].

[ ] - [ ].

[ ] , [ ].

[ ] ; [ ].

Підіймаю в осіннє небо очі і бачу летять журавлині ключі.

Світили зорі з вишини вбрання ритмічно шелестіло.

Чайка сіла на воду чекай доброї погоди.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні й розкидає кругом.

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх (П. Загребельний).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима (Т. Мельничук).

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко (Люко Дашвар).

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким (Л. Костенко).

На квартирі було затишно трапилася піч горіла лампа на підлозі лежала ціла купа свіжої соломи

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно

І диво дивне сталося з ним совість заговорила

На галявині зеленіє перший ряст і цвітуть про­ліски та сон-трава.

Співають птахи над степом і квіти чарують ніжним ароматом.

Пекучі вітри й сонце випалюють влітку все навкруги і на жовтих пагорбах шумлять гіркий полин та колюче будячиння.

Довго тужить сумна бандура про діла у старій сивині і якусь невідому зажуру навіває та пісня мені.

Спинилось літо на порозі і дише полум’ям на все і грому гордого погрози повітря стомлене несе.

Тобі одній в моєму храмі дивно пливуть молитви і горять огні.

Пливуть човни на вольних водах і зеленіють береги.

Серед села лиснів широкий ставок і чорніла довга гребля.

В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання.

Ще вечір спав у очеретах і полохливий мокрий птах шукав гнізда.

«Стій, – гукав на неї Іван, […] звідки ти приїхала?»

.

«Як дивно все відбувається. Як дивно! […] – думав Микола.

«Лиши біду, нехай щезає від тебе! – радив спокійно хлопець […] – Нема з ким говорити!»

 «Ще б ми стільки прочитали, як ти,  – докинула Василина й пояснила подрузі […] – Узимку цілі ночі просиджує над книжками».

«Наша артіль бідна, – сказав старий […] – і кидати шаланду в морі не годиться»

кому

тире

двокрапку

крапку з комою

усі члени речення, крім головних

члени речення, які відповідають на одне й те питання та відносяться до одного й того самого члена речення, виконують одну й ту ж синтаксичну роль

члени речення, що становлять граматичну основу

декілька схожих слів, що вимовляються з інтонацією перелічення

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

У лісі в полі чи в городі розчиняюсь я в природі.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами

Уже сонце скотилось до заходу уже степова трава лисніла червоним одлиском

Луки, гори, пишні сади – все зелене і принишкле.

Скрізь червоно: на небі, на узгір’ях і на горі;

І будинки і дороги, і ліси все видно навкруги;

Був гарний, літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним сад, город, соняшники, й мак, і ниви за городом (За О. Довженком).

Старезний, густий, предковічний ліс на Волині (Леся Українка).

Засинаючи я ще чув, як увійшла мати, як укропом, соняшником і росою запахли її одіж і руки (За М. Стельмахом).

Луки, гори, пишні сади – все зелене й принишкле (За О. Гончаром).

Дозволь мені, великий господине, розважити книжками смуток твій.

О панно Інно панно Інно любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Ой, ви зорі ясні, де ви бачили більше кохання?

Ой, братику ріднесенький, снився мені сон дивнесенький.

підметом

додатком

означенням

не є членом речення

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана

Певно руїну та буря зробила?

Він знає це певно.

О мій народе Прометея ти маєш душу молоду. 

Гаральде звідки ти у Києві з’явився полудневим?.

Заграй мені коханий у сопілку нехай вона все лихо зачарує.

О Борисфене батьку наш і друже біля твоїх родючих берегів ти нас з’єднав в часи прадавніх заворушень, своїм вином мандрівців напоїв.

...весна вже настала? 

Кожен ... мріяти про велике.

... орел здійнятися вище хмар?

Україна ... знову перемогти.

Наш трнер... Дніпро перепливти.

Хвала, почута від ворога, найвища хвала.

Хвала, почута від ворога - найвища хвала.

Хвала почута від ворога - найвища хвала.

Хвала, почута від ворога, - найвища хвала.

Найбільше щастя бути добрим.

А зачарована Десна безмежно гарна як весна.

Моя мати наївність тиха жура і добрість безмежна.

Кров не вода а серце не камінь.

Тут розкіш була вітрові.

На Володимирській гірці в Києві над Дніпром граються мирно діти

І сьогодні в цей вечір іскристий не забуть мені слів тих твоїх

Самсон заступник твій надія та єдина відкрив чужинці свою міць таємно.

Рудий яструб степовий розбійник знявся вгору й закружляв над полем.

До Олесі підійшов один з останніх бійців танкіст Василь Кравчина.

Віолончельний ялини шум пісню душі моєї хотіли вітри підняти на глум.

Прокидається наповнений зеленими пахощами степ.

Олеся йде сама дорогою — легка, витончена, пругка.

Заходив тихий вечір, незмінно вогкий, кудлатий від хмар.

Засмаглі й оздоровлені покидали ми лазурове узбережжя.

 Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.  

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

В імлистій далині осяяній срібним промінням місячним стояли широкі лани золотого жита та пшениці.  

А он старе Монастирище колись козацькеє село.

Осяяний сонцем перед нами розкрився зовсім новий світ.  

Стоять налиті сонцем дні. 

 В небі чистім і прозорім сонце сяє. 

А сонце тепле і ласкаве спинило погляд на землі.

Одвічним закуреним шляхом тихо посувається валка.

 Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь  рясно вкриті краплистою росою.   

Природжений співак він любив пісні і в душі пишався своїм артистичним хистом. 

Трояндиг ріючись на сонці нескупім нам серце радують відродженням своїм.

 Відокремлене означення;

відокремлений додаток;

відокремлена уточнювальна обставина;

відокремлена прикладка.

Нікого тут нема, крім мене й господині.

Польова билина, вона не призвичаєна до густої садової тіні.

Гей, був у Січі старий козак, на прізвище Чалий.

яка захопила хмарки рожевим кольром

зокрема з морської пелени

усміхнена від ранкового теплого вітерцю

розмальовуючи безкраю просторінь неба

Чому так слізно сонце світить, криється у млах?

Чом туга так мене зв'ялила, додолу смуток гне?

Ще в дитинстві я ходив у трави, в гомінливі трепетні ліси.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.